Постанова 4856 № 240/12176/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/12176/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко А.В. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 12 листопада 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. , за участю: секретаря судового засідання: Платаш В.О., представника позивача: Кузьміна Д.Л., представника відповідача: Коршак Л.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В : в грудні 2019 року, ОСОБА_1 , звернулась в Житомирський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (відповідача), в якому з урахуванням уточненого адміністративного позову від 20.12.2019 просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області та Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №0164772-5113-0625 від 20.05.2019, №0239764-5113-0625 від 28.08.2019, №0107685-5113-0608 від 20.05.2019. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 09.07.2020 в задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що об`єкти нежитлової нерухомості за які нараховано грошове зобов`язання, ОСОБА_1 не використовує їх у промисловості у розумінні Податкового кодексу України, тому зобов`язана сплачувати вказаний податок відповідно до Рішення 47 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 10.06.2015 №932 зі змінами та доповненнями. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що Житомирська міська рада рішення про ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2018 рік не приймала та не продовжувала дію попередніх рішень, у силу приписів пп.12.3.5 п.12.3ст.12 Податкового кодексу України на 2018 рік має застосовуватись 0% ставка вказаного податку. Вважає, що суд першої інстанції мав застосувати практику Верховного Суду викладену в постанові №816/2682/15 від 11.12.2018 та №823/225/16 від 25.03.2019 в якій зазначено, що Податковий кодекс України містить ряд норм, відповідно до яких передбачається щорічне прийняття рішень органів місцевого самоврядування стосовно встановлення місцевих податків та зборів. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що згідно з п.п. 266.5.1., п. 266.5, ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад. Так, Рішенням 47 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 10.06.2015 №932, зі змінами та доповненнями, встановлено ставки податку для об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Вважає, що оскільки нежитлові приміщення за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тому ОСОБА_1 , як її власниця, зобов`язана сплачувати вказаний податок відповідно до вимог Податкового кодексу України. Також зауважує, що платники податків для уточнення інформації щодо прийнятих рішень можуть звертатися до місцевої ради, на території якої знаходяться об`єкти оподаткування. В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 , є, зокрема, власником нежитлових будівель, які знаходяться за адресою: 1) АДРЕСА_2 , будівля контори, офісні приміщення, загальною площею 250,4 кв. м; 2) АДРЕСА_1 , приміщення цеху товарів народного вжитку, загальною площею 391,6 кв. м. та неопалювального складу, загальною площею 487,2 кв. м. Згідно з рішенням 47 сесії VI скликання Житомирської міської ради від 10.06.2015 №932 "Про місцеві податки та збори" поміж іншого, встановлено на території м. Житомира податок на майно та затверджено Положення про порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (визначає платників податків, об`єкт оподаткування, базу оподаткування, ставки, порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території м. Житомира) додаток № 1 до рішення. Відповідно до п. 6.1, п. 6.4 Положення ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення встановлюється, в т. ч. на 2015 рік, у розмірі 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування. 20 травня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 цього Кодексу прийнято податкове повідомлення-рішення №0164772-5113-0625, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2018 рік у розмірі 14579,27 грн, а також податкове повідомлення-рішення №0107685-5113-0608, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2018 рік у розмірі 4132,53. Також, Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 цього Кодексу прийнято податкове повідомлення-рішення №0239764-5113-0625, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у розмірі 13603,84 грн. Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб`єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Статтею 16 Податкового кодексу України визначено, що платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом та законами з питань митної справи. Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ"). Відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України. Положеннями підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України врегульовано, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган. Пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження. Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно з підпунктом 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку. Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Крім того, приписами абзацу "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України закріплено, що не є об`єктом оподаткування, зокрема, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Положеннями підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Згідно з пунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Таким чином застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). При цьому, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність наступних умов: 1) використання споруди безпосередньо у промисловій діяльності; 2) власник об`єкта (будівлі промисловості) фактично використовує цю будівлю як об`єкт промисловості у виробництві, а не в інших цілях. Як вірно зазначено судом першої інстанції матеріали справи свідчать, що позивач є власником зазначених будівель, однак, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не є ні фізичною особою-підприємцем, ні юридичною особою. Враховуючи вищезазначене, а також правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що об`єкти нежитлової нерухомості за які нараховано грошове зобов`язання, ОСОБА_1 не використовує як об`єкти промисловості у виробництві. Тобто, позивач хоч і є власником даних будівель, однак не використовує їх у промисловості у розумінні Податкового кодексу України. Таким чином, об`єкти нерухомості, які на праві власності належать позивачу, не підпадають під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а відтак є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо застосування відповідачами ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, встановленої рішенням 47 сесії VI скликання Житомирської міської ради від 10 червня 2015 року №932 "Про місцеві податки та збори", при нарахуванні ОСОБА_1 податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено судом першої інстанції, згідно з рішенням 47 сесії VI скликання Житомирської міської ради від 10 червня 2015 року № 932 "Про місцеві податки та збори", поміж іншого, встановлено на території м. Житомира податок на майно та затверджено Положення про порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (визначає платників податків, об`єкт оподаткування, базу оподаткування, ставки, порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території м. Житомира) додаток № 1 до рішення. Пунктом 6.1 Положення про порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування. Згідно із п. 6.4 вказаного Положення ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення для фізичних осіб встановлюється, в т.ч. на 2015 рік, у розмірі 1 відсоток. Відповідно до рішення одинадцятої сесії сьомого скликання Житомирської міської ради від 14.07.2016 №253 внесено зміни до рішення Житомирської ради від 10.06.2015 № 932 Про місцеві податки та збори - у п.6.4 виключено слова "в т.ч. на 2015 рік". При цьому, згідно з рішенням Житомирської міської ради від 14.07.2016 №253 ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, на 2017 та 2018 роки встановлені не були, в подальшому зміни до п. 6.4 Положення не вносилися. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що Житомирська міська рада, ухваливши у 2015 році рішення про встановлення ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення для фізичних осіб у розмірі 1 відсоток, діяла в межах та у спосіб передбачений положеннями Податкового кодексу України, який у жодній його правовій нормі не встановлює обов`язку "щорічного" прийняття нового рішення з даного питання. Також слід зазначити, що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, установлено, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5. Однак, зміст пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" вказує на те, що предметом регулювання даної правової норми є правовідносини зі справляння, зокрема, податку на нерухоме майно тільки у 2017 році для забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році, а тому ця норма не підлягає застосуванню у межах даної адміністративної справи, спір у якій стосується нарахування податку за 2018 рік. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік ОСОБА_1 нараховано вказаний вид податку на об`єкти оподаткування: 1) приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , податкове зобов`язання у розмірі 14579,27 грн виходячи із бази оподаткування 391,60 кв. м, ставки податку - 1%, а саме: 391,60 кв. м. х 37,23 грн (1% х 3723 грн) = 14579,27 грн (податкове повідомлення-рішення №0164772-5113-0625 від 20.05.2019); 2) нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , податкове зобов`язання у розмірі 13603,84 грн виходячи із бази оподаткування 487,20 кв.м, ставки податку - 1%, а саме: 487,20 кв.м. х 37,23 грн (1% х 3723 грн) = 18138,45 грн (сума податку за рік), проте (18138,45 грн/12 місяців) х 9 місяців = 13603,84 грн (податкове повідомлення- рішення №0239764-5113-0625 від 28.08.2019); 3) нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , податкове зобов`язання у розмірі 4132,53 грн виходячи із бази оподаткування 111,00 кв. м, ставки податку - 1%, а саме: 111 кв. м. х 37,23 грн (1% х 3723 грн) = 4132,53 грн (податкове повідомлення - рішення №0107685-5113-0608 від 20.05.2019). Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції мав застосувати практику Верховного Суду викладену в постанові №816/2682/15 від 11.12.2018 та №823/225/16 від 25.03.2019 в якій зазначено, що Податковий кодекс України містить ряд норм, відповідно до яких передбачається щорічне прийняття рішень органів місцевого самоврядування стосовно встановлення місцевих податків та зборів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи позивача містять частину висновків Верховного Суду, що відображає позицію суду не в повній мірі. Так, зокрема у постанові Верховного Суду у справі №823/225/16 від 25.03.2019 крім процитованої частини позивачем додатково зазначено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів. При цьому, Рішення 47 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 10.06.2015 №932, зі змінами та доповненнями, не скасоване, до нього вносились зміни, зокрема від 14.07.2016 № 253, від 14.07.2017 №253, що видно у вільному доступі із сайту Житомирської міської ради. Отже, доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Однак, під час перегляду рішення суду першої інстанції порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог скаржника та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.? Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 20 листопада 2020 року. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.