Постанова 4857 № 300/4795/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/4795/21 пров. № А/857/18752/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Калуської міської ради на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом Управління соціального захисту населення Калуської міської ради до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов,- суддя в 1-й інстанції Скільський І.І., час ухвалення рішення 27.09.2021 року, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення не вказано, в с т а н о в и в : У вересні 2021 року Управління соціального захисту населення Калуської міської ради (далі позивач) звернулося з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року позовну заяву повернуто позивачеву. Не погодившись із таким рішенням суду, його оскаржив позивач, який вважає, що судом при винесенні рішення допущено неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу на продовження розгляду. Свої вимоги мотивує тим, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено строк в 10 робочих днів для оскарження рішення посадових осіб органів державної виконавчої служби. Оскільки позивач отримав оскаржувані постанови 13.08.2021 року, а з урахуванням вихідних днів, останнім днем звернення до суду є 30.08.2021 року, то звернувшись 26.08.2021 року до суду строк позивачем не пропущено. Крім того, відсутність коштів для сплати судового збору та перебування юриста позивача у відпустці є також поважними причинами пропуску строку звернення до суду. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до ч.2 ст. 312 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Судом встановлено, що 01.09.2021 року позивач звернувся з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування постанов від 10.08.2021 року ВП № 66451147 «Про стягнення виконавчого збору», «Про відкриття виконавчого провадження» та «Про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження». Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року позовну заяву залишено без руху. Згідно даної ухвали позивачу надано десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом: подання оригіналу документа про сплату (доплату) судового збору в сумі 2 270 грн.; подання заяви про поновлення строку звернення до суду, з обгрунтуванням поважності причин пропуску строку звернення до суду; обґрунтування звернення із позовними вимогами до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) або належним чином оформленої позовної заяви із зазначенням належного відповідача. Судом встановлено, що вищевказана ухвала отримана позивачем 10.09.2021 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом про відстеження поштових відправлень. Усуваючи недоліки позовної заяви позивачем 20.09.2021 року подано, зокрема, заяву про поновлення строку звернення до суду, яка мотивована тим, що відповідно до ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення посадових осіб органів державної виконавчої влади можу бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня коли особа дізналася про порушення її прав. Так, оскільки позивач отримав оскаржувані постанови 13.08.2021 року, а з урахуванням вихідних днів, останнім днем звернення до суду є 30.08.2021 року, то звернувшись 26.08.2021 року до суду строк позивачем не пропущено. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 року позовну заяву повернуто позивачеву. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду та не вказано поважних причин такого пропуску. Вирішуючи спірні правовідносини, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого законодавством строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Верховний Суд наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Відповідно до ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів. Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів. При цьому, законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. В заяві позивача про усунення недоліків позовної заяви, поданій на виконання вимог ухвали судді суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, позивач як на підставу поновлення строку звернення до суду вказує, зокрема, відсутність коштів для сплати судового збору та перебування юриста позивача у відпустці. Вказане, як вірно зазначив суд першої інстанції не може вважатись поважними причинами пропуску строку звернення. Щодо визначення 10-ти денного строку апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 13.03.2019 року у справі № 920/149/18, де Суд акцентував увагу на наступному. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС передбачено ч. 1, 5 ст. 74 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404). Згідно із цими нормами рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Положення процесуального закону щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення передбачають вчинення таких дій у строки, що обчислюються не в робочих, а календарних днях. Згідно зі ст. 287 КАС України часники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Конституційний Суд України у Рішенні від 07.07.1998 року № 11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив: «Термін «дні», якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні. З огляду на встановлений ст.ст. 118, 120 КАС України порядок обчислення процесуальних строків зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм КАС України та застосовується й у інших процесуальних кодексах України. Таким чином, існують два законодавчі акти однакової юридичної сили, які встановлюють неоднаковий строк для оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення. Згідно із частиною першою статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, за змістом цієї норми при здійсненні судочинства адміністративний суд керується положеннями КАС України, а не Законом 1404. КАС України регулює порядок оскарження саме до адміністративного суду дій державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Ст. 74 Закону № 1404 регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів. Так, відповідно до ч. 3 ст. 74 зазначеного Закону рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Ст. 74 Закону № 1404 регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів. Так, у ч. 1 ст. 3 цього Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється ДВС, перераховано: виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (пункти 3-9). Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що ст. 74 Закону № 1404 є загальною нормою по відношенню до ст. 287 КАС України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС. Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Позивач звернувся до суду із пропуском десятиденного строку, встановленого ст. 287 КАС України, про зміст якої скаржник не міг не бути обізнаним, адже КАС України є основним нормативним актом, який регулює здійснення судочинства адміністративними судами і відповідно визначає процесуальний порядок звернення з такими позовами та їх розгляду судом. У разі пропуску позивачем строку на звернення до суду КАС України передбачає можливість поновлення такого за наявності поважних причин. Скаржником не надано суду поважних доказів неможливості звернення з позовною заявою до суду в межах строків, встановлених процесуальним законодавством, а тому за встановлених обставин, з огляду на процесуальні норми, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, а вказані позивачем обставини не можна вважати поважними підставами пропуску такого. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Калуської міської ради слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Калуської міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року про повернення позовної заяви у справі № 300/4795/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді М. П. Кушнерик О. І. Мікула Повне судове рішення складено 01 грудня 2021 року.