Постанова КЦС ВС № 280/1813/14-ц

Постанова Іменем України 11 листопада 2020 року м. Київ справа № 280/1813/14-ц провадження № 61-21568св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на постанову Житомирського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Миніч Т. І., Павицької Т. М. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст заяви У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк) звернулося до суду із позовом у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 29 лютого 2016 року, посилаючись на невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 20 червня 2008 року № 289/33-305, просило стягнути з останнього заборгованість станом на 17 лютого 2016 року, яка складається зі 120 315,35 доларів США - заборгованості за кредитом, 97 975,39 грн - пені та стягнути судові витрати. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 11 липня 2017 року у складі судді Пасічного Т. З. позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 289/33-305 в розмірі 120 315,35 доларів США, що еквівалентно 3 128 680,36 грн станом на 11 липня 2017 року та пеню в сумі 97 975,39 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Ухвалюючи рішення про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь банку вказану суму коштів, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник не виконав зобов`язань за кредитним договором щодо його своєчасного погашення, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь кредитора. Суд також відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування у цьому спорі позовної давності, оскільки з позовом до суду позивач звернувся 21 жовтня 2014 року, а терміном погашення кредиту визначено 19 червня 2028 року, що можна вважати початком перебігу такого строку. Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 11 липня 2017 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що банк згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, 26 травня 2011 року надіслав ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості. Надіславши таку вимогу, банк змінив строк виконання основного зобов`язання. Апеляційний суд дійшов висновку, що банк використав своє право достроково вимагати з позичальника повернення усієї суми заборгованості за кредитним договором у зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання. Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом лише 21 жовтня 2014 року, тобто з пропуском позовної давності. Заяв про поновлення вказаного строку позивач не подавав. Клопотання про застосування наслідків пропуску позовної давності надане суду відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, таким чином, пред`явивши позов 21 жовтня 2014 року, банк пропустив строк звернення до суду з вимогами до боржника. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2019 року представник ПАТ «Укрсоцбанк» - адвокат Михніцький Г. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувану постанову в частині відмови позивачу в позові до відповідача щодо стягнення 71 349,68 доларів США та 704,71 грн заборгованості за кредитним договором станом на 26 травня 2011 року скасувати. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності залишив поза увагою ту обставину, що 20 серпня 2013 року ОСОБА_1 надіслав на адресу позивача заяву в якій він визнає отримання кредиту, здійснення ним платежів, просить запропонувати йому прийнятний варіант погашення боргу (реструктуризацію), а у разі неможливості реструктуризації відповідач просить письмового дозволу на реалізацію предмета іпотеки переданого в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором. Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У лютому 2020 року від ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, подану ПАТ «Укрсоцбанк», в якому відповідач у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Коростишівського районного суду Житомирської області. 28 грудня 2019 року справа № 280/1813/14-ц надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 20 червня 2008 року укладено кредитний договір № 289/33-305, згідно з умовами якого останньому надано кредит на строк до 19 червня 2023 року в сумі 69 000 доларів США зі сплатою 14 % річних. Згідно п. 3.3.14 вказаного договору протягом 30 календарних днів з дати одержання письмового повідомлення кредитора, позичальник зобов`язаний повернути в повному обсязі кредит, нараховані проценти, комісії, а також можливі штрафні санкції (пеню, штраф) у випадках, визначених п.п. 2.7.3, 3.2.3, 5.4 цього договору. Підпунктом 3.2.3 вказаного договору передбачено право вимоги кредитора дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів, сплати комісії та можливих штрафних санкцій. 08 липня 2009 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту від 20 червня 2008 року № 289/33-305, згідно якої кредитний ліміт збільшено до 72 286,56 доларів США зі сплатою 14 % річних, а починаючи з 20 жовтня 2008 року - 15 % та з кінцевим терміном погашення суми основної заборгованості до 19 червня 2028 року. Із розрахунку заборгованості встановлено, що з 12 травня 2011 року до 17 лютого 2016 року у відповідача перед банком утворилася заборгованість в сумі 120 315,35 доларів США, що еквівалентно 3 128 680,36 грн та 97 975,39 грн пені. 26 травня 2011 року банк згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України надіслав ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості, яку він отримав 05 червня 2011 року. 13 вересня 2016 року ОСОБА_1 подано до суду заяву про застосування позовної давності до вимог позивача щодо стягнення з нього заборгованості за вказаним кредитним договором.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України). Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно п. 3.3.14, укладеного між сторонами кредитного договору, протягом 30 календарних днів з дати одержання письмового повідомлення кредитора, позичальник зобов`язаний повернути в повному обсязі кредит, нараховані проценти, комісії, а також можливі штрафні санкції (пеню, штраф) у випадках, визначених п.п. 2.7.3, 3.2.3, 5.4 цього договору. Підпунктом 3.2.3 договору передбачене право вимоги кредитора дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів, сплати комісії та можливих штрафних санкцій. Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення. Зазначене узгоджується з правовим висновком викладеним Верховним Судом України у постанові від 20 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16. За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно). Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин. Апеляційним судом встановлено, що банк 26 травня 2011 року надіслав ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості, а з позовом до суду банк звернувся лише 21 жовтня 2014 року, тобто з пропуском позовної давності. Заяв про поновлення вказаного строку позивач не подавав. Проте з вказаним висновком колегія суддів не може погодитись з огляду на те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на таке. В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 від 20 серпня 2013 року, направлена на адресу позивача, в якій відповідач, окрім пропозиції про реструктуризацію боргу просить надати дозвіл на відчуження предмету іпотеки - продажу житлового будинку з господарськими будівлями, земельною ділянкою та вигідних для обох сторін кредитного договору умовах з метою повного розрахунку по кредиту та нарахованим відсоткам. Відповідно до положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тобто після переривання перебіг позовної давності розпочинається заново, починаючи з наступного дня після пред`явлення позову, або вчинення особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій». Отже, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу. Таким чином, позовна давність у цій справі перервалась 20 серпня 2013 року поданням заяви про реструктуризацію, в якій окрім порушення питання про реструктуризацію боргу ОСОБА_1 просив надати письмовий дозвіл на відчуження предмета іпотеки та вказував про розмір залишку по кредиту, з огляду на що позовна давність на час звернення позивача з позовом не спливла. Вищенаведене узгоджується із правовою позицією викладеною Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 487/3919/15-ц (провадження № 61-23321св18). Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про звернення банку до суду з цим позовом в межах загального строку позовної давності, оскільки на вищенаведене уваги не звернув, змісту заяви ОСОБА_1 від 20 серпня 2013 року не дослідив та не надав йому оцінку. Встановлення вказаних обставин впливає на визначення розміру кредитної заборгованості. Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не перевірив правильність встановлення місцевим судом обставин справи, що мають значення для вирішення спору, достовірно не з`ясував розміру заборгованості за кредитним договором та перебігу позовної давності у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку із спливом позовної давності. Разом із тим суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів та пені нарахованих після 26 травня 2011 року, посилався на те, що у банка відсутні підстави для нарахування процентів та пені після дати направлення вимоги (26 травня 2011 року) про дострокове повернення кредиту та відмовив у цій частині позову за безпідставністю. Грошовий вираз тіла кредиту, платежів за договором, нарахованих банком до 26 травня 2011 року, а також процентів та пені після 26 травня 2011 року апеляційний суд не вказав. Звертаючись із касаційною скаргою, представник позивача просив скасувати оскаржувану постанову в частині відмови у позові до відповідача щодо стягнення 71 349,68 доларів США та 704,71 грн заборгованості за кредитним договором станом на 26 травня 2011 року. Враховуючи те, що апеляційний суд відмовив у задоволенні позову щодо стягнення тіла кредиту та платежів за договором, нарахованих банком до 26 травня 2011 року у зв`язку із спливом позовної давності, а в частині стягнення процентів та пені нарахованих після 26 травня 2011 року, проте не вказав їх сум, тобто не встановив фактичних обставин справи, а Верховний Суд в силу положень статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, колегія суддів позбавлена можливості перевірити висновки апеляційного суду в цій частині та ухвалити відповідне рішення за наслідками касаційного перегляду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд, як суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної вище статті 400 ЦПК України перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах касаційної скарги. При цьому Верховний Суд може вийти за межі касаційної скарги у випадку, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій. Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Висновки щодо розподілу судових витрат Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Висоцька Судді А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко І. М. Фаловська