Постанова Вінницький апеляційний суд № 131/746/20

Справа № 131/746/20 Провадження № 22-ц/801/1968/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Балтак Д. О. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2020 рокуСправа № 131/746/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Ковальчука О.В., Якименко М.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 15 вересня 2020 року, ухвалене суддею Балтаком Д.О., в м. Іллінці, в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У червні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 20 809,07 грн за кредитним договором №б/н від 17.08.2012 станом на 02.06.2020 та судові витрати у розмірі 2 102 грн. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 підписала заяву №б/н від 17.08.2012. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 02.06.2020 має заборгованість у розмірі 20 809,07 грн, яка складається за наступного: 13 884,86 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5 457,11 грн заборгованість за простроченими відсотками; штрафи 500 грн (фіксована частина) та 967,10 грн (процентна складова). Порушення ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом. Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 15 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту договору про надання банківських послуг № б/н від 17.08.2012 у розмірі 13 884,86 гривні 86 коп. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 402,56 грн. Не погодившись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за простроченими відсотками та штрафами та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги в цій частині в повному обсязі. В іншій частині рішення суду просить залишити без змін. Скарга мотивована тим, що відповідач не звільнений від обов`язку доказування за позовом і ним не спростовано надані позивачем докази; слід звернути увагу, що в застосованій судом першої інстанції постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17 відповідач заперечував ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, а в даному випадку відповідач заперечень не надавав; відповідачем не заявлялися вимоги про визнання кредитного договору недійсним або нікчемним; розмір відсоткової ставки, пені та штрафів сторони обумовили в тарифах банку та Умовах та правилах надання банківських послуг. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту не оскаржується, тому апеляційним судом в силу ст. 367 ЦПК України в цій частині рішення суду не переглядається. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками та штрафами суд першої інстанції прийшов до висновку, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, позивачем належним чином повідомлено відповідача про умови кредитування в частині розміру відсотків на прострочену заборгованість і штрафу у фіксованій сумі та процентній складовій та узгодження з ним саме тих умов, які вважає узгодженими банк. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Встановлено, що 17.08.2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ «ПриватБанк», укладено кредитний договір №б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.32). Звертаючись до суду із позовом, банк просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 17.08.2012 в розмірі 20 809,07 грн, яка складається з: 13 884,86 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5 457,11 грн заборгованість за простроченими відсотками; 500 грн - штраф (фіксована частина) та 967,10 грн - штраф (процентна складова). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також штраф (фіксовану частину та процентну складову) за несвоєчасну сплату кредиту. У заяві позичальника від 17.08.2012 процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК Українивизначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17.08.2012, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Оскільки Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17.08.2012 шляхом підписання анкети-заяви. Крім того, роздруківка із сайту позивача Витягу з Умов та правил надання банківських послуг належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Таким чином вірним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (17.08.2012) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (30.06.2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови і правила надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Умови і правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків за користування кредитом а також штрафу, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу в анкеті-заяві від 17.08.2012. Таким чином, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну оцінку, дослідив надані сторонами докази та, з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, ухвалив законне і обґрунтоване рішення. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 відповідач заперечував ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, однак, у даному випадку відсутні підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду, яка висловлена у вказаній постанові, оскільки судом встановлюються фактичні обставини справи щодо укладення між сторонами кредитного договору з узгодженням всіх його істотних умов та в залежності від цього вирішується спір між сторонами і суд дає оцінку встановленим обставинам справи, застосовує норми матеріального права на підставі вказаних обставин. Як вбачається з матеріалів справи відповідач участь в розгляді справи в суді першої інстанції не брав і в матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні дані щодо його волевиявлення про визнання позовних вимог. Твердження апелянта про те, що відповідачем не спростовано надані позивачем докази і він не звільнений від обов`язку доказування за позовом є безпідставними, оскільки в справі, що розглядається, в першу чергу обов`язок по доказуванню лежить саме на позивачеві, який звернувся до суду. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. У даному випадку позивач зобов`язаний довести розмір кредиту, наданого банком, строк, на який виданий кредит та проценти за користування кредитом. Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження погодженого між сторонами розміру процентної ставки, а також розміру неустойки, то і у відповідача не виник обов`язок (право) спростувати зазначену обставину. Також не заслуговують на увагу та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не заявляв позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним або нікчемним, так як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відсутність заперечень відповідача проти позовних вимог не позбавляє позивача обов`язку надати докази у підтвердження своїх позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 15 вересня 2020 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.В. Ковальчук М.М. Якименко