Постанова Вінницький апеляційний суд № 128/3215/20

Справа № 128/3215/20 Провадження № 22-ц/801/562/2021 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2021 рокуСправа № 128/3215/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Берегового О.Ю., Ковальчука О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року, ухвалене суддею Васильєвою Т.Ю. в м. Вінниці, в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У листопаді 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 14 631,27 грн за кредитним договором №б/н від 01.06.2012 та судові витрати у розмірі 2102 грн. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 підписала заяву №б/н від 01.06.2012. Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У порушення умов кредитного договору, у відповідача станом на 11.10.2020 виникла заборгованість у загальному розмірі 14 631,27 грн, з яких: 10 692,37 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3 917,86 грн заборгованість за простроченими відсотками; 21,04 грн - пеня. Порушення ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом. Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Скарга мотивована тим, що судом залишено поза увагою, що заборгованість відповідача за фактично використаними кредитними коштами підтверджена доказами; суд порушив вимоги ст. 1046 та ст. 1048 ЦК України, відмовивши у стягненні процентів; помилковим є висновок суду щодо погашення відповідачем заборгованості за тілом кредиту, оскільки відповідно до ст. 534 ЦК України внесені позичальником кошти повинні бути віднесені першочергово на погашення неустойки та процентів. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено, що заявлені до стягнення суми є саме простроченою заборгованістю за тілом кредиту. Судом зазначено, що списання нарахованих відсотків здійснювалося автоматично кредитодавцем шляхом збільшення тіла кредиту, тобто тіло кредиту змінювалось на розсуд банку, хоча відповідач такі умови договору не погоджувала, і при цьому розмір відсотків також встановлювався на розсуд банку. Також суд першої інстанції виходив з того, що пред`являючи вимоги про сплату заборгованості банк просив, у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту, до якого ним включено також самостійно обраховані та списані ним відсотки, стягнути з відповідача й інші самостійно розраховані ним суми (проценти та пеню), однак, вказані суми відповідач не погоджувала. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено, що 01.06.2012 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.18). У вказаній анкеті-заяві відсутні відомості щодо виду кредитної картки, кредитного ліміту за платіжною карткою, процентної ставки. Відповідно до наданого позивачем Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», який не містить підпису ОСОБА_1 , від виду кредитної карти («Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» чи «Універсальна GOLD») залежать: пільговий період кредитування, базова процентна ставка на місяць, розмір обов`язкового щомісячного платежу, розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, розмір комісії за кредитне обслуговування карти. Розмір штрафу за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань є однаковим для кожного з перерахованих видів платіжних карт і становить 500 грн.+5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій (а.с.19). Відповідно до довідки, яка не містить ні дати, ні підпису уповноваженої особи банку, ні печатки банку, ОСОБА_2 отримала наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 від 01.06.2012 з терміном дії до квітня 2016 року; № НОМЕР_2 від 30.07.2015 з терміном дії до липня 2019 року; № НОМЕР_2 від 30.07.2015 з терміном дії до липня 2019 року; № НОМЕР_3 від 07.10.2019 від 07.10.2019 з терміном дії до вересня 2023 року (а.с.16). Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , яка не містить ні дати, ні підпису уповноваженої особи банку, ні печатки, 01.06.2012 встановлений кредитний ліміт в розмірі 300 грн, 25.07.2013 кредитний ліміт збільшено до 4 000 грн, 01.08.2013 до 6 700 грн, 17.08.2013 до 7 700 грн, 08.01.2015 до 7 150 грн, 13.05.2019 кредитний ліміт зменшено до 0,00 грн (а.с.17). З копії виписки АТ КБ «ПриватБанк» за договором вбачається рух коштів по рахунку ОСОБА_1 , в тому числі здійснення автоматичного списання відсотків та комісій позивачем шляхом збільшення суми боргу (а.с.54 - 60). Відповідно до розрахунків заборгованості, позичальник добровільно сплатила банку за вказаним договором 8 297,74 грн, які враховані позивачем на погашення поточного тіла кредиту, 10 278,20 грн, які враховані позивачем як заборгованість за простроченим тілом кредиту, 2 050 грн, які враховані позивачем як пеня, з 01.10.2019 відповідач додатково сплатила 50 грн, які враховані позивачем як заборгованість за поточним тілом кредиту; 1 776,52 грн, які враховані позивачем як заборгованість за простроченим тілом кредиту, 939,52 грн, які враховані позивачем як заборгованість по нарахованим відсоткам; 425,60 грн, які враховані позивачем як заборгованість по прострочених відсотках, 28,96 грн, які враховані позивачем як заборгованість по пені (а.с.14,15). Тобто відповідачем сплачено позивачу за вказаним договором суму, яка становить 23 846,54 грн. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, прийшов до правильного висновку про відсутність у ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту, оскільки отримані нею кошти фактично були повернуті позивачу. Зазначаючи в апеляційній скарзі, що судом залишено поза увагою вимогу банку про стягнення з відповідача заборгованості саме за простроченим тілом кредиту, тобто коштами, які були надані позичальнику, однак не повернуті в строк, апелянт не посилається ні на норми закону, ні на умови договору, які б визначали поняття «простроченого тілу кредиту». Судом першої інстанції взято до уваги та проаналізовано як розрахунки банку, так і виписку з банківського рахунку ОСОБА_2 , і наведено мотиви, з яких суд не погодився із наданим позивачем розрахунком. Апелянт посилається на те, що відповідач користувався кредитними коштами та частково погашав заборгованість, що свідчить про наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за кредитом, при цьому він не спростовує розрахунків суду першої інстанції, з яких він виходив, прийшовши до висновку про відсутність у відповідача заборгованості по тілу кредиту. Що стосується тверджень апелянта про відсутність в суду підстав для відмови у стягненні процентів за користування кредитом, то колегія суддів не приймає їх до уваги з наступних підстав. За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Встановлено, що в підписаній ОСОБА_1 анкеті-заяві відсутні відомості щодо процентної ставки. Обґрунтовуючи вимоги в частині наявності підстав для стягнення з відповідача на користь банку процентів, позивач посилався на Умови та правила надання банківських послуг. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів та пені суд першої інстанції, взявши до уваги постанову ВП ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17 виходив з того, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містить підпису позичальника, а тому не можна говорити про наявність домовленості між банком та позичальником щодо розміру і порядку нарахування відсотків за користування кредитними коштами. У ч. 4 ст. 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Оскільки умови договору щодо сплати процентів не погоджені сторонами, та не є складовою частиною кредитного договору, а право банку здійснювати нарахування та обов`язок позичальника по їх сплаті не доведено позивачем, не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо безпідставної відмови суду першої інстанції у стягнення заборгованості по відсоткам. В апеляційній скарзі банк посилається на те, що внесені позичальником суми на погашення заборгованості за кредитним договором відповідно до вимог ст. 534 ЦК України повинні бути віднесенні на погашення неустойки та процентів, а тому висновок суду про погашення позичальником заборгованості за тілом кредиту суд першої інстанції зробив всупереч вимогам ст. 534 ЦК України. Однак, такі твердження є безпідставними, так як суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з позичальника заборгованості за процентами та пені через відсутність домовленості між сторонами щодо їх сплати. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи. За таких обставин, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором б/н від 01.06.2012. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції апеляційним судом не встановлено, судові витрати відповідно до вимог ст.141 ЦПК України покладаються на позивача. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.Ю. Береговий О.В. Ковальчук