Постанова 4856 № 240/463/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/463/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко А.В. Суддя-доповідач - Залімський І. Г. 21 січня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Залімського І. Г. суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. , секретар судового засідання: Чорнокнижник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року (ухвалене у м. Житомирі 12.10.2020) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області, Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В : Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, Головного управління ДФС у Житомирській області, у якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №0049376-5113-0625 від 06.04.2018, яким визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості у розмірі 11017,6 грн; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №0099551-5113-0625 від 02.05.2019, яким визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості у розмірі 25636,58 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що пп. "є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України може бути застосований за наявності двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Незалежно від господарського спрямування діяльності підприємства, визначальними для поняття «підприємство» є статус юридичної особи. Однак, позивач, за даними Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є фізичною особою-підприємцем. Тому, у даному випадку не застосовуються до позивача пільга, передбачена п. "є" п.п. 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України. Позивач не подав відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити. Позивач в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. 21.01.2021 до суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку із недостатністю часу для підготовки до судового засідання, адже позивача повідомлено про судове засідання 21.01.2021 лише у другій половині дня 19.01.2021, на адресу позивача не надійшов текст апеляційної скарги. Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи. Так, ухвалою суду від 24.12.2020 призначено апеляційний розгляд даної справи у судовому засіданні 21.01.2021 о 13:00 шляхом надсилання повістки на електронну пошту позивача. 19.01.2021 позивача повідомлено про участь відповідача у судовому засіданні 21.01.2021 у режимі відеоконференції. Отже, вказані доводи представника позивача не відповідають дійсності. При цьому, обов`язкові підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.2 ст.205 КАС України, у даному випадку відсутні. До того ж, вказане клопотання надійшло на електронну адресу суду, однак не підписане електронним цифровим підписом, у зв`язку із чим позбавлений можливості достеменно встановити наявність волевиявлення позивача на подання вказаного клопотання. Згідно ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Керуючись положеннями даної норми та враховуючи відсутність заперечень представника відповідача, колегія суддів вирішила провести розгляд справи за даної явки сторін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців до основного виду діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 згідно з КВЕД відноситься: код 14.31 - виробництво панчішно-шкарпеткових виробів (основний). Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 05.12.2014, ОСОБА_1 має у приватній власності виробничі будівлі цеху по виготовленню трикотажних виробів, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1205,8 кв.м., які складаються із: побутової будівлі - В; цеху - Г; складу - Д; складу - Ж; складу - З; будівлі охорони - Є; огорожі №1. Згідно з рішенням 47 сесії VI скликання Житомирської міської ради від 10.06.2015 №932 "Про місцеві податки та збори" поміж іншого, встановлено на території м. Житомира податок на майно та затверджено Положення про порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (визначає платників податків, об`єкт оподаткування, базу оподаткування, ставки, порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території м. Житомира) додаток № 1 до рішення. Відповідно до п.6.1 та п.6.4 Положення ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення встановлюється, в т. ч. на 2015 рік, у розмірі 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування. Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийняті податкові повідомлення-рішення: - №0049376-5113-0625 від 06.04.2018, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік у розмірі 11017,6 грн. - №0099551-5113-0625 від 02.05.2019, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у розмірі 25636,58 грн. Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що нерухоме майно позивача за своїми будівельно-технічними характеристиками є промисловими будівлями, а позивач є фізичною особою-підприємцем, основний вид діяльності якого відповідає призначенню будівель, тому суд дійшов до висновку, що таке майно у розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу не може виступати об`єктом оподаткування, оскільки використовується позивачем у господарській діяльності. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне. Згідно пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Відповідно до пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. При цьому, пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зокрема, згідно підпункту "є" вказаного підпункту не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України може бути застосований за наявності двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, які мають статус юридичної особи. Так, у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17 Верховний Суд вказав, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Оскільки "будівлі промислові", які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт "ґ" підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга. При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище. Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, для застосування пільги, передбаченої у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України необхідною умовою є те, що об`єкт нежитлової нерухомості є промисловою будівлею, яка використовується її власником для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Згідно пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідно до Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»). До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне». Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. Група "Будівлі промислові та склади" (код 125) включає клас "Будівлі промислові" (код 1251) та дев`ять підкласів, у тому числі "будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості" (код 1251.7). Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів", С "Переробна промисловість", О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та Р "Будівництво". Беззаперечно встановлено, що у приватній власності позивача перебуває нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме, виробничі будівлі цеху по виготовленню трикотажних виробів, загальною площею 1205,8 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. З огляду на вказані висновки, належні позивачу нежитлові будівлі відносяться до будівель промисловості. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців до основного виду діяльності згідно з КВЕД відноситься: код 14.31 - виробництво панчішно-шкарпеткових виробів (основний). На підтвердження здійснення господарської діяльності з виробництва панчішно-шкарпеткових виробів із використанням будівель промисловості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, надано суду: копії трудових договорів між працівником і фізичною особою, копію Договору №1514 від 05.05.2011 про постачання електричної енергії на приміщення за вказаною адресою із додатками. Також позивачем подано до суду: копії протоколів сертифікації випробувань №274П від 23.05.2018, №273П від 23.05.2018; копію висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи №278 від 15.08.2011; копію висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи №05.03.02-04/79418 від 01.08.2011; копії сертифікатів відповідності у кожному з яких адреса виробництва вказана - АДРЕСА_1. З урахуванням наведеного у сукупності, апеляційний суд зазначає, що вказане нерухоме майно позивача за своїми будівельно-технічними характеристиками є промисловими будівлями, позивач є фізичною особою-підприємцем, основний вид діяльності якого відповідає призначенню будівель та який використовує такі будівлі у власній господарській діяльності для промислового виробництва. Отже, на вказане майно позивача поширюється податкова пільга, передбачена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки, таке майно не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, апеляційний суд вважає протиправними спірні податкові повідомлення-рішення №0049376-5113-0625 від 06.04.2018 та №0099551-5113-0625 від 02.05.2019 про нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як власнику вказаних будівель за 2017 та 2018 роки відповідно. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 29 січня 2021 року. Головуючий Залімський І. Г. Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.