Постанова 4857 № 300/69/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/69/20 пров. № А/857/2618/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Старунського Д.М., суддів Большакової О.О., Кушнерика М.П., розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року про повернення позовної заяви у справі № 300/69/20 (ухвала постановлена в м. Івано-Франківську, головуючий суддя Тимощук О.Л.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування постанов, в с т а н о в и в: ОСОБА_1 16.01.2020 звернувся в суд із адміністративним позовом до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати постанови про стягнення виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №42552908 від 23.11.2018. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року визнано причини пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом - неповажними та позовну заяву ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування постанов - повернуто позивачу з усіма доданими до неї матеріалами. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального та процесуального права. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Оскільки апеляційну скаргу подано на ухвалу судді про повернення позовної заяви, суд відповідно до вимог частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Приймаючи дане рішення, суддя суду першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку. Виходив також з того, що маючи десятиденний строк оскарження постанов про стягнення виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №42552908 від 23.11.2018 звернувся до суду через рік з моменту коли дізнався, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому, зазначив, що апеляційний перегляд судового рішення в порядку цивільного судочинства не зупиняє дії ухвали суду, а судом касаційної інстанції в порядку статті 436 Цивільного процесуального кодексу України дію ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в справі № 344/21436/18 не зупинялося. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. Водночас ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Згідно з ч.1, ч.2 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 3 цієї статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Згідно з частинами першою - другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Як видно з матеріалів справи, ухвалою судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу 10 денний строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви. Зокрема, залишаючи без руху позовну заяву суд зазначив, що наведені позивачем обставини пропуску строку є неповажними. Також, вказав, що оскарження позивачем ухвал судів першої та апеляційної інстанцій не є тією обставиною, яка унеможливлювала чи ускладнювала звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів у межах визначеного КАС України десятиденного строку, а тому, і не є підставою для задоволення клопотання ОСОБА_1 про його поновлення. Відтак, перебіг десятиденного строку для звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду із даною позовною заявою необхідно обраховувати починаючи саме з моменту набрання законної сили ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в справі № 344/21436/18 - з 16 січня 2019 року, якою закрито провадження за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Івано-Франківського міського відділу ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Керніцький Андрій Васильович та Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про визнання дій неправомірними та скасування постанов. На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 21.01.2020 позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що 20.12.2018, на протязі десяти днів з дня отримання оскаржуваних постанов державного виконавця, він звернувся до суду за судовим захистом своїх прав, оскарживши вказані постанови в порядку цивільного судочинства. Вказує, що розгляд справи № 344/21436/18 в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій тривав більше року. З огляду на те, що розгляд справи не відбувся, він після отримання остаточного рішення у справі №344/21436/18, яким уже вирішено питання юрисдикції спору, звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з даним позовом. Тому просив поновити строк на звернення до адміністративного суду із позовною заявою. Проте, ухвалою судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року позовну заяву повернуто позивачу, оскільки позивачем суттєво порушено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом та не наведено будь яких об`єктивних чи суб`єктивних причин, які б слугували перешкодою для звернення до суду вчасно, а тому виходячи із принципу юридичної визначеності суд визнав вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до суду неповажними. Надаючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви колегія суддів виходить з наступного. Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції звертає увагу, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач. Разом з тим, поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є наявність обставин, які створили об`єктивні перешкоди для звернення особи з адміністративним позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим. Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів. Суд першої інстанції виходив з того, що позивач будучи проінформований ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в справі № 344/21436/18 від 16.01.2019 про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України "Про виконавче провадження", підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця,не скористався правом звернення до суду з даною позовною заявою в порядку адміністративного судочинства у передбачений законом строк. Проте, на переконання колегії суддів такий висновок суду першої інстанції є невірним, з огляду на наступне. Як видно з матеріалів справи, позивач, не погоджуючись із правомірністю винесення оскаржених постанов, з метою їх скасування, в межах десятиденного строку з дня їх отримання, 20.12.2018 звертався із позовом в порядку цивільного судочинства до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області. Ухвалою суду від 16 січня 2019 року провадження у справі закрито, у зв`язку із непідсудністю справи суду цивільної юрисдикції та віднесенням процесуальним законом такої категорії справ до справ адміністративної юрисдикції. За результатами апеляційного оскарження позивачем вищевказаної ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, Івано-Франківським апеляційним судом 21 лютого 2019 року постановлено ухвалу, якою ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Так, суд апеляційної інстанції вказав на те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, а також, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції вони видані, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованій, зокрема, в межах розгляду справи №127/9870/16-ц. Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивач скористався правом касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції, в результаті чого, Верховним Судом 18 грудня 2019 року ухвалено постанову, якою ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року залишено без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Копію постанови Верховного Суду від 18.12.2019 позивачем отримано 06.01.2020. Аналізуючи вищенаведені обставини, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 . добросовісно було використано усі передбачені законом способи для визначення юрисдикції справи. Таким чином, колегія суддів вважає слушними доводи позивача, що саме з моменту отримання постанови Верховного Суду від 18.12.2019 слід обчислювати встановлений КАС України строк звернення до суду із даною позовною заявою. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу є передчасним та необґрунтованим. Апеляційний суд також наголошує на необхідності дотримання судом норм статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо забезпечення права особи на доступ до суду. Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 243, 250, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року про повернення позовної заяви у справі № 300/69/20 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Д. М. Старунський судді О. О. Большакова М. П. Кушнерик