Постанова 4857 № 300/69/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/69/20 пров. № А/857/6077/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І., з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року (прийняте у м.Івано-Франківську суддею Тимощуком О.Л.) в адміністративній справі № 300/69/20 за позовом ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов, В С Т А Н О В И В : У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив визнати протиправними і скасувати постанови старшого державного виконавця Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Керніцького А.В. від 23 листопада 2018 року про стягнення виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП № 42552908. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, оскільки виконавчі дії ним фактично не здійснювались, а рішення суду не виконувалось в примусовому порядку. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив ОСОБА_2 , який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, згідно з яким, умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання виконавчого документа та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. Зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що рішення суду не було виконане боржником, а було виконане примусово державним виконавцем. Вказує, що він, як боржник, повідомив державного виконавця про те, що ним виконано рішення, також надавав наявні в нього докази. У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не здійснювалося. Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено в ході судового розгляду, державний виконавець відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Коцан П.Б. 18 березня 2014 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 42552908 з виконання виконавчого листа № 0907/2-70/2011 від 15.01.2014, виданого Івано-Франківським міським судом, яким зобов`язано ОСОБА_1 провести перебудову реконструйованої власної квартири АДРЕСА_1 відповідно до погодженої проектної документації. Згідно з пунктами 2, 3 вказаної постанови, ОСОБА_1 надано семиденний термін для добровільного виконання виконавчого документа, а також, роз?яснено про те, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. 06.03.2018 старшим державним виконавцем Керніцьким А.В. при примусовому виконанні виконавчого листа № 0907/2-70/2011 від 15.01.2014 за участю понятих та у присутності боржника здійснено вихід на місце виконання виконавчого документа, де встановлено, що рішення суду ОСОБА_1 не виконується, про що складено відповідний акт. При цьому, зі змісту акта видно, що ОСОБА_1 стверджував про виконання ним рішення у повному обсязі, однак не надав будь-яких документів, підтверджуючих проведення перебудови реконструйованої квартири у відповідності до погодженої проектної документації. Враховуючи наведене, старший державний виконавець 15.03.2018 виніс постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 , у зв`язку з невиконанням ним рішення, у розмірі 1700 грн, зобов`язав позивача виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попередив про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. 26.03.2018 з метою встановлення факту виконання позивачем рішення суду старший державний виконавець Керніцький А.В. звернувся до Державної архітектурно-будівельної інспекції України з вимогою, у якій просив повідомити про здійснення боржником перебудови реконструйованої квартири. Вказану вимогу Державна архітектурно-будівельна інспекція України направила для розгляду та надання відповіді в межах компетенції Управлінню з питань Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. У відповідь виконавець отримав листа від 02.05.2018 № 13-32-17/513, у якому зазначено про те, що при виході на об?єкт, візуальним оглядом робіт з нового будівництва чи реконструкції виявлено не було, а також, з метою отримання інформації щодо проведення перебудови реконструйованої квартири, виконавцю рекомендовано звернутись до експертної організації для отримання відповідного висновку. Старший державний виконавець 11.05.2018 повторно здійснив вихід на місце виконання виконавчого листа № 0907/2-70/2011 від 15.01.2014, у результаті якого встановлено невиконання боржником рішення суду, внаслідок чого цього ж дня винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення у розмірі 3400 грн та повторно зобов`язано ОСОБА_1 . виконати таке рішення протягом десяти робочих днів. Згідно з постановою від 23.11.2018 ВП № 42552908 про закінчення виконавчого провадження, старшим державним виконавцем встановлено, що згідно наданого позивачем висновку технічного експерта щодо відповідності збудованого житлового будинку проектній документації на АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 -Франківську від 10.08.2018, об?єкт «Реконструкція з добудовою кв. № 2 будинку № 19 на вул. Міхновського» відповідає проектній документації РП-176-06, розробленій ТзОВ «ФІДІЙ і К» м. Івано-Франківськ, 2006 року, і погоджено головним архітектором м. Івано-Франківська п. І.Гаркотом, як коректура робочого проекту, розробленого ПП «Ательє архітектури» згідно виданого будівельного паспорта 24.07.2002 № 1172 на основі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 226 від 18.06.2002. Враховуючи наведене, керуючись пунктом 9 частини 1 статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», постановлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 0907/2-70/2011 від 15.01.2014 закінчити. 23.11.2018 старший державний виконавець прийняв постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 7446 грн та витрат виконавчого провадження в розмірі 200 грн. Не погоджуючись із цими постановами та вважаючи, що такі прийняті неправомірно, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що бездіяльність позивача, що проявилась у невиконанні рішення суду самостійно в межах семиденного строку після отримання повідомлення про відкриття виконавчого провадження, зумовила необхідність примусового його виконання, що є безумовною підставою для стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон № 606-XIV; у редакції, чинній, на момент відкриття виконавчого провадження) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Порядок прийняття виконавчого документа до виконання визначений статтею 25 Закону № 606-XIV, відповідно до частин першої та другої якої державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Згідно з вимогами частини 5 статті 12 цього Закону сторони зобов?язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником. Частинами першою та третьою статті 27 Закону № 606-XIV визначено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною 2 статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються. Відповідно до пункту 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII) який набрав чинності 05.10.2016, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Частинами першою та третьою статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи. Відповідно до частин п`ятої, дев`ятої статті 27 цього Закону виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Статтею 42 Закону № 1404-VIII передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються, зокрема, і з стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що підставою для стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у межах виконавчого провадження є здійснення державним виконавцем дій з примусового виконання рішення на підставі виконавчих документів. При цьому, норми статті 27 Закону № 1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, зокрема, у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Як видно з матеріалів справи, предметом оскарження в цій справі є постанови державного виконавця про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору та витрат виконавчого провадження від 23.11.2018, винесені в межах ВП № 42552908 щодо виконання виконавчого листа № 0907/2-70/2011 від 15.01.2014, виданого Івано-Франківським міським судом. Підставою для примусового виконання виконавчого листа слугувало його невиконання ОСОБА_2 у добровільному порядку у встановлений в постанові про відкриття виконавчого провадження семиденний термін. Як зазначалось вище, з метою встановлення факту виконання позивачем рішення суду старшим державним виконавцем, зокрема, здійснювались виходи за місцезнаходженням квартири позивача, яка підлягала перебудові, де було встановлено невиконання рішення суду, про що було складено відповідні акти та винесено постанови про накладення на боржника штрафу. Крім того, матеріали справи містять звернення старшого державного виконавця з вимогами до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про надання інформації щодо виконання рішення суду. Необґрунтованими є й покликання ОСОБА_2 на повідомлення державного виконавця про виконання рішення суду, а також надання доказів його виконання, як підставу протиправності оскаржуваних постанов, оскільки наведені обставини мали місце в ході примусового виконання рішення суду. З огляду на викладене, враховуючи, що у встановлений законом строк для добровільного виконання рішення суду підтвердження його виконання позивачем не надано, державним виконавцем правомірно розпочато примусове виконання виконавчого документа, таке примусове виконання ним здійснювалось та стягнуто за наслідком його виконання виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій. Зважаючи на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що державний виконавець, отримавши виконавчий документ на виконання судового рішення у справі № 0907/2-70/2011, діяв на підставі та в межах своїх повноважень, що свідчить про безпідставність позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення. За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року в адміністративній справі № 300/69/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді М. А. Пліш Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 26 червня 2020 року.