Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 623/2864/16-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2020 р.Справа № 623/2864/16-а Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О. позивача - ОСОБА_1 представника відповідача - Гнатченка А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10.10.2018, головуючий суддя І інстанції: Одарюк М.П., вул. Соборна, 52, м. Ізюм, Ізюмський, Харківська, 64309, повний текст складено 16.10.2018 по справі № 623/2864/16-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області про оскарження неправомірних дій суб`єкта владних повноважень, порушення законодавства про оплату, ВСТАНОВИВ: В жовтні 2016 року ОСОБА_1 ( далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області ( далі відповідач, виконком Ізюмської міськради) комітету Ізюмської міської ради Харківської області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд: - визнати протиправними дії виконкому Ізюмської міськради, які полягають в затримці проведення, в день його звільнення 17.11. 2015 з виборної посади першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства в зв`язку із закінченням строку повноважень, розрахунку в повному обсязі, в тому числі у не нарахуванні та не виплаті: надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, надбавки за роботу з таємними документами, щомісячної премії за фактично відпрацьований час у вересні 2015 року та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік і матеріальної допомоги для оздоровлення за 2015 рік, у відповідності до рішень Ізюмської міської ради № 3051 від 26.06 2015 "Про виконання постанови Борівського районного суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі №2005/1595/12" та № 2851 від 30 січня 2015 року "Про умови оплати праці Ізюмського міського голови, заступників Ізюмського міського голови", розпоряджень міського голови № 414 від 17.09.2015 року "Про зміни до штатного розпису апарату Ізюмської міської ради та її виконавчого комітету", № 462 від 15.10.2015 року "Про умови оплати праці працівників апарату Ізюмської міської ради та виконавчого комітету Ізюмської міської ради" та інших нормативних документів; не нарахуванні та не виплаті, одночасно з нарахуванням та виплатою компенсації за невикористані відпустки, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у відповідності до рішень Ізюмської міської ради Харківської області, на виконання рішення Апеляційного суду Харківської області від 21.08.2013 та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду"; не донарахуванні та не виплаті заробітної плати, навіть після встановлення факту недоплати заробітної плати, яка належала до виплати у день звільнення, Північно-Східним офісом Держаудитслужби, під час проведення державного фінансового аудиту; -стягнути з виконкому Ізюмської міськради належні йому на день звільнення 17.11.2015 та не виплачені до цього часу наступні суми заробітної плати: надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, за фактично відпрацьований час у вересні 2015 року у сумі 328,22 грн; надбавку за роботу з таємними документами, за фактично відпрацьований| час у вересні 2015 року, у сумі - 54,42 грн; премію за фактично відпрацьований час у вересні 2015 року, у сумі 90,71 грн.; частину невиплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, у сумі - 4638,61 грн; частину невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2015 рік, у сумі - 4638,61 грн; компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків виплати та невиплатою до цього часу заробітної плати, яка належала до виплати у вересні 2015 року в сумі 3155,59 грн (підлягає уточненню на час прийняття судового рішення); матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2009, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014 роки загальною сумою 77 347,21 грн; заробітну плату, факт не донарахування якої встановлено під час проведення державного фінансового аудиту виконання бюджету м. Ізюм фахівцями Північно-східного офісу Держаудитслужби (аудиторський звіт від 24.11.2017 №08-13/10), у сумі 68 401,53 грн (середній заробіток за вимушений прогул в сумі 57 946,99 грн., відпускні в сумі 1 675,95 грн., компенсація за невикористані відпустки в сумі 8 778,59 грн.); -стягнути з виконкому Ізюмської міськради на його користь середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 25.07.2016 по 20.08.2018 у сумі 880 608,06 грн. (підлягає уточненню на час прийняття судового рішення. -стягнути з виконкому Ізюмської міськради на його користь компенсацію за нанесену моральну шкоду у сумі 5 000,00 грн; - зобов`язати виконком Ізюмської міськради, у встановлений судом термін, подати звіт про виконання прийнятого судового рішення. Рішенням Ізюмського міськрайонного суду від 10.10.2018 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії виконкому Ізюмської міськради, які полягають в затримці проведення, в день звільнення ОСОБА_1 17.11. 2015 з виборної посади першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства в зв`язку із закінченням строку повноважень, розрахунку в повному обсязі, в тому числі у не нарахуванні та не виплаті: надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, надбавки за роботу з таємними документами та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік і матеріальної допомоги для оздоровлення за 2015 рік. Стягнуто з виконкому Ізюмської міськради належні ОСОБА_1 , на день звільнення 17.11.2015 та не виплачені до цього часу наступні суми заробітної плати (без урахування сум податків та зборів): надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, за фактично відпрацьований час у вересні 2015 року у сумі 225,06 грн; надбавку за роботу з таємними документами, за фактично відпрацьований| час у вересні 2015 року, у сумі - 54,42 грн ; частину невиплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, у сумі - 4638,61 грн; частину невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2015 рік, у сумі - 4638,61 грн. Не погодившись з даним судовим рішенням, в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, на неповне дослідження всіх доказів по справі, не застосування вимог ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) та висновків Верховного суду України по справі №428/7002/14-ц та №21-1765а15, просив скасувати рішення Ізюмського міськрайонного суду від 10.10.2018 та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Визнати протиправними дії виконкому Ізюмської міськради, які полягають у затримці проведення , в день звільнення 17.11.2015 з виборної посади першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства в зв`язку з закінченням строку повноважень, розрахунку в повному обсязі, в тому числі у не нарахуванні та не виплаті: щомісячної премії за фактично відпрацьований час у вересні 2015 року, у відповідності до рішень Ізюмської міської ради № 3051 від 26.06 2015 "Про виконання постанови Борівського районного суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі №2005/1595/12» та інших нормативних документів; -не нарахуванні та невиплаті, одночасно з нарахуванням та виплатою компенсації за невикористані відпуски, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у відповідності до рішень Ізюмської міськради, на виконання рішення Апеляційного суду Харківської області від 21.08.2013 та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»; -не донарахованні та не виплаті заробітної плати, навіть після встановлення факту недоплати заробітної плати, яка належала до виплати у день звільнення Північно-Східним офісом Держаудиитслужби, під час проведення державного фінансового аудиту. Стягнути з виконкому Ізюмської міськради належні позивачу на день звільнення 17.11.2015 та невиплачені до цього часу суми заробітної плати: -премію за фактично відпрацьований час у вересні 2015 року у сумі 90,71 грн; -компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку порушенням строків виплати та невиплатою до цього часу заробітної плати, яка належала до виплати у вересні 2015 року в сумі 3155,59 грн (підлягає уточненню на час прийняття судового рішення); -матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2009, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014 роки загальною сумою 77 347,21 грн; -заробітну плату, факт не донарахування якої, внаслідок порушення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100), встановлено під час проведення державного фінансового аудиту виконання бюджету м. Ізюм фахівцями Північно-Східного офісу Держаудитслужби в сумі 57 946,99 грн, відпускні в сумі 1 675,95 грн, компенсація за невикористані відпустки в сумі 8 778,59 грн. Стягнути з Виконкому Ізюмської міськради на користь позивача середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 25.07.2016 по 20.08.2018 в сумі 880 608,06 грн (підлягає уточненню на час винесення судового рішення). Стягнути з Виконкому Ізюмської міськради компенсацію за нанесену моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн. Зобов`язати Виконком Ізюмської міськради, у встановлений судом термін, подати звіт про виконання прийнятого судового рішення. Рішення Ізюмського міськрайонного суду від 10.10.2018 в частині задоволення позовних вимог залишити без змін. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції ухвалами про витребування доказів від 17.07.2017, від 22.05.2018 та від 22.05.2018 було зобов`язано відповідача надати до суду відповідні документи, що можуть бути доказами у даній справі. Проте дані ухвали в повному обсязі виконані відповідачем не були. На думку апелянта відсутність відповідних документів, призвело до прийняття судом першої інстанції не справедливого та незаконного судового рішення в частині відмови в задоволенні позову. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заробітної плати, факт донарахування якої встановлено під час проведення фінансового аудиту, суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог та порушив вимоги ст. 9, 380, 381 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі КАС України). Суд фактично здійснив поворотне виконання судових рішень та утримав на користь відповідача належну позивачеві заробітну плату, невиплату якої встановлено Державною аудиторською службою України. Судом першої інстанції не в повній мірі досліджені докази які були надані та не отримавши від відповідача витребувані докази, неправомірно було відмовлено у стягнення з виконкому Ізюмської міськради раніше виплаченої, а в наступному утриманої премії за фактично відпрацьований час у вересні 2015 року. Апелянт зазначив, що за робочі дні у вересні 2015 року була виплачена заробітна плата включаючи і премію, але в наступному було проведено перерахунок раніше виплаченої заробітної плати і утримано нараховану та виплачену заробітну плату, в тому числі і премію в розмірі 25% посадового окладу. Факт виплати заробітної плати підтверджується платіжним дорученням №319 від 24.09.2015 та платіжною відомістю 15 на видачу заробітної плати за ІІ половину вересня 2015, копією особового рахунку працівника, індивідуальними відомостями про застраховану особу. Відповідач, як на думку апелянта, приховуючи проведення перерахунку та утримання проведених виплат, не надав розпорядження про проведення перерахунку та утримання відповідних сум раніше виплаченої заробітної плати. Відповідач у відзиві на позовну заяву №3459 від 20.08.2018 не посилається на наведені судом обставини та не надає будь-яких доказів, що посадовим особам Виконкому Ізюмської міськради у 2015 році премія не виплачувалася, як це стверджує суд першої інстанції. Відповідачем не надано на вимогу суду положення про преміювання працівників Виконкому Ізюмської міськради, а тому суд першої інстанції був позбавлений можливості дослідити нормативно-правовий акт згідно якого виплачується премія посадовим особам Виконкому. Відповідачем не було наведено жодних підстав для позбавлення позивача премії за фактично відпрацьований час у вересні 2015 року. Факт виплати премії за попередні періоди підтверджується розпорядженням Ізюмського міського голови №616 від 13.12.2011 «Про виконання припису Держнаглядпраці Територіальної державної інспекції праці у Харківській області, інформацією щодо виконання розпорядження міського голови від 13.12.2011 №616, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 по справі №2016/2507/2012, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21.08.2013. Також апелянт вважає хибними висновки суду першої інстанції, щодо відмови у стягненні з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати, в зв`язку з порушенням строків її виплати. На думку апелянта право на отримання компенсації втрати частини заробітної плати, в зв`язку з затримкою її виплати виникло ще 18.12.2015 року, в зв`язку з невиплатою заробітної плати Виконкомом Ізюмської міськради у день звільнення 17.11.2015. Суд першої інстанції ухилився від дослідження всіх обставин даної справи та не застосував норми закону, які належало застосовувати, щодо стягнення нанесеної матеріальної шкоди внаслідок порушення права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань, в зв`язку з незаконним звільненням у 2008 році з посади першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства. Виконком проводячи остаточний розрахунок при звільненні 17.11.2015 з посади, відшкодовуючи нанесені збитки шляхом виплати компенсації за невикористані відпустки, за періоди невикористаних відпусток, які не могли бути використані своєчасно в зв`язку з незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, був зобов`язаний одночасно нарахувати і виплатити суми матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань. Суд першої інстанції встановивши, що в період з 2009 по 2014 роки позивач не подавав заяви про нарахування та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань не дослідив причини, які унеможливили подання такої заяви про надання матеріальної допомоги та унеможливили подання заяви про надання щорічної основної відпустки у вказаний період. Судом першої інстанції не було надано оцінки безпідставній відмові відповідача у наданні тарифних відпусток за вказаний період за заявами позивача від 22.09.2015 та від 03.11.2015. Розпорядженням №429 від 23.09.2015 та №494 від 03.11.2015 у наданні відпустки та виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 31.07.2008 по 21.09.2015 було відмовлено. Суд першої інстанції не дослідив в повній мірі докази, не застосував норми закону, які належало застосовувати і протиправно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача не донарахованої, внаслідок порушення законодавства України заробітної плати, факт недонарахування та не виплати якої встановлено Державною аудиторською службою України (Північно-Східним офісом Держаудитслужби) під час проведення державного аудиту виконання бюджету м. Ізюму. Встановлений органом державної виконавчої влади, що здійснює державний фінансовий контроль, факт порушення законодавства України, внаслідок чого не донарахована та не виплачена до цього часу заробітна плата, стало підставою відкриття кримінального провадження, а тому не носить лише інформаційний та рекомендаційний характер. Суд першої інстанції, встановивши факт невиплати позивачу у день звільнення 17.11.2015 заробітної плати в розмірі встановленому Північно-східним офісом Держаудитслужби, у сумі 42,69 тис. грн, з власної ініціативи вийшов за межі позовних вимог без будь-якого рішення та звернення відповідача, визнав неправомірним утримання на користь відповідача, як відшкодування збитків нанесених місцевому бюджету пов`язаних з несвоєчасним прийняттям управлінського рішення стосовно звільнення та поновлення за рішенням суду, в повному обсязі невиплаченої заробітної плати, незважаючи, що сума переплати становить 32,51 тис. грн, безпідставно відмовив у виплаті навіть різниці між сумою недоплати та сумою переплати належної заробітної плати. Тобто, суд першої інстанції фактично повторно утримав з належної заробітної плати, незаконну виплачену у 2016 році як і в листопаді 2015, на розрахунковий рахунок невідомої особи матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які позивач особисто не отримував та яка згідно аудиторського звіту врахована в сумі переплати. Також суд першої інстанції незаконно, фактично стягнув з належної позивачу заробітної плати частину компенсації втрати частини заробітної плати у сумі 27,19 тис. грн. Незважаючи на те, що Ізюмським міським головою визнано встановлений за результатами державного фінансового аудиту факт наявності заборгованості з виплати заробітної у сумі 42,69 тис. грн, вказана заборгованість, яка належала до виплати 17.11.2015 виконкомом не виплачена до цього часу. Згідно листа Держаудитслужби слідує, що обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу проводилося згідно особової картки до якої, з невідомих підстав, не внесена виплачена премія за липень 2008 року у сумі 665,19 грн. Виплата даної премії підтверджується розпорядженням Ізюмського міського голови №616 від 13.12.2011 про виконання припису Держнаглядпраці Територіальної державної інспекції праці у Харківській області» та інформацією, щодо виконання розпорядження міського голови від 13.12.2011 №616. Апелянт вважає безпідставними посилання відповідача, що позовна вимога про стягнення 42,69 тис. грн не відповідає рішенням суду (Борівського районного суду від 18.12.2012 по справі №2005/1595/12), оскільки в даній справі розглядається спір про невиплату заробітної плати, яка належала до виплати у день звільнення 17.11.2015, а не на виконання судових рішень, що підлягає розгляду в порядку судового контролю та не є предметом даного спору. Суд першої інстанції встановивши, що відповідачем до цього часу не виплачена заробітна плата, яка підлягала виплаті у день звільнення 17.11.2015 в сумі 9 556,70 грн неправомірно не застосував вимог ст. 116,117 КЗпП України та без будь-якого обґрунтування відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні. Також суд першої інстанції, на думку апелянта, неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди. Відповідач, не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення Ізюмського міськрайонного суду від 10.10.2018 по справі №623/2864/16-а та прийняти постанову якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що згідно п.1.4 рішення Ізюмської міської ради від 30.01.2015 №2851 «Про умови оплати праці Ізюмського міського голови, заступників Ізюмського міського голови» надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи заступників Ізюмського міського голови виплачується в межах затвердженого фонду оплати праці на 2015 рік, на рівні 2014 року. Серед заступників Ізюмського міського голови ОСОБА_1 відсутній. Тобто Ізюмській міській раді у 2015 році у межах затвердженого фонду оплати праці надано право, а не визначено обов`язок установлювати надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи заступникам Ізюмського міського голови, що відповідає висновкам Верховного Суду по справі №826/15786/15. Згідно п.1.3 рішення Ізюмської міської ради від 30.01.2015 №2851 «Про умови оплати праці Ізюмського міського голови, заступників Ізюмського міського голови» надбавка до посадового окладу особам, які працюють в умовах режимних обмежень встановлюється у розмірі залежно від вищого рівня ступеня секретності інформації з якою працює посадова особа. Доступ до державної таємниці у 2015 році заступнику Ізюмського міського голови ОСОБА_1 не надавався, що підтверджується листом Управління СБУ в Харківській обл. від 03.09.2018 за вих. №70/26-11958дск). Оскільки у заступника Ізюмського міського голови ОСОБА_1 у 2015 році відсутній доступ до державної таємниці то підстав для виплати надбавки за роботу з відомостями, що становлять державну таємницю не має. Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 належні на день звільнення 17.11.2015 та не виплачену частину недоплаченої матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015 у сумі 4 638,61 грн. апелянт зазначив, що без прийняття рішення Ізюмською міською радою на виконання повноважень передбачених ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та абз. 2 п.6 постанови КМУ №268 виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань є такою, що не відповідає законодавству. Стосовно позивача про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань не приймалося. Стосовно матеріальної допомоги на оздоровлення апелянт вказав, що за заявою ОСОБА_1 від 22.09.2015 вх.№4164 та заяви від 03.11.2015 №4803 була виплачена матеріальна допомога в розмірі посадового окладу, відповідно до положень ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». На думку апелянта відсутні будь-які обставини по справі щодо визнання протиправними дій виконкому Ізюмської міськради, які полягають в затримці проведення в день звільнення ОСОБА_1 17.11.2015 з виборної посади першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства в зв`язку з закінченням строку повноважень, розрахунку в повному обсязі, в тому числі у ненарахуванні та не виплаті надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, надбавки за роботу з таємними документами, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік і матеріальної допомоги на оздоровлення за 2015 рік. Суд першої інстанції помилково встановив, що підставою для виплат позивачу є штатний розпис, затверджений розпорядженням Ізюмського міського голови від 17.09.2015 за №414, та не враховано, що рішенням Ізюмської міської ради №2851 від 30.01.2015 «Про умови оплати праці Ізюмського міського голови, заступників Ізюмського міського голови» та розпорядження Ізюмського міського голови №415 від 17.09.2015. Відповідачем надавався до суду лист Управління СБУ в Харківській обл. від 03.09.2018 вих.№70/26-11958дск, відповідно до якого допуск до державної таємниці протягом 2015 року працівнику Ізюмської міської ради ОСОБА_1 . Управлінням СБУ в Харківській обл. не надавався. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. У відповіді на відзив відповідача ОСОБА_1 зазначив про відсутність будь-якої правової підстави для відмови у задоволенні його позовних вимог. Позивачем подано також відзив на апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ізюмської міськради, в якому просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які сторони посилається в апеляційних скаргах та відзивах на скарги прийшла до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, апеляційна скарга Виконавчого комітету Ізюмської міськради не підлягає задоволенню та зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами. 15 липня 2005 року між Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради та ОСОБА_1 укладено контракт щодо призначення на посаду директора Ізюмського КВВКП на термін із 15 липня 2005 року до 15 липня 2006 року. 29 квітня 2006 року Ізюмською міською радою затверджено ОСОБА_1 на посаді першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства. 04 травня 2006 року розірвано контракт від 15.07.2006 між Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради та ОСОБА_1 та звільнено з посади директора Ізюмського КВВКП відповідно до п.5 ст.36 КЗпП України. 19 липня 2006 року ОСОБА_1 склав депутатські повноваження. Перебував на посаді першого заступника Ізюмського міського голови з питань управління житлово-комунального господарства з 04 травня 2006 року по 31 липня 2008 року. 31 липня 2008 року позивач був звільнений з посади на підставі ст. ст.12,20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», ст. ст.16,30 Закону України «Про державну службу». Позивач не погодився з вказаним звільненням та звернувся до Борівського районного суду Харківської області, який постановою від 18 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: - визнано дії Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, Ізюмської міської ради, Ізюмського міського голови з приводу скликання та проведення 44 сесії Ізюмської міської ради 5 скликання у відповідності до її регламенту неправомірними; - визнано незаконним та скасовано рішення Ізюмської міської ради 44 сесії 5 скликання № 2551 від 12.09.2008р. «Про звільнення першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства ОСОБА_1 »; - поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника Ізюмського міського голови з питань управління житлово-комунального господарства з 31 червня 2008 року; - стягнуто з Виконавчого комітету Ізюмської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 червня 2008р. станом на день звільнення (по 5350,46 грн. щомісяця) з урахуванням виплачених сум за розпорядженням Виконкому Ізюмської міської ради № 175-К від 11.09.2008р. Рішенням Ізюмської міської ради Харківської області від 26 червня 2015 року № 3051 «Про виконання рішення Борівського районного суду», ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника Ізюмського міського голови з питань житлово-комунального господарства з 31 липня 2008 року. 11 вересня 2015 року рішенням Ізюмської міської ради № 3174 внесено зміни до структури виконавчого комітету Ізюмської міської ради та введено посаду першого заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства та визначено, що строк повноважень ОСОБА_1 , як першого заступника Ізюмського міського голови з питань управління житлово-комунального господарства, закінчується терміном повноважень Ізюмської міської ради 6 скликання. Після прийнятого рішення було внесено зміни до штатного розпису та видано розпорядження Ізюмського міського голови від 17 вересня 2015 року № 415 «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника Ізюмського міського голови з питань управління житлово-комунального господарства». Ізюмська міська рада 6 скликання припинила свої повноваження 10 листопада 2015 року. 17 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника Ізюмського міського голови з питань житлово-комунального господарства у зв`язку із закінченням строку повноважень Ізюмської міської ради 6 скликання (17 листопада 2015 року був останній день частини щорічної відпустки позивача). Рішення Борівського районного суду від 18 грудня 2012 року було виконано в повному обсязі 09 лютого 2017 року, тобто виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 450 411,41 грн. ОСОБА_1 , вважаючи, що розрахунок при звільненні з ним проведений не в повному обсязі, звернувся до суду з даним позовом. Щодо стягнення з виконкому Ізюмської міської ради Харківської обл. премії за фактично відпрацьований час у вересні 2015 року у сумі 90 грн 71 коп. Відмовляючи в задоволенні в цій частині позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду не встановлено доказів, що в 2015 році виносилось рішення Ізюмської міської ради про преміювання Ізюмського міського голови, секретаря Ізюмської міської ради, заступників Ізюмського міського голови, керуючого справами виконавчого комітету Ізюмської міської ради. Колегія суддів з даними висновками погоджується виходячи з наступного. Згідно розпорядження по виконкому Ізюмської міської ради від 04.05.2006 ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства. Зазначено посадовий оклад, згідно штатного розпису, надбавка за високі досягнення у праці та премія ( а.с.208 т.1). Рішенням Ізюмської міської ради №3051 від 26.06.2015 поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника Ізюмського міського голови з питань житлово-комунального господарства з 31 липня 2008 року. Згідно розпорядження Ізюмського міського голови №415 від 17.09.2015 про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника Ізюмського міського голови з питань управління житлово-комунального господарства від 17.09.2015 №415 ОСОБА_1 поновлено на посаді та встановлено посадовий оклад згідно штатного розпису у розмірі 2660,75 грн, надбавку за вислугу років в розмірі 20% враховуючи вислугу років на державній службі та в органах місцевого самоврядування станом на 31.07.2008 ( а.с. 266 т.ІІІ). Відповідно о п.5 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання також і, щодо затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання; Абзацом 2 пункту 6 постанови КМУ від 09.03.2006 №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі постанова КМУ №268) преміювання сільських, селищних і міських голів, голів районних і районних у містах рад, їх заступників, встановлення їм надбавок, надання матеріальної допомоги здійснюється у порядку та розмірі, установлених цією постановою, у межах затверджених видатків на оплату праці. Рішення про зазначені виплати приймаються відповідною радою. Відповідно до п. 1.5 Розділу 1 рішення Ізюмської міської ради від 30.01.2015 №2851 «Про умови оплати праці Ізюмського міського голови, заступників Ізюмського міського голови» встановлено, що преміювання Ізюмського міського голови, секретаря Ізюмської міської ради, заступників Ізюмського міського голови, керуючого справами виконавчого комітету Ізюмської міської ради може здійснюватися в окремих випадках за результатами роботи відповідно до окремого рішення Ізюмської міської ради в межах затвердженого фонду оплати праці на 2015 рік ( а.с.212 т. ІІ). Враховуючи вище зазначені обставини та положення правових норм, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, щодо стягнення на користь позивача премії за фактично відпрацьований час за вересень 2015 року, оскільки під час судового розгляду не встановлено доказів, щодо прийняття рішення стосовно позивача, щодо преміювання ( про що зазначалося відповідачем як у відзиві на позовну заяву так і у відзиві на апеляційну скаргу). Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідачем за три робочі дні вересня 2015 року було виплачено заробітна плата в сумі 928,04 грн. в тому числі і премія колегія суддів вважає безпідставними, оскільки згідно листа виконкому Ізюмської міськради від 26.08.2016 ( а.с. 178 т. 2) дана сума складається з окладу 967,55 грн, доплата за ранг 32,73 грн, вислуга років 200,05 грн. Премія за даний період не нараховувалася Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , щодо незаконного утримання із заробітної плати нарахованої премії за відпрацьований час у вересні 2015 року колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки під час судового розгляду не встановлено факту здійснення нарахування премії ОСОБА_1 за відпрацьований час у вересні 2015 року. Інших доказів на підтвердження факту нарахування премії за зазначений період під час судового розгляду не встановлено та позивачем, на виконання вимог ч.1 ст. 77 КАС України, не надано. Посилання ОСОБА_1 на відсутність факту позбавлення його премії за відпрацьований час у вересні 2015 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки під час судового розгляду не встановлено обов`язку у відповідача нарахувати премію за відпрацьований час позивачем у вересні 2015 року. Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта-позивача на те, що факт виплати премії підтверджується розпорядженням Ізюмського міського голови №616 від 13.12.2011 «Про виконання припису Держнаглядпраці Територіальної державної інспекції праці у Харківській обл., інформацією, щодо виконання розпорядження міського голови від 13.12.2011 №616, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду по справі №2016/2507/2012, оскільки дані документи не стосуються фактично відпрацьованого часу у вересні 2015 року. Колегія суддів не приймає до уваги також посилання апелянта-позивача на практику Верховного Суду викладену в постанові від 15.05.2017 по справі №755/22151/15-ц, оскільки вона ухвалена за інших фактичних обставин. Щодо стягнення з Виконкому Ізюмської міськради компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку порушенням строків виплати та невиплатою до цього часу заробітної плати, яка належала до виплати у вересні 2015 року в сумі 3155,59 грн (підлягає уточненню на час прийняття судового рішення). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції виходив з того, що компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, проте позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми заробітної плати. Колегія суддів з даними висновками суду першої інстанції погоджується та зазначає. Як слідує із заяви про уточнення та доповнення позовних вимог щодо стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків виплати та невиплатою заробітної плати, яка підлягала виплаті у вересні 2015 року ОСОБА_1 посилається на те, що відповідачем не виплачено у вересні 2015 року надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи за відпрацьований час у сумі 328,22 грн, надбавку , надбавку за роботу з таємними документами 54.42грн, премію у сумі 90.71 грн, частину матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення в сумі 5085,80 грн кожна. На думку позивача дана сума підлягає компенсації. втрати частини заробітної плати в зв`язку порушенням строків виплати В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від19.10.2000 № 2050-III ( далі Закон №2050) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). За змістом статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Приписами статей 3, 4 Закону № 2050 обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Згідно з пунктом 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Враховуючи те, що суми заробітної плати на які позивач просить нарахувати компенсацію є ненарахованими, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення з Виконкому Ізюмської міськради компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку порушенням строків виплати та невиплатою до цього часу заробітної плати, яка належала до виплати у вересні 2015 року в сумі 3155,59 грн. Доводи апеляційної скарги стосовно наявності права на отримання компенсації втрати частини заробітної плати, в зв`язку з затримкою її виплати, яке виникло ще 18.12.2015 в зв`язку з невиплатою заробітної плати відповідачем у день звільнення колегія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав. Щодо стягнення з Виконкому Ізюмської міськради матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2009, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014 роки загальною сумою 77 347,21 грн колегія суддів зазначає. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не подавалася заява про нарахування та виплату такого виду матеріальної допомоги і після його звільнення. Належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог в частині стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачем не надано. Колегія суддів з даними висновками погоджується виходячи з наступного. Відповідно до ч.1-3, 5 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень. Заробітна плата складається з окладу, премій, доплати за ранг, надбавки за вислугу років та інших надбавок, передбачених цим Законом. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування, виходячи з умов оплати праці, встановлених для державних службовців відповідних категорій і посад. Посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Підпунктом 3 частини 2 постанови КМУ №268 надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу). Частиною 8 вище зазначеної постанови КМУ №268 передбачено, що видатки, пов`язані з набранням чинності цією постановою, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання відповідних органів. Як слідує з вище зазначених правових норм виплата матеріальної допомоги на оздоровлення безпосередньо пов`язана з наданням щорічної відпуски. Під час судового розгляду встановлено, що згідно розпорядження Ізюмського міського голови №520 від 17.11.2015 «Про звільнення ОСОБА_1 » було нараховано і виплачено компенсацію за невикористані відпустки за періоди з 31.07.2008 по 30.07.2009, з 31.07.2009 по 30.07.2010. з 31.07.2010 по 30.07.2011, з 31.07.2011 по 30.07.2012, з 31.07.2012 по 30.07.2013, з 31.07.2013 по 30.07.2014 роки. Зважаючи на те, що позивачу за період з 31.07.2008 по 30.07.2014 відпустки не надавалися, а була нарахована компенсація за невикористану відпустку, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення за зазначений період, оскільки позивачу не було надано відпустку за даний період. Посилання апелянта на безпідставну відмову відповідача у наданні тарифних відпусток за заявами від 22.09.2018 та від 03.11.2015 колегія суддів вважає такими, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції та зазначає. 22.09.2015 ОСОБА_1 звернувся до Ізюмського міського голови із заявою, в якій констатував про наявність права на отримання щорічної відпустки за період з 31.07.2008 по 21.09.2015 та просив надати з 23.09.2015 раніше не використані дві щорічні відпустки з виплатою матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення ( а.с.259 т. ІІ). 23.09.2015 розпорядженням Ізюмського міського голови №429 ОСОБА_1 надано за період роботи з 31.07.2014 по 30.07.2015 ( урахуванням змін згідно до розпорядження міського голови №492 від 30.10.2015) щорічну основну відпуску тривалістю 30 календарних днів та щорічну додаткову відпустку за вислугу років тривалістю 6 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу (а.с.262 т. ІІ). 03.11.2015 ОСОБА_1 подав до Ізюмської міської ради заяву в якій просив надати частину невикористаної щорічної додаткової відпустки та другу не використану відпустку згідно попередньої заяви з 03.11.2015 (а.с. 258 т. ІІ). Розпорядженням Ізюмського міського голови №494 від 03.11.2015 було надано ОСОБА_1 частину додаткової відпустки за період роботи з 31.07.2014 по 30.07.2015 тривалістю 7 календарних днів та частину основної щорічної відпустки за період роботи з 31.07.2015 по 30.07.2016 тривалістю 3 дні. Враховуючи зміст заяв позивача від 22.09.2015 та від 03.11.2015, а також періоди за які були надані основну та додаткову відпустки, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність доказів щодо відмови в наданні відпусток за даними заявами. Враховуючи те, що позивач скористався правом та отримав компенсацію за невикористані відпустки за період з 2009 по 2014 року, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки чинним законодавством така допомога надається лише при наданні щорічної відпустки. Стосовно виплат за спірний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань колегія суддів також вважає вірними висновки суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки виплата даної допомоги проводиться на підставі заяви працівника із зазначенням підстави, яку він відносить до соціально-побутової. Оскільки потреба у вирішенні соціально-побутових потреб може виникнути у працівника , тому саме він має ініціювати питання про надання такої допомоги. Даний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду зазначеному у постанові від 18.09.2019 по справі №524/2278/17. Оскільки факт звернення позивача із заявою до відповідача про отримання допомоги для вирішення соціально-побутових проблем за період з 2009 по 2014 року під час судового розгляду не встановлено, то відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги в цій частині. Посилання апелянта на практику Верховного Суду висловлену в постанові від 07.03.2018 по справі №810/2728/16 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вона стосується інших фактичних обставин, а саме особі була надана щорічна відпустка без виплати грошової допомоги, передбаченої ст. 57 Закону України «Про державну службу». Посилання ОСОБА_1 на наявність поважних причин ненадання заяв про виплату грошової допомоги, а саме незаконне звільнення з займаної посади, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції в цій частині, оскільки для отримання даних видів грошової допомоги законодавець визначив чіткий алгоритм дій працівника. Позивачем не було заявлено про наявність у нього підстав та потреби для отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових потреб, відтак у роботодавця не виникало обов`язку для її виплати. Щодо стягнення з Виконкому Ізюмської міськради заробітної плати, факт не донарахування якої, внаслідок порушення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100), встановлено під час проведення державного фінансового аудиту виконання бюджету м. Ізюм фахівцями Північно-Східного офісу Держаудитслужби в сумі 57 946,99 грн, відпускні в сумі 1 675,95 грн, компенсація за невикористані відпустки в сумі 8 778,59 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення. Колегія суддів з даними висновками суду першої інстанції погоджується виходячи з наступного. Згідно висновків Північно -східного офісу Держаудитслужби ( аудиторський звіт від 24.11.2017 №08-13/10) проведеною перевіркою правильності нарахування та виплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної платні період з 12.09.2008 по 17.11.2015 встановлено, що згідно особової картки ОСОБА_1 в червні 2008 року за 19 календарних днів нарахованої заробітної плати в сумі 6060,94 грн (посадовий оклад 2 660,75 грн, ранг| 90,00 грн, вислуга років 550,15 грн, надбавка 1650,45 грн, надбавка за таємність - 399,11 грн, премія 665,19 грн та індексація заробітної плати - 45,29 грн); - в липні 2008 року за 23 календарних днів ОСОБА_1 було нараховано заробітної плати в сумі 5 404,98 грн (посадовий оклад 2 660,75 грн, ранг - 90,0 грн, вислуга років 550,15 грн, надбавка - 1650,45 грн, надбавка за таємність - 399,11 грн, та індексація заробітної плати - 54,5 2грн). За висновками Держаудитслужби фактична середня заробітна плата ОСОБА_1 (за червень - липень) складала 5 732,96 грн. (6060,94+5404,98=11465,92/42=272,99х21), різниця між середньою заробітною платою визначеною в ухвалі суду складає 382,50 гривень (5732,96-5350,46). За результатами перерахунку середньої заробітної плати, всього ОСОБА_1 за період з 12.09.2008 по 17.11.2015 необхідно було нарахувати коштів в загальній сумі 828,47 тис.грн (середній заробіток за вимушений прогул в сумі 482,64 тис.грн, індексація середньої заробітної плати за вимушений прогул 46,58 тис. грн, компенсація втрати частини заробітної плати 178,28 тис.грн, відпускні 13,28 тис.грн, компенсація за невикористану відпустку в сумі 64,89 тис.грн та середній заробіток за затримку остаточного розрахунку при звільненні в сумі 42,80 тис.грн), фактично ОСОБА_1 було нараховано коштів в сумі 818,31 тис.грн (середня заробітна плата за вимушений прогул в сумі 450,41 тис.грн, індексація середньої заробітної плати за вимушений прогул в сумі 46,58 тис.грн, компенсація втрати частини заробітної плати в сумі 205,48 тис.грн, відпускні в сумі 11,60 тис.грн, компенсація за невикористану відпустку в сумі 56,11 тис.грн, матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань в сумі 5,32 тис.грн та середній заробіток за затримку остаточного розрахунку при звільненні в сумі 42,80 тис.грн). За висновками Північно -східного офісу Держаудитслужби ОСОБА_1 не доплачено 42,68 тис.грн (середній заробіток за вимушений прогул в сумі 32,23 тис.грн, відпускні в сумі 1,67 тис.грн, компенсація за невикористані відпустки в сумі 8,78 тис.грн) та переплачено в сумі 32,51 тис.грн (компенсації втрат частини заробітної плати в сумі 27,19 тис. грн та матеріальної допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань в сумі 5,32 тис. грн). ОСОБА_1 комітетом Iзюмської міськради за період з 17.09.2015 по 01.08.2017 на особовий рахунок за рішеннями суду було перераховано коштів в загальній сумі 794,84 тис. грн (818,31-23,47), тоді як проведеним перерахунком необхідно було перерахувати коштів в сумі 659,79 тис. грн (828,47-168,68), тобто, було зайво перераховано коштів в загальній сумі 135,05 тис. грн (в т.ч. в 2015 році в сумі 67,91 тис. грн (середня заробітна плати за час вимушеного прогулу), в 2016 році в сумі 14,25 тис. грн (індексації заробітної плати в сумі 9,08тис.грн, компенсація втрати частини заробітної плати в сумі 1,0 тис; грн, матеріальна допомога на оздоровлення та на вирішення соціально побутових питань в сумі 4,17 тис. грн), за І півріччя 2017 року в сумі 60,96 тис. грн (компенсація втрати частини заробітної плати) та недоплата в 2015 році в сумі 8,07 тис. грн (відпускні компенсація за невикористані відпустки 6,89тис.грн). Відповідно до ч.2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Постановою Борівського районного суду від 18.12.2012 по справі 2005/1595/12 стягнуто з виконкому Ізюмської міськради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.07.2008 станом на день звільнення (по 5350,46 грн щомісяця) з урахуванням виплаченої суми за розпорядженням по виконкому Ізюмської міськради №175-К від 11.09.2008. Враховуючи те, що середній заробіток, з урахуванням якого проводилося нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначений в судовому рішенні в розмірі 5350,46 грн і з розрахунку якого відповідачем проведені нарахування та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів прийшла до висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з виконкому Ізюмської міськради заробітної плати, факт не донарахування якої, внаслідок порушення Порядку №100, встановлено під час проведення державного фінансового аудиту виконання бюджету м. Ізюм фахівцями Північно-Східного офісу Держаудитслужби в сумі 57 946,99 грн, відпускні в сумі 1 675,95 грн, компенсація за невикористані відпустки в сумі 8 778,59 грн. Судові рішення на підставі яких проводилися відповідачем виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також виплати індексацію середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в зв`язку з несвоєчасним виконанням постанови Борівського райсуду від 18.12.2012 в сумі 46 579,12 грн та стягнення компенсації втрати частини зарплати за несвоєчасне виконання зазначеного рішення від 18.12.2012 у сумі 144 517,83 грн та компенсації втрати частини зарплати у зв`язку з несвоєчасним виконанням постанови від 18.12.2012 в сумі 60 963,80 грн набрали законної сили та обов`язкові до виконання. Тобто, позивач фактично не погоджується з рішеннями суду в частині встановлення середньої заробітної плати. Висновок Північно -східного офісу Держаудитслужби ( аудиторський звіт від 24.11.2017 №08-13/10) про результати дослідження видатків на зарплату ОСОБА_1 не є належним доказом та підставою для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Виконкому Ізюмської міськради заробітної плати, факт не донарахування якої, встановлено під час проведення державного фінансового аудиту виконання бюджету м. Ізюм в сумі 57 946,99 грн, відпускні в сумі 1 675,95 грн, компенсація за невикористані відпустки в сумі 8 778,59 грн., оскільки розмір середнього заробітку встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили. Щодо стягнення з Виконкому Ізюмської міськради на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 25.07.2016 по 20.08.2018 в сумі 880 608,06 грн . Відмовляючи в задоволенні даних позовних вимог судом першої інстанції не було зазначено підстави для відмови. За результатами апеляційного перегляду колегія суддів стосовно даних позовних вимог зазначає наступне. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. При цьому колегія суддів зазначає, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Даний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Враховуючи те, що позовні вимоги, щодо стягнення на користь позивача надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, за фактично відпрацьований час у вересні 2015 року у сумі 225,06 грн; надбавки за роботу з таємними документами, за фактично відпрацьований| час у вересні 2015 року, у сумі - 54,42 грн , частини невиплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, у сумі - 4638,61 грн та частини невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2015 рік, у сумі - 4638,61 грн. обґрунтовано задоволено судом першої інстанції, то наявні підстави для застосування ст. 117 КЗпП України, оскільки відповідачем не проведено повний розрахунок при звільненні позивача. Оскільки відповідні нарахування та виплати на користь позивача відповідачем самостійно не проведені, то належним способом захисту порушеного права останнього є зобов`язання Виконком Ізюмської міськради нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до постанови КМУ №100 . Дані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду викладеній в постанові від 29.08.2019 по справі №623/5338/15-а. При визначенні дати з якої підлягає нарахуванню середній заробіток судом апеляційної інстанції взято до уваги постанову касаційної інстанції по справі №623/5338/15-а, кінцевою датою є день прийняття постанови судом апеляційної інстанції. Тобто період за який відповідач зобов`язаний провести нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є з 06.09.2016 по 11.11.2020. За таких обставин колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, помилково прийшов до висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню із прийняттям постанови про часткове задоволення позову стосовно даних вимог. Щодо стягнення з Виконкому Ізюмської міськради компенсацію за нанесену моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Колегія суддів з даними висновками суду першої інстанції погоджується та зазначає. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. За приписами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Між тим, позивачем не наведено та не надано доказів в підтвердження заподіяння йому моральної шкоди саме у розмірі 5000 грн., а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даної частини позову. Доводи апеляційної скарги відповідача, щодо відсутності підстав для нарахування надбавки за роботу з таємними документами, за фактично відпрацьований| час у вересні 2015 року, оскільки допуск до державної таємниці протягом 2015 року працівнику Ізюмської міської ради ОСОБА_1 . Управлінням СБУ в Харківській обл. не надавався, колегія суддів вважає необґрунтованими та зазначає. Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну таємницю» доступ до державної таємниці надається дієздатним громадянам України, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання. Згідно розпорядження міського голови № 009 від 12.01.2007 « Про надання дозволу до роботи, пов`язаної з державною таємницею ОСОБА_1 » відповідно до ст. 22 ЗУ «Про державну таємницю» та розділу IV «Порядку організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях» та на підставі висновків органу Служби Безпеки України про доступ до державної таємниці за № 5395 від 25.12.2006 року за формою 2, що має ступінь « Цілком таємно» та «Таємно», дозволено роботу з документами, що пов`язані з державною таємницею, ОСОБА_1 , з 09.01.2007 року. Оскільки судовим рішення встановлено незаконність звільнення позивача із займаної посади, то при поновленні на роботі він підлягає поверненню в попереднє правове становище. Відповідачем під час судового розгляду не надано доказів скасування дозволу на роботу з документами, що пов`язані з державною таємницею. Як наслідок підстави для не нарахування позивачу даної надбавки відсутні. Крім того даний вид виплати позивачу і зазначений в штатному розписі на 2015 рік Ізюмської міської ради та виконавчого комітету з 11.09.2015. Посилання апелянта відповідача на те, що судом першої інстанцій не враховано що рішення Ізюмської міської ради №2851 від 30.01.2015 «Про умови оплати праці Ізюмського міського голови, заступників Ізюмського міського голови» та розпорядження Ізюмського міського голови №415 від 17.09.2015 колегія суддів вважає такими, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, щодо наявності права у позивача на зазначені надбавки, оскільки на час незаконного звільнення з посади позивач отримував дані виплати. Також колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на правомірність виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань в розмірі посадового окладу, оскільки враховуючи положення підпунктом 3 частини 2 постанови КМУ №268 та пункт 1.6 рішення Ізюмської міської ради від 30.01.2015 позивачу підлягала нарахуванню матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати. Вважаючи правомірними висновки суду щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення на користь позивача надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, за фактично відпрацьований час у вересні 2015 року у сумі 225,06 грн; надбавки за роботу з таємними документами, за фактично відпрацьований| час у вересні 2015 року, у сумі - 54,42 грн , частини невиплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, у сумі - 4638,61 грн та частини невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2015 рік, у сумі - 4638,61 грн. колегія суддів вважає помилковими уточнення суду першої інстанції щодо стягнення даних сум без урахування сум податків і зборів та зазначає. Відповідно до п. 162.1.1 ст. 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент. За приписами п. 168.1.1. ст.. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку. Відповідно до абз. 3 п.3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Зважаючи на зазначене колегія суддів вважає за необхідне змінити в абз.3 резолютивної частини рішення Ізюмського міськрайонного суду від 10.10.2018, а саме слова «без урахування сум податків і зборів» на «без вирахування сум податків і зборів», оскільки вирахування податків і зборів проводить податковий агент при виплаті доходів. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ч.1 та 2 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Враховуючи те, що винесення окремою ухвали є правом суду, то клопотання позивача про винесення окремих ухвал задоволенню не підлягає. Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За вказаних обставин, проаналізувавши всі наведені вище докази, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, внаслідок чого апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області залишити без задоволення. Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2020 року по справі №623/2864/16-а скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 25.07.2016 по 20.08.2018 в сумі 880 608,06 грн . Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задовольнити частково. Зобов`язати Виконавчий комітет Ізюмської міської ради нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» за період з 06.09.2016 по 11.11.2020 з урахуванням надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, надбавки за роботу з таємними документами. Змінити в 3 абзаці резолютивної частини рішення Ізюмського міськрайонного суду від 10 жовтня 2018 року "без урахування сум податків та зборів" та зазначити "без вирахування сум податків і зборів". В іншій частині рішення Ізюмського міськрайонного суду від 10 жовтня 2018 року по справі №623/2864/16-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Л.В. Любчич Судді(підпис) (підпис) Я.В. П`янова О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 13.11.2020.