Постанова КЦС ВС № 490/5759/15-ц

Постанова Іменем України 02 листопада 2020 року м. Київ справа № 490/5759/15-ц провадження № 61-4237св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М., учасники справи (за первісним позовом): позивач - акціонерне товариство «УкрСиббанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , учасники справи (за зустрічним позовом): позивач - ОСОБА_1 , відповідач - акціонерне товариство «УкрСиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2015 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 21 грудня 2006 року укладено договір про надання споживчого кредиту № 11101510000. За умовами цього договору банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 60 660,00 швейцарських франків, а позичальник, в свою чергу, взяв на себе зобов`язання повернути вищезазначені кошти у повному обсязі не пізніше 20 грудня 2027 року згідно з графіком погашення кредиту, якщо тільки не буде застосовано інших термінів повернення кредиту, та сплачувати протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, проценти за користування кредитом у розмірі 7,99 % річних. З метою своєчасного та повного виконання зобов`язань за цим договором 21 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 80013, за умовами якого остання взяла на себе зобов`язання відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 покладених на нього вищевказаним кредитним договором обов`язків. Банк свої обов`язки за вищевказаним кредитним договором виконав у повному обсязі, кошти на відкритий на ім`я ОСОБА_1 рахунок перерахував. Проте, відповідач свої обов`язки виконував неналежним чином і станом на 27 травня 2015 року утворилась заборгованість у сумі 44 690,55 швейцарських франків кредитних коштів та процентів, а також пені за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків у сумі 18 025 грн 72 коп. На адресу відповідачів 31 березня 2015 року банком направлялися вимоги про наявність заборгованості та необхідність її погашення. Між тим їх залишено без відповіді. Враховуючи вищевикладене банк просив суд стягнути солідарно із відповідачів заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11101510000 від 21 грудня 2006 року у сумі 44 690,55 швейцарських франків кредитних коштів та процентів, а також пені за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків у сумі 18 025 грн 72 коп. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ «УкрСиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та застосування наслідків недійсності правочину. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він не отримав вказані у кредитному договорі кошти, а отже вони із власності банку не виходили. Вказував, що наданий банком на підтвердження документ «виписка про рух коштів по рахунку НОМЕР_1 з 21 грудня 2006 року» не може бути належним доказом здійснення вказаних в ньому операцій. Крім того, у кредитному договорі всупереч вимогам частини другої та частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» детальний розпис загальної вартості кредиту не відповідає дійсному значенню, повна вартість кредиту не зазначена взагалі, не вказано розмір реальної відсоткової ставки, суми абсолютного значення подорожчання кредиту. Також посилався на те, що банк не надав йому повної інформації про істотні умови кредитування, сукупну вартість кредиту та інші суттєві умови, необхідні для укладення кредитного договору. Під час укладення даного кредитного договору банк навмисно ввів його в оману щодо ціни та відсоткової ставки кредиту, а тому його волевиявлення на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які є насправді, суперечило його волевиявленню на укладання договору саме на таких умовах. Таке створило помилкове уявлення про ціну фінансової послуги. Враховуючи вищевикладене просив суд: визнати недійсним з моменту укладення договір про надання споживчого кредиту № 11101510000 від 21 грудня 2006 року; визнати недійсним з моменту вчинення договір поруки № 80013 від 21 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», посвідчений 25 грудня 2007 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 2772, реєстраційний номер обтяження: 4328809; зняти заборону відчуження нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстрована в реєстрі за № 4287798 реєстратором: приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К. Є.; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером обтяження 4287798 про заборону на нерухоме майно на вказаний об`єкт обтяження РПВН: 9844524; виключити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 4328809 про обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1 , номер за РПВН 9844524. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 грудня 2019 року у складі судді Щербини С. В. у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним з моменту укладання договір про надання споживчого кредиту № 11101510000 від 21 грудня 2006 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Визнано недійсним з моменту вчинення договір поруки № 80013 від 21 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк». Визнано недійсним з моменту укладення договір іпотеки однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68,0 кв. м, житловою площею 24,00 кв. м, номер РПВН: 9844524, укладений між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», посвідчений 25 грудня 2007 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 2772, реєстраційний номер обтяження: 4328809. Знято заборону відчуження нерухомого майна, однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68,0 кв. м, житловою площею 24,00 кв. м, що зареєстрована в реєстрі за № 4287798 реєстратором: приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К. Є., та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером обтяження 4287798 про заборону на нерухоме майно на вказаний об`єкт обтяження РПВН: 9844524; Виключено з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 4328809 про обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68,0 кв. м, житловою площею 24,00 кв. м, номер за РПВН 9844524. Вирішено питання щодо судових витрат. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк», місцевий суд виходив із того, що банком не доведено факт отримання і користування позичальником грошовими коштами, сума яких обумовлена сторонами у кредитному договорі. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , місцевий суд дійшов висновку, що умови цього договору є несправедливими, оскільки з моменту укладення договору позичальник був введений в оману щодо істотних умов договору, а саме ціни та відсоткової ставки, тому волевиявлення останнього на укладення цього договору у вигляді та розмірах, які є насправді, суперечили його волевиявленню на укладення договору саме на таких умовах. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Миколаївського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове. Позов АТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11101510000 від 21 грудня 2006 року станом на 27 травня 2015 року у розмірі 44 690,55 швейцарських франків, з яких: 41 797,25 швейцарських франків - кредитна заборгованість; 2 893,30 швейцарських франків - заборгованість по процентам та 17 916 грн 04 коп. пеня за порушення строків повернення кредиту, з яких: 8 699 грн 71 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту; 9 216 грн 53 коп. - пеня за прострочення сплати процентів. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат. Врахувавши положення пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевим судом не було належним чином повідомлено банк про дату, час та місце розгляду справи відповідно до положень статті 130 ЦПК України, а тому є обов`язкові підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, оскільки місцевим судом було порушено норми процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги АТ «УкрСиббанк», суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідачами не надано доказів відсутності заборгованості за кредитним договором у заявленому позивачем розмірі, а висновок експерта не спростовує презумпцію правомірності правочину про надання споживчого кредиту та чинності зобов`язань, які виникли на підстави кредитного договору. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що умови кредитного договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту та періодичність платежів. Крім того, апеляційним судом зазначено, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості ознайомитися з умовами кредитного договору, за отриманням додаткових роз`яснень не звертався та не скористався правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного договору протягом 14 днів з моменту його укладення. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У березні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 . Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Аргументи учасників справи Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким залишити в силі рішення місцевого суду. Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, провадження № 61-33362св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що відсутні докази виконання банком своїх зобов'язань за кредитним договором, а саме надання позичальнику грошових коштів у розмірі, визначеному договором. Зазначає, що вказане підтверджується висновками двох судово-економічних експертиз. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від АТ «УкрСиббанк», у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків не спростовують. Фактичні обставини справи, встановлені судами 21 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11101510000 на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 ( т. 1, а. с. 6-11). З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 21 грудня 2006 року. Відповідно до умов договору поруки поручитель зобов`язується відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли за кредитним договором. Відповідальність позичальника та поручителя є солідарною. Згідно умов вказаного договору (пункти 1.1, 1.2.1, 1.2.2) банк зобов`язався надати відповідачу кредитні кошти у сумі 60 660 швейцарських франків. Надання кредитних коштів здійснюється у термін до 22 грудня 2006 року, а позичальник у будь-якому випадку зобов`язується повернути банку кредит у повному обсязі не пізніше 20 грудня 2027 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (дострокового), відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з пунктів 2.3, 4.9, 5.5, 5.6, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 договору. 25 грудня 2006 року в забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки однокімнатної квартири, яка належала відповідачу на праві власності. 31 березня 2015 року банк направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги про дострокове повернення кредиту від 27 березня 2015 року. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором (т. 1, а. с.32-43) сума боргу складає 41 797,25 швейцарських франків - кредитна заборгованість, 2 893,30 швейцарських франків - заборгованість по процентам, 18 025 грн 72 коп. пені за порушення строків повернення кредиту, з яких: 8 751,68 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту, 9 274,04 грн. - пеня за прострочення сплати процентів. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК Українивідповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Частинами першою, третьою статті 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про; встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей. Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини. Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня2015 року у справі № 6-1341цс15. Пунктом 9.13 кредитного договору передбачено, що підписання даного договору позичальником свідчить про те, що: всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього;перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, пункту 2 статті 11 Закону України «Про захист справ споживачів». Таким чином, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , обґрунтовано виходив із того, що оспорюваний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови, які містять повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування, переліку, розміру й бази розрахунку неустойки, періоду внесення платежів, відповідальності за порушення умов договору. Крім того, судом враховано, що позичальник не скористався правом споживача, яке передбачено частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо відкликання своєї згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту протягом чотирнадцяти днів, натомість останній укладав з банком додаткові угоди до вказаного кредитного договору від 10 березня 2009 року та від 25 березня 2009 року. Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти та факт виконання умов договору є заява про видачу готівки, не можуть бути прийняті судом, оскільки спростовується наявним у матеріалах справи меморіальним ордером від 22 грудня 2006 року, відповідно до якого на рахунок позичальника, який вказано у пункті 1.5 кредитного договору, було перераховано обумовлену кредитним договором суму, а саме 60 660 швейцарських франків, що у гривневому еквіваленті становило 251 799 грн 90 коп. Крім того, наведеним пунктом кредитного договору передбачено, що кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника. Що стосується доводів касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків судово-економічних експертиз від 03 серпня 2018 року № 283/08/2018 та від 22 листопада 2019 року № 19-8884/885, слід зазначити наступне. Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили та оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивовано в судовому рішенні. Частинами першою та другою статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Отже, з урахуванням наведених норм закону, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що вищевказані висновки судово-економічних експертиз не спростовують факт отримання позичальником кредитних коштів так і наявності утвореної заборгованості, у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором. В свою чергу ОСОБА_1 не надав доказів відсутності заборгованості за кредитним договором. Крім того, колегія суддів враховує, що після укладення кредитного договору між банком та ОСОБА_1 укладались додаткові угоди до нього, та враховано підстави видачі кредиту, а саме на придбання квартири АДРЕСА_1 й передання вказаної квартири в іпотеку банку на забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором, страхування вказаного майна та часткове виконання умов кредитного договору протягом тривалого часу. Таким чином, суд апеляційної інстанції, з урахуванням правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог АТ «УкрСиббанк» та стягнення утвореної заборгованості за кредитним договором, у зв'язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредитних коштів. Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18) не можуть бути прийняті судом, оскільки у наведеній постанові банку відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, тому що останній не надав доказів, які б підтверджували видачу позичальнику кредитних коштів готівкою через касу банку, натомість у справі, яка переглядається, за умовами кредитного договору банк повинен був зарахувати на поточних рахунок позичальника кредитні кошти для подальшого використання за цільовим призначенням, що підтверджується меморіальним ордером від 22 грудня 2006 року № 0601954430. Відповідно до статті 3 ЦК Українипринципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Таким чином, враховуючи те, що відповідачами не було спростовано належними та допустимими доказами позовних вимог банку щодо стягнення утвореної заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав їх задоволення й, відповідно, про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог щодо визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, а також договорів іпотеки та поруки, які є похідними від основного договору., Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58). Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян