Постанова 4857 № 300/518/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/518/20 пров. № А/857/5577/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Пліша М.А., Судової-Хомюк Н.М., секретаря судового засідання Гавгун С.Р., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Шумей М.В.), ухвалене в порядку письмового провадження в м.Івано-Франківську 26 березня 2020 року у справі №300/518/20 за позовом ОСОБА_1 до Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В: 03.03.2020 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), просила визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61052110 від 27.01.2020. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що 27.01.2020 відкрито виконавче провадження на підставі чинної постанови управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області №158/1009/2017 від 23.11.2017 про адміністративне правопорушення, а тому дії державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є правомірними. Суд першої інстанції зазначив, що згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень України станом на момент прийняття рішення у даній справі, рішення Івано-Франківського міського суду від 05.02.2020 у справі №344/16109/17, яким скасовано постанову винесену головним державним інспектором будівельного нагляду управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.7 ст.96 КУпАП, не набрало законної сили, а оскарження постанови про адміністративне правопорушення не є підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на дати постанови управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області та постанови про відкриття виконавчого провадження та не застосував положення статті 303 КУпАП, пункту 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Скаржник вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що державний виконавець про винесені постанови від 27.01.2020 не мав даних щодо рішення суду про скасування постанови №158/1009/2017 від 23.11.2017, яке набрало законної сили. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не дослідив дати набрання законної сили виконавчим документом, на підставі якого відкрито виконавче провадження, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, чи минув строк у боржника для добровільної сплати штрафу, чи не порушено державним виконавцем вимог статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження винесена правомірно, а оскарження постанови Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області №158/1009/m.6/2017 не є підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. Учасники справи в судове засідання не з`явились, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України та статті 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 23.11.2017 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області винесено постанову №№158/1009/m.6/2017, якою визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.7 ст.96 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у сумі 34000,00 грн. 27.01.2020 державним виконавцем Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову ВП №61052110 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови №158/1009/2017 від 23.11.2017. Вважаючи, що вказана постанова винесена з порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови, (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом. Статтею 4 Закону № 1404-VIII встановлено вимоги до виконавчого документа та підстави повернення виконавчого документа стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, серед яких, зокрема: не набрання законної сили рішенням, на підставі якого видано виконавчий документ, (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. За приписами частин 1, 5 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Постановою №158/1009/m.6/2017 про адміністративне правопорушення від 23.11.2017 на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 34000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 7 статті 96 КУпАП, вказано, що позивач порушила частину 1 статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Відповідно до статті 291 КУпАП постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови. Статтею 288 КУпАП встановлено, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови (стаття 289 КУпАП). Згідно з положеннями статті 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. Як це встановлено судом апеляційної інстанції, ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2017 року відкрито провадження у справі №344/16109/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління архітектурно-будівельної інспекції України в Івано-Франківській області про скасування постанови №158/1009/m.6/2017 від 23.11.2017 по справі про адміністративне правопорушення. Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2019 року у справі №344/16109/17 позов ОСОБА_1 до Управління архітектурно-будівельної інспекції України в Івано-Франківській області про скасування постанови №158/1009/m.6/2017 від 23.11.2017 залишено без розгляду. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 344/16109/17. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року скасовано ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 344/16109/17 та направлено справу для продовження розгляду. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05.02.2020 у справі № 344/16109/17 скасовано постанову №158/1009/m.6/2017 від 23.11.2017, винесену головним інспектором будівельного нагляду управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області Глушаком Дмитром Івановичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 7 ст. 96 КУпАП, і закрито провадження у справі. Аналіз встановлених фактичних обставин справи з врахуванням приписів статей 289, 291 КУпАП дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що ОСОБА_1 у законодавчо встановлені строки оскаржила постанову №158/1009/m.6/2017 від 23.11.2017. Покликання відповідача на правомірність винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження з підстав набрання ухвали суду від 16.09.2019 законної сили 02.10.2019, згідно перевірки відомостей ЄДРСР, не заслуговує на увагу, оскільки державний виконавець зобов`язаний, з врахуванням дати набрання виконавчим документом законної сили 02.12.2017, про що ним зазначено в оскаржуваній постанові, витребувати у стягувача копію вказаної ухвали з відміткою суду про набрання такою законної сили, що ним не було вчинено. Разом з тим, у матеріалах справи відсутня заява стягувача щодо скерування виконавчого документа до органу примусового виконання, яким у даній справ є відповідач, що позбавляє суд апеляційної інстанції надати оцінку дотримання строків відкриття виконавчого провадження та можливості перевірити наявність ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2019 про відкриття апеляційного провадження на ухвалу суду від 16.09.2019. Суд апеляційної інстанції, за вищевикладених обставин, приходить до переконання, що станом на 27.01.2020 державний виконавець не мав правових підстав для відкриття виконавчого провадження, що є наслідком визнання протиправною постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61052110 від 27.01.2020 та її скасування. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, яким позов слід задовольнити. Щодо судових витрати, то з врахуванням частини 6 статті 139 КАС України, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 840,80 грн. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви відповідно до квитанції 51.19007.3/203590475 від 02.03.2020, та 1261,20грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги відповідно до квитанції №63 від 08.04.2020. Керуючись статтями 230, 241, 243, 287, 308, 310, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПО С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року у справі №300/518/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про відкриття виконавчого провадження ВП №61052110 від 27.01.2020. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (місцезнаходження: вул.Грушевського, 18, м.Надвірна, Івано-Франківська область, 78400, код ЄДРПОУ 34570881) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) судового збору, сплаченого за подання позовної заяви відповідно до квитанції 51.19007.3/203590475 від 02.03.2020, та 1261,20 грн. (тисячу двісті шістдесят одну гривню двадцять копійок) судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги відповідно до квитанції №63 від 08.04.2020. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді М. А. Пліш Н. М. Судова-Хомюк