Постанова 4855 № 640/16050/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16050/19 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Оксененка О.М., Шурка О.І., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Головне управління ДФС у м. Києві звернулося до суду з позовом, в якому просило вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і ухвалити стягнути з ОСОБА_1 , з рахунків у банках, що обслуговують чи належать такому платнику суму податкового боргу у розмірі 49 105,44 грн. В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що за ОСОБА_1 обліковується податковий борг з податку з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 49 105,44 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного постанову про задоволення позову. Зокрема, скаржник наполягає на тому, що відповідачем не надано доказів сплати податкового боргу, та що відповідно до інтегрованих карток платника податку за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 49 105,44 грн. Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві до суду апеляційної інстанції не подавалось, що не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного. Судом першої інстанції встановлено, що за ОСОБА_1 обліковується податковий борг з податку з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 49 105,44 грн. Оскільки в добровільному порядку сума заборгованості відповідачем не сплачена, позивач вважає цю суму податковим боргом та просив стягнути такий у судовому порядку. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що в межах спірних правовідносин мало місце помилкове перерахування позивачем коштів на рахунок податкового органу, що не вплинуло на виконання обов`язку платника зі сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, самостійно нарахованого самим же відповідачем. Колегія суддів оцінюючи доводи апелянта, вказує наступне. Положеннями статті 59 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У разі, якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається. Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Так, контролюючим органом було надіслано відповідачу податкову вимогу № 151566-19 від 09.08.2018 р. на суму 49 105,44 грн. Положеннями пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України визначено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Позивачем зазначено, що станом на момент звернення до суду відповідачем не сплачено узгодженої суми податкового зобов`язання, визначеного податковою вимогою. В свою чергу, відповідачем, на підтвердження факту сплати грошових зобов`язань, було надано до суду квитанцію № 0.0.1075148539.1 від 03.07.2018 р., з якої можливо встановити факт сплати ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб у розмірі 49 105,44 грн. Колегія суддів враховує, що така сплата помилково була здійснена на інший рахунок, проте допущення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений законом, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання. Згідно з ч. 4 ст. 45 Бюджетного кодексу України, податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном). Частиною 5 ст. 45 Бюджетного кодексу України передбачено, що податки і збори (обов`язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок. З наведених норм вбачається, що усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами державного бюджету, які визнаються зарахованими до бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок. Тобто, будь-який податок чи збір, що надійшов до бюджету, відображається на відповідному балансовому рахунку і враховується (обліковується) на єдиному казначейському рахунку, незалежно від того, на який аналітичний рахунок він надійшов. Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно вказав, що оскільки позивачем фактично здійснено необхідні дії для повного та своєчасного виконання свого податкового обов`язку, то помилкове зазначення рахунку, на який такий податок сплачується під час сплати суми податкового зобов`язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання у визначений строк. Отже, позивачем вжито належних заходів щодо здійснення добровільного виконання обов`язку щодо сплати самостійно визначених грошових зобов`язань. Відтак, оскільки помилкове перерахування позивачем коштів на рахунок податкового органу не вплинуло на виконання обов`язку платника зі сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, та ним самостійно нараховано зобов`язання за зазначеним платежем, відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.11.2018 р. № 805/3665/16-а, від 24.10.2018 р. у справі № 760/6097/16-а (2а/760/590/16), від 20.02.2018 р. у справі № 816/591/16, від 21.02.2018 р. у справі № 813/1008/16, від 14.02.2018 р. у справі № 816/1254/17, від 12.06.2018 р. у справі № 826/1/16 (К/9901/28108/18), від 17.01.2018 р. у справі № 2а-2686/09/2670 (К/9901/2649/18), та у постанові Верховного Суду України від 16.06.2015 р. у справі № 21-377а15. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Апелянтом в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України. В контексті викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками Окружного адміністративного суду міста Києва за наслідками розгляду позовної заяви Головного управління ДФС у м. Києві до ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що апелянтом не спростовується факт сплати коштів на інший рахунок, проте вказує, що відповідно до інформаційно-телекомунікаційних систем такий борг у розмірі 49 105,44 грн. не сплачено, і відповідно до інтегрованих карток платника податку за відповідачем обліковується заборгованість. Разом з тим, сама констатація щодо наявності у ОСОБА_1 податкового боргу, незважаючи на факт сплати такого за помилково вказаними реквізитами не може бути достатньою підставою для задоволення вимог апелянта. Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.О.Лічевецький Суддя О.М.Оксененко Суддя О.І.Шурко