Постанова 4801 № 136/91/20

Справа № 136/91/20 Провадження № 22-ц/801/1378/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2020 рокуСправа № 136/91/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Ковальчука О.В., Якименко М.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 25 травня 2020 року, ухвалене суддею Кривенком Д.Т. в м. Липовець, в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У січні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 05.07.2013 у розмірі 19 118,71 грн та судові витрати у розмірі 2102 грн. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 підписав заяву №б/н від 05.07.2013, відповідно до якої отримав кредит у розмірі 2500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У порушення умов кредитного договору, у відповідача станом на 01.12.2019 виникла заборгованість у загальному розмірі 19 118,71 грн, з яких: 9240,41 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1355,94 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 7135,75 грн нарахована пеня, а також 500 грн - штраф (фіксована частина) та 886,61 грн штраф (процентна складова). Порушення ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом. Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 25 травня 2020 року відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі. Не погодившись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Судові витрати просить покласти на відповідача. Скарга мотивована тим, що відповідач не оспорював заборгованість та не заявляв позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним або нікчемним; судом не постановлено ухвалу про витребування додаткових доказів, відзив на позов відповідач не подав, тому в наданні додаткових доказів не було необхідності; відповідач неодноразово звертався до суду з метою перевипуску карти; виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами у справі; суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про користування позичальником грошовими коштами; судом безпідставно відмовлено у стягненні процентів за ст. 625 ЦК України, заборгованості за неустойкою. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про недоведеність і необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог. Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Встановлено, що 05.07.2013 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.12). За наданим банком розрахунком станом на 01.120.2019 заборгованість ОСОБА_1 становить 19 118,71 грн, з яких: 9240,41 грн заборгованість за тілом кредиту; 1355,94 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 7135,75 грн нарахована пеня, а також 500 грн - штраф (фіксована частина) та 886,61 грн штраф (процентна складова). У ст. 1054 ЦК України зазначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. В анкеті-заяві від 05.07.2013 зазначено лише особисту інформацію ОСОБА_1 , зокрема, персональній дані, адресу проживання, контактну інформацію. У заяві відсутні відомості про вид картки та умови, відповідно до яких картка повинна була діяти і обслуговуватися, домовленість сторін про бажаний розмір кредитного ліміту, строк повернення кредиту, розмір і порядок нарахування процентів, відповідальність за порушення умов договору тощо. Тобто вказана анкета-заява, на яку позивач посилається як на підставу відкриття карткового рахунку та отримання відповідачем кредиту, не містить істотних умов кредитного договору, визначених ст. 638, 1054 ЦК України. Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу, оскільки позивачем не доведено факту укладання кредитного договору. Фундаментальним для здійснення розрахунків (чи з метою перевірки таких розрахунків) є умови договору, згадані вище, і які відсутні в даному випадку, що унеможливило перевірку судом першої інстанції розрахунок заборгованості за кредитним договором. Відповідно до наданого позивачем Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» від виду кредитної карти («Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» чи «Універсальна GOLD») залежать: пільговий період кредитування, базова процентна ставка в місяць, розмір обов`язкового щомісячного платежу, розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, розмір комісії за кредитне обслуговування карти. Долучені позивачем до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та анкета-заява від 05.07.2013 не містять інформації, що саме ці Тарифи та Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з ними погодився ОСОБА_1 шляхом проставлення підпису у анкеті-заяві. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Отже, позивачем не надано належних і допустимих доказів, що Умови, які є частиною договору про надання банківських послуг та з якими відповідач був ознайомлений станом на день укладення договору (05.07.2013) та Умови, долучені до позовної заяви, є однаковими. Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (05.07.2013) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21.01.2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Роздруківка Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вказаний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 . Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження існування кредитних правовідносин між сторонами, відсутні й правові підстави для застосування наслідків порушення неіснуючого зобов`язання. Таким чином, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну оцінку, дослідив надані сторонами докази та, з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, ухвалив законне і обґрунтоване рішення. Твердження апелянта про те, що відповідачем не оспорювалася заборгованість, а з позовом про визнання кредитного договору недійсним він не звертався відхиляються колегією суддів, оскільки в справі, що розглядається, в першу чергу потребує доказування наявність кредитних відносин і обов`язок по доказуванню цієї обставини лежить саме на позивачеві. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У даному випадку позивач зобов`язаний довести розмір кредиту, наданого банком, строк, на який виданий кредит та проценти за користування кредитом. Апелянт стверджує, що Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 прийшла до висновку, що кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, однак, у цій же ж постанові Верховним Судом зазначено, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Оскільки позивачем не доведено факту наявності між сторонами кредитних відносин, то і у відповідача не виник обов`язок (право) спростувати зазначену обставину. Колегія суддів звертає увагу на те, що до позовної заяви представником позивача було додано докази, які він вважав за необхідне надати суду, а також клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і за відсутності позивача, а тому позивач був зобов`язаний подати суду першої інстанції всі наявні в нього докази на підтвердження всіх обставин, що є підставою його позовних вимог. Також відхиляються колегією суддів твердження апелянта про те, що суд не постановив ухвалу про витребування додаткових доказів, оскільки згідно положень статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи, а збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. Додані до апеляційної скарги докази, а саме довідка про видані кредитні картки, виписка по рахунку апеляційним судом на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України до уваги не беруться, оскільки вони не були предметом розгляду судом першої інстанції, а доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції позивачем не надано. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 25 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.В. Ковальчук М.М. Якименко