Постанова 4804 № 233/5028/19

Єдиний унікальний номер 233/5028/19 Номер провадження 22-ц/804/3212/20 Номер провадження 22-ц/804/3212/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 листопада 2020 року Донецький апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Юренко Юрія Вікторовича на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2020 року (ухваленого під головуванням судді Малінова О.С., у м. Костянтинівка Донецької області, повний текст судового рішення складено 21 серпня 2020 року) у цивільній справі №233/5028/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 гривень та матеріальної шкоди 3480,77 грн. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що 24.06.2019 року рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області було скасовано постанову інспектора СРПП №4 Костянтинівського ВП Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області, якою її було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, яке передбачено ч.1 ст.126 КУпАП. Дії правоохоронного органу завдали суттєвих моральних втрат позивачці, призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків. З часу незаконного притягнення її до адміністративної відповідальності вона пережила емоційний стрес, із-за цієї обставини знаходилась на лікуванні. У зв`язку з чим вважала, що в неї виникло право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду від 14.08.2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та не відповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем незаконності дій працівника поліції у частині притягнення позивача до адміністративної відповідальності спростовується висновками, які викладені у рішенні Костянтинівського міськрайонного суду від 24.06.2019 року. Звертає увагу, що право на відшкодування шкоди виникає у ОСОБА_1 на підставі п.4 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у зв`язку із закриттям справи про адміністративне правопорушення. Вважає, що душевні страждання, які були спричинені позивачу у наслідок порушення законного порядку її притягнення до адміністративної відповідальності підлягають відшкодуванню у вигляді моральної шкоди також на підставі ст. 1167 та 1174 ЦК України, що узгоджується із висновками викладеними у постановах касаційної інстанції. Вказує на необґрунтованість та помилковість застосування судом першої інстанції положень ст. 1176 ЦК України до спірних правовідносин. У відзиві на апеляційну скаргу представник ГУ НП в Донецькій області просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що позивач не належить до кола осіб, яким Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» гарантоване право на відшкодування шкоди. Сам по собі факт закриття провадження в адміністративній справі не свідчить про завдання особі моральної та матеріальної шкоди, крім того враховуючи те, що протиправність дій інспектора щодо складення постанови про накладення адміністративного стягнення компетентними органами не приймалось. Надані ж позивачем документи в обґрунтування розміру заподіяної їй шкоди підтверджують лише факт знаходження на лікуванні та придбання ліків і не мають причинних зв`язку із притягненням до адміністративної відповідальності. При цьому вважає, що єдиним документом, який підтверджує ступінь та глибину моральних страждань є судово-психологічна експертиза, яку позивач відмовилась проводити. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Згідно п. 2 ч.1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Частиною 3 цієї статті встановлено,що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 103480,77 грн, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довела та не надала належних та допустимих доказів того, що дії відповідача Головного управління Національної поліції у Донецькій області щодо складання постанови про адміністративне правопорушення визнано незаконними, оскільки рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 24.06.2019 року скасовано постанову інспектора СРПП №4 Костянтинівського ВП Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області Айдинова С.З.о про адміністративне правопорушення лише з підстав недотримання інспектором процедури розгляду адміністративної справи, а крім того встановлено факт того, що інспектор мав право винести постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП (а.с.5). Крім того позивачка не довела, що внаслідок складання відносно неї постанови про адміністративне правопорушення їй завдано моральної шкоди. Разом з тим такий висновок зроблено передчасно, в порушення норм матеріального та процесуального права. Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема,у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон № 266/94-ВР. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують обов`язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі N 920/715/17 та постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі N 908/2202/18, від 02.03.2020 у справі N 910/434/19 та від 09.04.2020 у справі N 908/690/19. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України N 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 зазначеного Закону). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. На підставі пункту 4 статті 2 цього Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення. Отже чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, постанови,отримання пояснень та інше ) та є підставою для відшкодування шкоди. При цьому відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу і т.п. Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року (справа № 569/1799/16-ц) Судом першої інстанції встановлено, що старшим інспектором чергового сектору реагування патрульної поліції №4 Костянтинівського ВП Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області складено постанову від 12 квітня 2019 року про притягнення до адміністративної відповідальності в вигляді штрафу у розмірі 425 грн. ОСОБА_1 за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду від 24.06.2019 року постанова старшого інспектора-чергового сектору реагування патрульної поліції №4 Костянтинівського ВП Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області Айдинова С.З.о. від 12 квітня 2019 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу за ч.1 ст.126 КУпаП скасована та справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП закрита. В мотивувальній частині рішення міститься висновок про те, що суду не надано достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження порушення ОСОБА_1 12 квітня 2019 року Правил дорожнього руху. Відповідач не довів факт скоєння ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого п.2.1а Правил дорожнього руху та правомірність її притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1ст.126 КУпАП. Таким чином у справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення із -за недоведеності факту скоєння позивачем порушення п.2.1а Правил дорожнього руху. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Таким чином закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, не звернув уваги на те, що у цій справі підставою відшкодування позивачу моральної шкоди є встановлена незаконність постанови, прийнятої уповноваженою особою відповідача, що само по собі є підставою для відшкодування моральної шкоди. Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди). Свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовувала тим, що внаслідок незаконного притягнення її до адміністративної відповідальності їй було завдано моральної шкоди, що виразилось у душевних стражданнях, на протязі більше двох місяців вона перебувала у стані постійного напруження та стресу,оскільки вимушена була доводити свою невинуватість. У неї різко погіршився стан здоров`я. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Згідно з пунктами 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою. Очевидним та таким, що не потребує доказуванню, є те, що протиправне притягнення особи до адміністративної відповідальності, навіть якщо особа у межах провадження про притягнення її до адміністративної відповідальності не понесла певних матеріальних втрат, фізичних ушкоджень, провокує у неї негативні моральні переживання, занепокоєння, для відновлення порушеного права особа має витрачати час, у зв`язку з чим змінюється сталий спосіб та ритм життя. У справі, що розглядається, належними і допустимими доказами підтверджено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача закрите у зв`язку з недоведеністю факту вчинення нею адміністративного правопорушення, постанова службової особи Головного управління Національної поліції в Донецькій області про притягнення позивача до адміністративної відповідальності скасована судом за недоведеністю факту скоєння позивачем правопорушення,передбаченого п.2.1а Правил Дорожнього руху і провадження по адміністративній справі закрито. Наведені обставини відповідно до приписів ст.1173, ст.1174 ЦК України, ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (п.4 ч.1 ст.2) є підставою для відшкодування Державою позивачеві моральної шкоди незалежно від вини службових осіб, діями яких така шкода завдана. Позивачка у зв`язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності , поза розумним сумнівом, перенесла моральні страждання, була вимушена достатньо тривалий час (більше двох місяців) доводити свою правоту у суді, що безперечно змінило її спосіб життя. З огляду на встановлене слід визнати обґрунтованими доводи позивача про завдання їй моральної шкоди незаконним рішенням уповноваженою особою державного органу. Колегія суддів вважає доведеним позивачем факт наявності моральної шкоди, що завдана їй провадженням у справі про адміністративне правопорушення та полягає у моральних переживаннях, фізичних стражданнях, порушенні нормальних життєвих стосунків. На зазначені обставини суд першої інстанції не звернув уваги,та неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, не урахував, що дії працівника Костянтинівського ВП Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області щодо складання відносно позивача постанови про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через те, що суду не надано достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження порушення ОСОБА_1 12 квітня 2019 року Правил дорожнього руху України. Відповідач не довів факт скоєння позивачем правопорушення,передбаченого п.2.1а Правил дорожнього руху України та правомірність її притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1ст.126 КУпАП.,тобто відсутність його складу свідчить про те, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування якої здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції про відсутність у діях працівників Костянтинівського ВП Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1ст.126 КУпАП винних дій, є помилковими. Посилання на те, що відповідач мав право винести постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, але при цьому мав дотриматися передбаченої законом процедури в даному випадку не має правового значення,оскільки в мотивувальній частині рішення судом зроблено висновок про те, що суду не надано достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження порушення ОСОБА_1 12 квітня 2019 року Правил дорожнього руху, відповідач не довів факт скоєння ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого п.2.1а Правил дорожнього руху та правомірність її притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1ст.126 КУпАП. При визначенні розміру компенсації моральної шкоди колегія суддів виходить із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності та тривалості провадження у справі про адміністративне правопорушення, яке здійснювалось більше 2 місяців, необхідність зміни нормального життєвого стану та витрачання часу, коштів на відновлення прав. Керуючись приписами ст.23, ст.1174 ЦК України, враховуючи тривалість і характер порушень прав позивача, апеляційний суд визнає, що критеріям розумності і справедливості буде відповідати сума у розмірі 3000 грн. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. В обгрунтування позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди позивач посилалася на те, що в результаті притягнення її до адміністративної відповідальності у неї погіршився стан здоров`я, вона вимушена була витрачати кошти на придбання ліків та супутніх товарів. Загальна сума матеріальних збитків склала 3480,77 грн.. В підтвердження позовних вимог позивачем надано виписку із медичної карти стаціонарного хворого №2850/537 від 05.07.2019 року з повним діагнозом: НЦД по змішаному типу. В анамнезі зазначено, що ОСОБА_1 хворіє з квітня після перенесеного стресу. До виписку із медичної карти додано ксерокопії чеків на придбання медикаментів на загальну суму 3480,77 грн.. Проте позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо наявності причинного зв`язку між притягненням її до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху та погіршенням здоров`я. Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 була складена 12 квітня 2019 року, а до медичної установи з приводу погіршення здоров`я позивач звернулася лише 05.07.2019 року. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано доказів спричинення їй матеріальної шкоди в результаті неправомірних дій відповідача і правильно відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 103480,77 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст.368, 369, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Юренко Юрія Вікторовича задовольнити частково . Рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 14 серпня 2020 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 000,00 (три тисячі) грн. моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, шляхом покладення на Державну казначейську службу України обов`язку списання з єдиного казначейського рахунку. В іншій частині позовних вимог відмовити за недоведеністю. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: