Постанова 4823 № 737/354/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 12 листопада 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 737/354/20 Головуючий у першій інстанції Лібстер А. С. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1244/20 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шитченко Н.В., суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є., позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 14 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, місце ухвалення рішення суду смт Куликівка, дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 14 серпня 2020 року. У С Т А Н О В И В: У травні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у сумі 11 153,18 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 07 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до банківської установи з метою отримання банківських послуг. Підписавши відповідну заяву, відповідачка підтвердила свою згоду про те, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які розміщені на офіційному сайті в мережі Інтернет, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. За умовами договору відповідачці був відкритий кредитний рахунок та видана кредитна картка. Представник позивача зазначав, що при укладенні договору позикодавець дала свою згоду щодо встановлення будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, проте відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 16 квітня 2020 року виникла заборгованість у сумі 11 153,18 грн, з яких: 5 630,93 грн заборгованість за тілом кредитом; 1 346,76 грн заборгованість за простроченими відсотками; 3 168,20 грн заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України; 1007,29 грн заборгованість за штрафами: 500 грн (фіксована частина) і 507,29 грн (процентна складова). Заочним рішенням від 14 серпня 2020 року Куликівський районний суд позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 5 630,93 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження всіх фактичних обставин справи та доказів, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення прострочених відсотків, відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦК України, та штрафу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити зазначені позовні вимоги у повному обсязі, залишивши в іншій частині судове рішення без змін. Доводи апеляційної скарги зводяться до помилковості висновку суду першої інстанції про те, що надані банком витяги з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів не можуть бути складовою частиною кредитного договору, оскільки не містять підпису відповідача, і банком не погоджено з позичальником умов кредитування. Представник позивача зазначає, що між банком та ОСОБА_1 був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого договору, і відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, укладений з відповідачкою договір є договором приєднання, і жодного підпису позичальника під публічно розміщеними Умовами та правилами надання банківських послуг закон не вимагає. Звертає увагу на ту обставину, що відповідачкою у день підписання анкети-заяви було підписано й паспорт споживчого кредиту, в якому вона особистим підписом підтвердила факт ознайомлення з основними умовами кредитування, зокрема, з процентною ставкою, розміром штрафу за прострочення обов`язкових платежів та процентною ставкою за невиконання зобов`язань щодо повернення кредиту. Крім того, ОСОБА_1 прийняла умови договору, оскільки користувалася кредитними коштами та частково погашала заборгованість, що знайшло своє відображення у розрахунку заборгованості та виписці про рух коштів по картковому рахунку. Указує, що у даній справі не може бути застосована позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки вона висловлена у справі з іншими правовідносинами сторін, коли відповідачем заперечувались такі умови договору, які погоджені між сторонами у належний спосіб, а в підписаних відповідачем документах умови кредитування не містилися. Наголошує на тому, що при вирішенні позову районним судом не враховані правові висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц та від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, відповідно до яких підписані позичальником анкета-заява та довідка про умови кредитування (у даному випадку паспорт споживчого кредиту) є підтвердженням того, що остання була ознайомлена з умовами кредитування щодо розміру відсотків за користування кредитом. Також вважає необґрунтованим висновок суду про відмову у стягненні штрафу, оскільки підписаний відповідачкою паспорт споживчого кредиту свідчить про погодження сторонами всіх істотних умов договору, у тому числі щодо сплати штрафу. Відповідачкою відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався. Заслухавши суддюдоповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частково задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошті у добровільному порядку позичальником не повернуті, тому, з урахуванням ст.ст. 525, 526, 1054 ЦК України, визнав за необхідне стягнути з відповідачки заборгованість за простроченим тілом кредиту у сумі 5 630,93 грн. Районний суд, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, наведену в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, констатував, що у заяві відповідачки від 07 вересня 2018 року процента ставка не зазначена, відсутня умова про відповідальність боржника у вигляді неустойки (пені та штрафів), а надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки позивачем не підтверджено належними доказами, що саме додані до позову Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку діяли на час підписання відповідачем заяви про приєднання, і що саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг ознайомлювався позичальник та погоджувався з ними. Суд зазначив, що наданий банком Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містить підтверджень, що саме ці умови ОСОБА_1 розуміла, ознайомилася і погодилася з ними, укладаючи кредитний договір, отже цей факт не може свідчити про прийняття відповідачкою запропонованих їй умов та приєднання до оспорюваного договору, у зв`язку з чим суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованої позивачем суми відсотків та штрафів. Також суд указав на відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки позивачем не надано доказів ознайомлення відповідачки після 01 квітня 2019 року зі змінами Умов та правил надання банківських послуг в частині нарахування 86,4 % та 84 % з 181 дня порушення зобов`язань, отже банк позбавлений права вимагати від позичальника виконання обов`язку, з яким останній не був обізнаний. Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. У справі встановлено, що 07 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг. У цей же день відповідачка підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 12). До кредитного договору банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які підпису відповідачки не містять (а.с. 15, 16-60). Також позивачем додані відомості щодо умов кредиту, які останній називає паспортом споживчого кредиту, з якими відповідачка була ознайомлена 07 вересня 2018 року, про що свідчить її особистий підпис (а.с. 13-14). Зі змісту указаного споживчого паспорту вбачається, що процентна ставка у межах пільгового періоду становить 0,00001 % річних; процентна ставка за межами пільгового періоду становить: для картки «Універсальна» - 43,2 % річних, для картки «Універсальна ГОЛД» - 42 % річних; процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту, становить: для картки «Універсальна» - 86,4 %, для картки «Універсальна ГОЛД» - 84 %; штраф за прострочення більш ніж на 30 днів за обов`язковими платежами за карткою 500 грн + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій. З довідки АТ КБ «ПриватБанк», скерованої до суду першої інстанції, вбачається, що ОСОБА_1 на підставі укладеного кредитного договору б/н 21 вересня 2017 року видана платіжна картка № НОМЕР_1 з терміном дії до вересня 2021 року (а.с. 11). Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), старт карткового рахунку відбувся 07 вересня 2018 року зі встановленим кредитним лімітом 500 грн. У подальшому, а саме, 19 грудня 2019 року розмір кредитного ліміту було зменшено до 0.00 грн (а.с. 10). Випискою по рахунку основної карти НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 за період з 07 вересня 2018 року по 01 березня 2020 року підтверджується факт користування позичальником кредитними коштами та часткового погашення кредитної заборгованості (а.с. 9). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до банківської установи із заявою про закриття карткового рахунку не зверталася. Згідно з наданим банком розрахунком станом на 16 квітня 2020 року утворилась заборгованість, яка становить 11 153,18 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 5 630,93 грн, заборгованість за простроченими відсотками 1 346,76 грн, 3 168,20 грн заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України, та 1 007,29 грн штрафів (а.с. 7-8). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, у разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом та договірні. Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування» до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з ч. 3 цієї статті. За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Проаналізувавши наведені норми та обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, та штрафів. Так, у анкеті-заяві позичальника від 07 вересня 2018 року, підписаній сторонами, ані процентна ставка, ані сума штрафів не зазначена. Банк, заявляючи вимогу про стягнення кредитної заборгованості, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками за користування кредитом, відсотки, нараховані на підставі ст. 625 ЦК України, та штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків та штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 07 вересня 2018 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщених на банківському сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини укладеного договору, а також на підписаний особисто позичальником паспорт споживчого кредиту. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, базова процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штрафи за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначених в цих документах розмірах і порядку нарахування. Наданий банківською установою паспорт споживчого кредиту апеляційний суд не може вважати складовою кредитного договору з огляду на те, що у паспорті дата надання інформації зазначена 07 вересня 2018 року, і така інформація зберігає чинність та є актуальною до 22 вересня 2018 року, тобто лише 14 днів. Крім того, у розділі 7 цього паспорту указано, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахування, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо (а.с. 14 зворот). Таким чином, апеляційний суд вважає, що кредитодавець на виконання умов ЗУ «Про споживче кредитування» ознайомив відповідачку, як споживача, з інформацією, необхідною для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, указавши при цьому, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту. Отже, колегія сувддів вважає такими, що не відповідають обставинам справи, доводи позивача про те, що зазначені у споживчому паспорті: процентна ставка у межах пільгового періоду 0,00001 % річних; процентна ставка за межами пільгового періоду для картки «Універсальна» - 43,2 % річних; процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту для картки «Універсальна» - 86,4 %; штраф за прострочення більш ніж на 30 днів за обов`язковими платежами за карткою 500 грн + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій, є умовами укладеного між сторонами кредитного договору, з якими відповідачка була належним чином ознайомлена. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретно запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами і штрафів, ураховуючи, що наведена у паспорті споживчого кредиту інформація була чинною лише протягом 14 днів, надані банком Витяг з Тарифів, Витяг з Умов та паспорт споживчого кредиту не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, у зв`язку з чим суд першої інстанції правильно послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 провадження № 14-131цс19. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Беручи до уваги наведене, з метою забезпечення сталості та єдності судової практики, однакового застосування норм права, апеляційний суд, як і суд першої інстанції, під час вирішення спору враховує наведений висновок суду касаційної інстанції. Зважаючи на викладене вище, висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні відсотків за користування кредитними коштами базується не на відсутності для цього правових підстав в цілому, а на безпідставності цих вимог банку через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 07 вересня 2018 року, з посиланням на те, що надані банком Витяг з Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Крім цього, апеляційний суд зважає на те, що у доданій до позову анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та у паспорті споживчого кредиту, підписаному ОСОБА_1 , взагалі не зазначено, що остання мала намір і бажала отримати кредитну картку «Універсальна», як на це посилається позивач, обґрунтовуючи розмір відсотків за користування кредитом та визначену суму до стягнення. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України). В ході судового розгляду позивач підстави позову, в тому числі щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами, не змінював, вимоги щодо захисту порушеного права, який не суперечить закону, відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, позовна заява банку не містить. Отже, суд не наділений процесуальними повноваженнями розглядати і вирішувати вимоги з інших правових підстав, ніж ті, що були заявлені в суді першої інстанції. За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Зважаючи на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, та штрафів. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 14 серпня 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 12 листопада 2020 року. Головуюча: Судді: