Постанова 4818 № 638/32/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року м. Харків справа №638/32/21 провадження №22-ц/818/3784/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В., суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П. , за участю секретаря: Сізонової О.О. Учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року у складі судді Поволяєвої О.В., - в с т а н о в и в: 04 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути за рахунок державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди, завданої тривалою бездіяльністю відповідача, в розмірі 303 750,00 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 1500 грн. в якості відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову-відмолено. В апеляційній скарзі Територіальне управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, однобічне трактування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що в ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42019220000000599 від 10.09.2019 року ТУ ДБР у м. Полтаві проведено в повній мірі низку процесуальних дій, з метою встановлення істини та події кримінального правопорушення, за наслідками яких прийнято відповідні та необхідні слідчі процесуальні рішення. Проте, судом зроблено висновок про спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 лише на підставі звернення останнього до слідчих суддів в цьому кримінальному провадженні, якими нібито встановлено бездіяльність посадової особи ТУ ДБР у м. Полтаві щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 , а також відсутністю даних щодо виконання ухвали слідчого судді та повідомлення позивача про результати розгляду його клопотань. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, вказує, що судом не взято до уваги, що слідчий є процесуально самостійною особою у кримінальному провадженні і втручання в його діяльність осіб, що не мають на те законних підстав, забороняється. Позивачем не доведено протиправність дій або бездіяльність ТУ ДБР у м. Полтаві або його слідчими, в ухвалах Октябрьского районного суду м. Полтави фактично відсутні будь-які формулювання про те, що слідчим вчинено протиправні дії або занадто довго здійснюється досудове розслідування. Вважає, що судом при ухваленні рішення не надано оцінку тому, що відповідні скарги ОСОБА_2 розглянуто слідчими суддями з урахуванням положень КПК України, позивач таким чином поновив своє право на неупереджене досудове слідство в рамках меж, передбачених ст. ст. 303, 307 КПК України. Реалізація ОСОБА_2 свого процесуального права на оскарження дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а сам факт скасування вказаних постанов відповідача не свідчить про протиправність дій ТУ ДБР у м. Полтаві та завдання такими діями позивачу моральної шкоди. Позивачем ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу. Відзив мотивовано тим, що на думку позивача відповідачем подано апеляційну скаргу з формальних міркувань, свідомо виклав необґрунтовані доводи. Судом першої інстанції вірно встановлено факт порушення конституційних прав позивача внаслідок тривалої бездіяльності посадової відповідача. Суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у даній справі підстав для відшкодування шкоди, оскільки здійснення усіх необхідних заходів для повного та об`єктивного розслідування кримінальної справи та виконання вимог кримінального процесуального законодавства належить до посадових обов`язків слідчих відповідача. Суд виходив з того, що позивачу завдано моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм. Посилання скаржника на те, що позивачем нібито не доведено завдання йому моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки судом встановлено порушення конституційних прав позивача тривалими неправомірними і незаконними діями слідчого відповідача. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, позивач зазначив, що суд обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого про закриття кримінального провадження нібито не є безумовною підставою для висновку про порушення прав позивача. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт постановлення ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2020 року, якою зобов`язано слідчого розглянути клопотання ОСОБА_1 про направлення окремого доручення в оперативну службу Харківської області та вручення пам`ятки про права та обов`язки, про результати розгляду якого повідомити останнього, відсутність в матеріалах справи будь-яких даних щодо виконання слідчим даної ухвали, відсутність даних щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду поданих ним тричі клопотань про проведення судової-психологічної експертизи, свідчить про те, що мало місце багаторазове невиконання слідчим обов`язку повідомлення учасника кримінального провадження про результати розгляду поданих ним клопотань. Суд дійшов висновку щодо наявності передбачених законом підстав для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено бездіяльність посадової особи ТУ ДБР, яка полягає у тому, що подане ОСОБА_1 клопотання про направлення окремого доручення фактично не розглянуто, зобов`язано слідчого повідомити ОСОБА_1 про результати розгляду клопотання, з урахуванням відсутності будь-яких даних щодо виконання даної ухвали в частині повідомлення останнього про результати розгляду, а також відсутності даних щодо повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду поданих ним клопотань про проведення судової-психологічної експертизи. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в провадженні слідчого ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, Соломенцева Р.В. перебувають матеріали кримінального провадження № 42019220000000599 від 10 вересня 2019 року (а.с. 45-49). 03 січня 2020 року ОСОБА_1 на ім`я слідчого ТУ ДБР Соломенцева Р.В. надіслано клопотання про направлення окремого доручення в оперативну службу Харківської області про допит його в якості потерпілого та вручення йому пам`ятки про права та обов`язки потерпілого по кримінальному провадженню № 42019220000000599. Дане клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_1 є інвалідом II групи, людиною похилого віку, онкохворим. Слідчим ТУ ДБР Соломенцевим Р.В. не повідомлено заявника ОСОБА_1 про задоволення клопотання, не винесено вмотивованої постанови про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання. Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано слідчого ТУ ДБР, у якого перебувають матеріали кримінального провадження № 42019220000000599 від 10 вересня 2019 року, в порядку ст. 220 КПК України розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03 січня 2020 року у вказаному кримінальному провадженні, про результати розгляду якого повідомити заявника (а.с. 31, 32). Матеріали справи не містять будь-яких даних щодо виконання слідчим ТУ ДБР Соломенцевим Р.В. ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2020 року в частині повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду вказаного клопотання від 03 січня 2020 року. 19 березня 2020 року ОСОБА_1 на ім`я старшого слідчого ТУ ДБР Соломенцева Р.В. направлено клопотання про призначення судово-психологічної експертизи по кримінальному провадженню № 42019220000000599. Факт відправлення даного клопотання підтверджується доданим позивачем оригіналом фіскального чеку АТ «Укрпошта» (а.с. 28). 25 квітня 2020 року ОСОБА_1 на ім`я старшого слідчого ТУ ДБР Соломенцева Р.В. повторно направлено клопотання про призначення судово-психологічної експертизи по кримінальному провадженню № 42019220000000599. Факт відправлення даного клопотання підтверджується доданим позивачем оригіналом фіскального чеку АТ «Укрпошта» (а.с. 27). 11 травня 2020 року ОСОБА_1 втретє направлено на ім`я старшого слідчого ТУ ДБР Соломенцева Р.В. клопотання про призначення судово-психологічної експертизи по кримінальному провадженню № 42019220000000599. Факт відправлення даного клопотання підтверджується доданим позивачем оригіналом фіскального чеку АТ «Укрпошта» (а.с. 25). Постановою слідчого Другого СВ СУ ТУ ДБР Соломенцева Р.В. про закриття кримінального провадження від 01 вересня 2020 року кримінальне провадження, внесене в ЄДРДР за № 42019220000000599 від 10 вересня 2019 року, закрито (а.с. 15-21). Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 11 грудня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову слідчого Другого слідчого відділу Східного управління ТУ ДБР Соломенцева Р.В. від 01 вересня 2020 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42019220000000599 від 10 вересня 2019 року за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 367, ч.2 ст.382 КК України, скасовано (а.с. 8). Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачу було завдано моральної шкоди бездіяльністю слідчого ТУ ДБР. Факт бездіяльності слідчого ТУ ДБР, полягає у невиконанні ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Постави від 12 лютого 2020 року в частині зобов`язання слідчого розглянути та повідомити ОСОБА_1 про результати розгляду поданого ним клопотання про направлення окремого доручення та вручення йому пам`ятки про права та обов`язки та нездійсненні ним процесуальних дій щодо надання вмотивованої відповіді щодо розгляду клопотань про призначення судово-психологічної експертизи. Доказів виконання даної ухвали слідчого судді в частині повідомлення позивача про результати розгляду його клопотань матеріали справи не містять. Суд обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що рішення щодо призначення судово-психологічної експертизи в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019220000000599 не було прийнято з об`єктивних причин, а саме - у зв`язку з тим, що відсутні необхідні вихідні данні для проведення експертного дослідження, зокрема, не встановлено особу, яка вчинила злочин, та не встановлено сам факт вчинення злочину, від якого могло бути спричинено моральну шкоду потерпілому, зважаючи на що питання призначення судово-психологічної експертизи було позбавлено логічного сенсу. Суд першої інстанції правильно вважав, що вищевикладене не свідчить про виконання слідчим ТУ ДБР Соломенцевим Р.В. обов`язків щодо належного повідомлення ОСОБА_1 як учасника кримінального провадження № 42019220000000599 про результати розгляду поданих ним клопотань. Із вказаними висновками суду колегія суддів погоджується та вважає їх обґрунтованими. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди. Бездіяльність ТУ ДБР у місці Полтаві, внаслідок яких було завдано моральної шкоди ОСОБА_1 , є предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елементу делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого завдання шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки. Факт постановлення ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2020 року, якою зобов`язано слідчого розглянути клопотання ОСОБА_1 про направлення окремого доручення в оперативну службу Харківської області та вручення пам`ятки про права та обов`язки, про результати розгляду якого повідомити останнього, відсутність в матеріалах справи будь-яких даних щодо виконання слідчим даної ухвали, відсутність даних щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду поданих ним тричі клопотань про проведення судової-психологічної експертизи, свідчить про систематичне невиконання слідчим обов`язку повідомлення учасника кримінального провадження про результати розгляду поданих ним клопотань. З огляду на зазначені обставини, суд дійшов вірного висновку щодо наявності передбачених законом підстав для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, що полягала у перебуванні позивача в стані нервового стресу, постійному занепокоєнні з відчуттям несправедливості через тривалу невизначеність, що негативно відобразилось на стані його здоров`я. Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. Вказані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 Відповідно до практики Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (Рішення у справі «Рисовський проти України», «Антоненков та інші проти України»). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про спричинення моральної шкоди. Колегія суддів вважає, що визначення судом розміру моральної шкоди 1500 гривень здійснено з дотриманням засад розумності, виваженості та справедливості, із врахуванням характеру і обсягу страждань, яких зазнав позивач, їх глибини, тривалості та стану здоров`я позивача. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково зазначив відомості про порядок стягнення суми у рахунок відшкодування моральної шкоди суб`єкт виконання судового рішення, оскільки моральна шкода підлягає стягненню з держави Україназа рахунок коштів Державного бюджету України, а тому оскаржуване рішення в частині зазначення таких відомостей підлягає зміні, з огляду на таке. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України) Відповідно до статті 170 ЦК Українидержава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Отже, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18. У відповідності до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати у доповнені або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення в частині неправильного зазначення в мотивувальній та резолютивній частинах відомостей про порядок стягнення суми у рахунок відшкодування моральної шкоди та зазначення відомостей про суб`єкт його виконання, виключивши з мотивувальної частини ці відомості та виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 1500 (одну тисячу п`ятсот) грн». В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки колегія суддів змінила судове рішення лише в частині зазначення відомостей про визначення порядку стягнення суми у рахунок відшкодування моральної шкоди та зазначення відомостей про суб`єкт його виконання у цій справі, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ч. 4 ст.376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в частині визначення порядку стягнення суми у рахунок відшкодування моральної шкоди та зазначення відомостей про суб`єкт його виконання у редакції цієї постанови. Абзац другий резолютивної частини рішення викласти у наступній редакції: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 1500 (одну тисячу п`ятсот) грн». В іншій частині рішення суду - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук Повне судове рішення складено 11 серпня 2021 року.