Постанова КЦС ВС № 759/15553/14-ц

Постанова Іменем України 31 березня 2021 року м. Київ справа № 759/15553/14-ц провадження № 61-6159св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Турчин Андрій Анатолійович, стягувач - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року у складі судді Коваль О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Турчина А. А. (далі - приватний виконавець). Скарга обгрунтована тим, що 16 липня 2018 року приватний виконавець відкрив виконавче провадження № 56781143 та виніс постанову про накладення арешту на все майно. Постановою від 16 липня 2018 року приватний виконавець наклав арешт на корпоративні права скаржника в Товаристві з додатковою відповідальністю «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод» (далі - ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод»). Постановою від 17 липня 2018 року приватний виконавець наклав арешт саме на корпоративні права, які знаходяться в ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод». 30 серпня 2018 року приватний виконавець разом з експертами здійснив виконавчі дії щодо опису та арешту майна боржника для його реалізації з виїздом до м. Борислава Львівської області. Згідно з рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2015 року приватний виконавець виніс постанову від 30 серпня 2018 року про опис та арешт належного скаржнику майна (коштів) - цілісного майнового комплексу ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод». Ця постанова обмежує право користуватися майном. Вважав постанову приватного виконавця від 30 серпня 2018 року протиправною і такою, що підлягає скасуванню, оскільки він є власником частки у статутному капіталі ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод», а не власником всього майнового комплексу. Незважаючи на те, що ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод» несе відповідальність всім належним йому майном лише за своїми зобов`язаннями та не відповідає за зобов`язаннями своїх учасників, приватний виконавець оскаржуваною постановою описав та наклав арешт на цілісний майновий комплекс товариства як на майно боржника для подальшої його реалізації. З урахуванням уточненої заяви просив визнати неправомірними дії приватного виконавця щодо опису та арешту 30 серпня 2018 року цілісного майнового комплексу ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод» та винесення постанови від 30 серпня 2018 року про опис та арешт майна (коштів) боржника-цілісного майнового комплексу ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод»; визнати неправомірною зазначену постанову приватного виконавця; зобов`язати приватного виконавця усунути порушення; постановити окрему ухвалу суду щодо порушення приватним виконавцем законодавства, недоліків у його діяльності та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, та органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) приватного виконавця ознак кримінального правопорушення. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Залишивши скаргу без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що постанова приватного виконавця від 30 серпня 2018 року про опис та арешт майна боржника втратила чинність, оскільки була скасована після закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року скасовано, постановлено нове судове рішення. Відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця щодо винесення постанови про опис та арешт майна від 30 серпня 2018 року і зобов`язанні усунути порушення. Постанова мотивована тим, що згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено кошти, приватний виконавець, отримавши виконавчий лист на примусове виконання судового рішення, діяв у межах повноважень та відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - Закон в редакції на момент проведення виконавчих дій). Суд апеляційної інстанції зазначив, що скарга не може бути визнана законною і обґрунтованою, лише з тих підстав, що виконавче провадження закінчено. Короткий зміст вимог касаційної скарги У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, просив оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення скарги. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з порушенням норм процесуального права. Суд першої інстанції порушив строки розгляду скарги, а саме десятиденний строк, передбачений частиною першою статті 450 ЦПК України. Суд першої інстанції протиправно відмовив у задоволенні скарги, оскільки не встановив, чи було прийнято оскаржуване рішення відповідно до Закону, чи дії приватного виконавця відповідають Закону. Вважає дії приватного виконавця щодо опису майна згідно з постановою від 30 серпня 2018 року неправомірними, оскільки корпоративні права не є рухомим майном та не потребують опису, проте суди цю обставину залишили поза увагою. Суд апеляційної інстанції не усунув допущені судом першої інстанції порушення. Суд апеляційної інстанції, змінивши мотиви відмови у задоволенні скарги, не перевірив законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не врахував, що ухвалою Верховного Суду України від 09 листопада 2017 року зупинено виконавче провадження до закінчення розгляду справи у Верховному Суді України. Суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав правової оцінки постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року. Також зазначив, що виконавець тричі виносив постанову про арешт майна боржника, останню - 30 серпня 2018 року, тобто на тридцятий день після відкриття провадження у справі, що є порушенням Закону. Отже, суди неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. Суди не звернули увагу, що приватний виконавець, звертаючи стягнення на частку в статутному капіталі повинен був керуватися статтею 22 Закону України України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статтею 53-1 Закону. Аргументи інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що відповідно до заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2015 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року, 17 січня 2017 року видано виконавчий документ № 759/15553/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 3 304 949,00 грн. Постановою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд вказаних судових рішень відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції 2004 року). 16 липня 2018 року на підставі виконавчого листа № 759/15553/14-ц, виданого Святошинським районним судом м. Києва 17 січня 2017 року, приватний виконавець відкрив виконавче провадження № 56781143. Постановою приватного виконавця від 16 липня 2018 року накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця у розмірі 3 635 443,90 грн. Постановою приватного виконавця від 17 липня 2018 року накладено арешт на майно, що належить боржнику, а саме корпоративні права у ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод» - частку в розмірі 19,3525 %, що у грошовому еквіваленті становить 506 391,00 грн, в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 3 635 443,90 грн. Постановою приватного виконавця від 30 серпня 2018 року описано та накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 : корпоративні права, а саме частку в розмірі 19,3525% у статутному капіталі ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод». У постанові є опис цілісно-майнового комплексу ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод». Постановою приватного виконавця від 08 лютого 2019 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 759/15553/14-ц, виданого Святошинським районним судом м. Києва 17 січня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів у сумі 3 304 949,00 грн у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення. Припинено арешт майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до вимог цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно з частиною першою статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами. Згідно з частиною першою статті 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Згідно з частиною другою статті 13 Закону арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна (частина четверта статті 13 Закону). Суд апеляційної інстанції, скасувавши ухвалу суду першої інстанції та відмовивши в задоволенні скарги з інших підстав, дійшов правильного висновку, що приватний виконавець, отримавши виконавчий лист, відповідно до Закону виніс постанову про відкриття виконавчого провадження і постанову про арешт майна та про опис і арешт корпоративних прав боржника. Доводи касаційної скарги про невзяття до уваги ухвали Верховного Суду України від 09 листопада 2017 року, якою зупинено виконавче провадження до закінчення розгляду справи у Верховному Суді України, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке. Ухвалою Верховного Суду України від 09 листопада 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Зупинено виконання судових рішень до закінчення розгляду справи у Верховному Суді України. Постановою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року відмовлено. Отже, оскільки оскаржувану постанову приватного виконавця винесено 30 серпня 2018 року, а розгляд справи по суті у Верховному Суді закінчився 25 квітня 2018 року відмовою в задоволенні заяви ОСОБА_1 , не можна вважати, що постанову про опис та арешт майна винесено в період зупинення виконання судових рішень. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом. Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом (абзаци другий, третій частини п'ятої статті 13 Закону). Враховуючи вказане, необхідно встановити, чи винесено постанову з порушенням процедури, передбаченої Законом. ОСОБА_1 вказував, що він має корпоративні права, а саме частку у розмірі 19,3525 % статутного капіталу ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод», інших корпоративних прав щодо цього підприємства не має. Вважав, що корпоративні права не є рухомим майном та не потребують опису, тому арешт його корпоративних прав не потребує опису цілісно-майнового комплексу ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод» та накладення на нього арешту. Відповідно до частини першої статті 56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Згідно з частиною першою статті 56 Закону арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Оскільки приватний виконавець діяв відповідно до Закону, то, з урахуванням абзаців другого, третього частини п`ятої статті 13 Закону, необґрунтованими є посилання в касаційній скарзі на те, що приватний виконавець при винесенні постанови про опис та арешт майна від 30 серпня 2018 року порушив строки вчинення виконавчих дій. Відповідно до цих норм при накладенні арешту без проведення його опису і при накладенні арешту із застосуванням попередньої процедури опису майна, предметом арешту може бути тільки індивідуально визначене майно, наявність якого була встановлена під час проведення фактичного огляду і опису, про що зазначено в оскаржуваній заявником постанові. Доводи касаційної скарги щодо безпідставності накладення арешту на цілісно-майновий комплекс ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод», тобто і на частку, яка не належить ОСОБА_1 , є необґрунтованими з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом тільки своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Суди встановили, що приватний виконавець при накладенні арешту на корпоративні права, а саме на частку ОСОБА_1 в розмірі 19,3525 % у статутному капіталі ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод», не порушив процедури, передбаченої Законом. Крім того, приватний виконавець постановою від 17 липня 2018 року наклав арешт на майно, що належить боржнику, а саме корпоративні права у ТДВ «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод» - частку в розмірі 19,3525 %, що у грошовому еквіваленті становить 506 391,00 грн, в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 3 635 443,90 грн, а постановою від 30 серпня 2018 року провів опис усього майна. Згідно з письмовими поясненнями приватного виконавця, наявними у матеріалах справи, без повного огляду та опису всього майнового комплексу неможливо провести об`єктивну та повну оцінку вартості частки, яка належить боржнику, такі дії проведені за згодою керівництва підприємства, для господарської діяльності не створено першкод. З цих підстав, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи касаційної скарги, що виконавець тричі виносив постанову про арешт майна боржника. Відповідно до статті 53-1 Закону особливості звернення стягнення на частку (частину частки) учасника товариства з обмеженою відповідальністю та учасника товариства з додатковою відповідальністю визначаються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» звернення стягнення на частку учасника товариства здійснюється на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів або на підставі виконавчого документа про звернення стягнення на частку майнового поручителя, яка передана у заставу в забезпечення зобов`язання іншої особи. З огляду на те, що приватний виконавець не вирішував питання про звернення стягнення на частку у майні, то Верховний Суд не бере до уваги посилання в касаційній скарзі на те, що приватний виконавець, звертаючи стягнення на частку в статутному капіталі повинен керуватися статтею 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статтею 53-1 Закону. Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав правову оцінку постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року, з мотивами і висновками якої ОСОБА_1 не погодився, є необгрунтованими з огляду на предмет і вимоги скарги. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: А. С. Олійник О. В. Ступак Г. І. Усик