Постанова 4857 № 300/525/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 300/525/20 пров. № А/857/9022/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кушнерика М.П. суддів Большакової О.О., Заверухи О.Б. за участю секретаря судового засідання Юник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року, прийняте суддею Шумея М.В. в м.Івано-Франківську, о 15 годині 23 хвилині, у справі № 300/525/20 за адміністративним позовом Івано-Франківської обласної державної адміністрації до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання незаконною та скасування постанови від 10.02.2020, - В С Т А Н О В И В: Івано-Франківська обласна державна адміністрація звернулася з позовом, в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 10.02.2020 про стягнення виконавчого збору в сумі 18892,0 грн.. Позовні вимоги мотивує тим, що виконати зобов`язання по внесенню запису до трудової книжки не можливо без безпосередньої участі самого стягувача і наявності трудової книжки. Одразу після набрання законної сили рішенням суду обласна державна адміністрація висловила готовність в добровільному порядку виконати рішення суду. Проте, ОСОБА_1 до облдержадміністрації не з`являлась, а враховуючи той факт, що облдержадміністрація не була роботодавцем стягувача і у неї відсутня трудова книжка, облдержадміністрацією 06.04.2016 надіслано листа з проханням з`явитись для виконання рішення суду. Стягувач самостійно до боржника, тобто до облдержадміністрації не приходила та не надавала трудову книжку, обласною державною адміністрацією неодноразово надсилались листи до ОСОБА_1 з проханням прибути для виконання рішення. Проте, ОСОБА_1 прибула лише одного разу для внесення запису, однак надати трудову книжку відмовилась, про що було складено відповідний акт. Такі дії стягувача унеможливлювали виконання рішення суду щодо внесення запису у трудову книжку. Позивач повідомляв про такі обставини відповідача, та просив посприяти у виконанні рішення суду, та вказані прохання залишились поза увагою. Відтак, враховуючи незалежні від боржника обставини, а також те, що всупереч вимогам Закону України Про виконавче провадження стягувач недобросовісно користувалась своїми правами, виконати рішення суду вдалось 13.12.2019, після того як стягувач ОСОБА_1 надала трудову книжку для внесення запису. Також позивач зазначив, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби. Відтак, для стягнення виконавчого збору державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, а не тільки винести постанову, що відповідає положенням ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів. Вважає, що державним виконавцем не було вчинено жодних дій окрім винесення постанов у виконавчому провадженні, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року позов задоволено. Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що рішення суду виконано боржником через чотири роки та три місяці після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Законом України Про виконавче провадження чітко передбачений обов`язок державного виконавця виносити постанову про стягнення виконавчого збору після його завершення з підстав передбачених частини 3 статті 40 Закону Про виконавче провадження, незалежно від вчинення ним виконавчих дій. Отже, враховуючи підставу завершення виконавчого провадження та приписи зазначеної статті, державний виконавець діяв правомірно. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що для стягнення виконавчого збору державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, а не тільки винести постанову, що відповідає положенням ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів. Вважає рішення суду обґрунтованим, законним, а вимоги апеляційної скарги безпідставними. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, яка просить апеляційну скаргу задоволити, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі № 809/2114/14 зобов`язано Івано-Франківську облдержадміністрацію внести запис у трудову книжку наступного змісту: Визнати ОСОБА_1 такою, що звільнена з посади спеціаліста за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з ліквідацією Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації. 06.10.2015 позивачем отримано постанову про відкриття виконавчого провадження від 18.09.2015 №48793540 щодо зобов`язання обласної державної адміністрації вчинити дії немайнового характеру, а саме внести запис у трудову книжку наступного змісту: Визнати ОСОБА_1 такою, що звільнена з посади спеціаліста за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Листами від 06.04.2016 за №402/2-16/01-075, від 29.08.2016 за №1012/0/2-16/01-077, від 20.07.2017 за №941/0/2-17/01-35, від 20.09.2017 за №941/0/2-17/01-135, від 20.07.2018 за №735/0/2-18/01-124, від 11.03.2019 за №243/0/2-19/01-075, від 29.11.2019 за №891/1/1-19/01-075 повідомлено ОСОБА_1 про необхідність з`явитись в обласну державну адміністрацію в будь-який зручний робочий час. Листами від 08.04.2016 за №177/1/1-16/01-026, від 13.09.2016 за №177/2/1-16/01-026 повідомлено відповідача, що обласною адміністрацією вчиняються всі необхідні дії для повного та своєчасного виконання рішення суду. Також, позивач у зазначених листах звертається до відповідача з проханням сприяти щодо вчинення стягувачем дій для виконання судового рішення. 13.09.2016 позивачем складено Акт про відмову ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 у наданні трудової книжки для внесення, на виконання рішення суду, відповідного запису. 13.12.2019 стягувач ОСОБА_1 надала трудову книжку для внесення запису, Івано-Франківська обласна державна адміністрація виконала постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду 16 вересня 2014 року по справі № 809/2114/14 в повному обсязі. Внесла відповідний запис у трудову книжку ОСОБА_1 , про що повідомлено відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України листом від 21.12.2019 за №1592/0/2-19/01-026 (а.с.19). 18.02.2020 позивачем отримано постанову про стягнення виконавчого збору від 10.02.2020. Не погоджуючись з діями державного виконавця, позивач звернувся в суд з даним позовом. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорена постанова відповідачем прийнята неправомірно, виходячи з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами частини другої статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України Про виконавче провадження № 606-ХIV від 21.04.1999 (далі Закон № 606-ХIV, в редакції на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження). Згідно статті 1 Закону №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини 3 статті 28 Закону №606-XIV, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред`явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. Разом з тим, аналіз наведених норм дає підстави вважати, що за примусове виконання виконавчого документа справляється відповідний збір, про що державний виконавець зобов`язаний зазначити при відкритті виконавчого провадження та прийняти окреме рішення про стягнення з боржника виконавчого збору. Відповідно до положень частини 2 статті 30 Закону №606-XIV, державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Державним виконавцем, при прийняті постанови про відкриття виконавчого провадження на час спірних правовідносин - постанову про стягнення виконавчого збору винесено не було. Судом встановлено та матеріалами справи стверджено, що Івано-Франківська обласна державна адміністрація намагалась в добровільному порядку виконати рішення суду, що стверджується листами від 06.04.2016 за №402/2-16/01-075, від 29.08.2016 за №1012/0/2-16/01-077, від 20.07.2017 за №941/0/2-17/01-35, від 20.09.2017 за №941/0/2-17/01-135, від 20.07.2018 за №735/0/2-18/01-124, від 11.03.2019 за №243/0/2-19/01-075, від 29.11.2019 за №891/1/1-19/01-075, якими позивач звертався з проханням з`явитись ОСОБА_1 в обласну державну адміністрацію в будь-який зручний робочий час; Актом від 13.06.2019 про відмову ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 у наданні трудової книжки для внесення, на виконання рішення суду, відповідного запису; листами від 08.04.2016 за №177/1/1-16/01-026, від 13.09.2016 за №177/2/1-16/01-026, якими повідомлено відповідача, що обласною адміністрацією вчиняються всі необхідні дії для повного та своєчасного виконання рішення суду. Також, позивач у зазначених листах звертався до відповідача з проханням сприяти щодо вчинення стягувачем дій для виконання судового рішення, так як дії стягувача унеможливлювали виконання рішення суду щодо внесення запису у трудову книжку. Відповідачем, як суду першої, так і апеляційної інстанції не надано доказів відмови позивача у добровільному порядку виконати рішення суду, а доводи позивача щодо намагання виконати рішення суду в добровільному порядку відповідачем не заперечуються. В той же час, відповідачем не вживались жодні виконавчі дій примусового характеру, окрім винесення оспорюваної постанови. Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 10.02.2020 про стягнення виконавчого збору в сумі 18892,0 грн. є протиправною та підлягає скасуванню. Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то воно не може бути скасоване чи змінене з підстав, викладених в апеляційній скарзі. керуючись ч.3 ст.243, ст.ст.287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у справі № 300/525/20 без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді О. О. Большакова О. Б. Заверуха Повне судове рішення складено 05.11.20