Постанова 4801 № 131/937/19

Справа № 131/937/19 Провадження № 22-ц/801/1168/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 рокуСправа № 131/937/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Марчук В. С., Сопруна В. В. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 25 березня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, Рішення ухвалив суддя Олексієнко О. Ю. Рішення ухвалено у м. Іллінці Вінницької області Повний текст судового рішення складено 25 березня 2020 року, Встановив: У липні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 28 березня 2011 року відповідач отримала кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затвердженими наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 30 червня 2019 року склалася заборгованість в загальній сумі 30 622,57 грн., із яких: 1994,33 грн. заборгованість за кредитом; 24 893,83 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 1800 грн. заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. штраф (фіксована частина); 1434,41 грн. штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути з відповідача. Заочним рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 25 березня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 28 березня 2011 року в розмірі 1994,33 грн. заборгованість за кредитом та судовий збір у розмірі 124,80 грн. В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду в частині незадоволених позовних вимог про стягнення процентів, пені, штрафів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги банку в цій частині, пославшись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, є необґрунтованим, безпідставним та незаконним. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про відсутність домовленості сторін про сплату процентів, пені та штрафів, оскільки позивач додав до позовної заяви довідку про умови кредитування, в якій зазначена базова процента ставка, визначено розмір та порядок нарахування пені та штрафів. Крім того, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а та його не повернула, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягнення відсотків по кредиту, оскільки це є грубим порушенням норм цивільного права, які передбачають сплату відсотків за користування кредитними коштами. Відповідач ОСОБА_1 рішення суду не оскаржила та відзив на апеляційну скаргу не надала. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами і вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заочне рішення суду позивач оскаржує в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів; відповідач рішення суду не оскаржила, а тому суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду лише в оскаржуваній позивачем частині. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Судом встановлено, що 28 березня 2011 року відповідач ОСОБА_2 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Проте у цій анкеті-заяві не зазначено, який вид картки виявила бажання отримати відповідач (платіжну картку кредитка «Універсальна», пенсійну картку, дебетову особисту картку, зарплатну картку, картку GOLD, ощадкнижку (депозит), а також не зазначено розмір бажаного кредитного ліміту та розмір відсотків за користування кредитом. У позовній заяві позивач зазначив, що на підставі цієї заяви відповідач отримала кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 10). У цій анкеті-заяві відповідач підтвердила свою згоду на те, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Також зазначила, що вона ознайомилась і згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором станом на 30 червня 2019 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість в загальній сумі 30 622,57 грн., із яких: 1994,33 грн. заборгованість за кредитом; 24893,83 грн. заборгованість за процентами; 1800 грн. заборгованість за пенею та комісією; 1934,41 грн. заборгованість по судовим штрафам (а. с. 7-9). Відмовляючи у стягненні на користь позивача відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві позичальника ОСОБА_1 від 28 березня 2011 року не визначена процентна ставка за користування кредитними коштами, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. Апеляційний суд вважає такий висновок суду правильним. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку від 28 березня 2011 року, підписаній сторонами, процентна ставка не зазначена. Крім того, в цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом, пеню, комісію та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. На підтвердження позовних вимог позивач надав розрахунок заборгованості за договором № б/н від 28 березня 2011 року, укладеним між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 30 червня 2019 року, анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписану сторонами 28 березня 2011 року, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» за договором SAMDN50000042976346 та витяг із Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256. Проте матеріали справи не містять доказів того, що саме ці умови кредитування і Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилась і погодились з ними, підписавши 28 березня 2011 року анкету-заяву, на підставі якої отримала кредитну картку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), саме у зазначеному банком у позовній заяві розмірі. Крім того, зазначивши у позовній заяві про те, що відповідач отримала кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік, позивач згідно наданого ним розрахунку заборгованості, починаючи з 01 вересня 2014 року нарахував до стягнення з відповідача відсотки в розмірі 34,80% річних, а з 01 квітня 2015 року 43,20% річних. У наданій позивачем копії довідки про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» міститься підпис у графі «Підпис», проте прізвище відповідача поряд з цим підписом не зазначено, що позбавляє суд можливості встановити, що така довідка підписана саме відповідачем. Водночас у цій же копії довідки (у її верхній частині) зазначено «по договору SAMDN550000042976346, ІПН НОМЕР_1 , ОСОБА_3 », що свідчить про те, що дана довідка не стосується кредитного договору, за яким позивач просить стягнути заборгованість з відповідача у цій справі, оскільки у позовній заяві, і у розрахунках заборгованості за кредитним договором позивач зазначає про договір № б/н від 28 березня 2011 року, а не договір SAMDN550000042976346 (а. с. 11). За наведених обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитом, а також щодо сплати неустойки (пені, штрафів), надані банком витяг з Тарифів і витяг із Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Отже в даному випадку неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. В постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях навіть з урахуванням загальновідомих обставин. Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами, на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з процентів та неустойки. Доводи апеляційної скарги в тому, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про відсутність домовленості сторін про сплату процентів, пені та штрафів, оскільки позивач додав до позовної заяви довідку про умови кредитування, в якій зазначена базова процента ставка, визначено розмір та порядок нарахування пені та штрафів, є безпідставними та спростовуються вищевикладеним, зокрема тим, що оскільки додана позивачем до позовної заяви копія довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» про умови кредитування стосується договору SAMDN550000042976346, в той час згідно з вимогами позовної заяви та її обґрунтуванням позивач просить стягнути заборгованість за договором № б/н від 28 березня 2011 року, тобто іншим кредитним договором. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а та його не повернула, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягнення відсотків по кредиту, оскільки це є порушенням норм цивільного права, які передбачають сплату відсотків за користування кредитними коштами, не заслуговують на увагу та не можуть слугувати підставою для скасування правильного рішення суду в оскаржуваній частині з огляду на те, що у анкеті-заяві від 28 березня 2011 року, підписаній сторонами, процентна ставка не зазначена і позивач не надав доказів того, що саме надані ним Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписавши 28 березня 2011 року анкету-заяву, на підставі якої отримала кредитну картку, а надана копія довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» стосується іншого кредитного договору, ніж той, за яким позивач просив стягнути заборгованість з відповідача. За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до положень пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України). На підставі викладеного і керуючись ст.367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 25 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіВ. С. Марчук В. В. Сопрун