Постанова 4856 № 120/1065/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1065/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало П.І. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 03 листопада 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Ватаманюка Р.В. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (далі ДУ "Вінницька УВП (№1)", в якій позивач просить: - визнати протиправними дії відповідача щодо відрахування з пенсії позивача грошових коштів на його утримання в установі виконання покарань; - зобов`язати відповідача утриматись від вчинення дій, а саме припинити відрахування грошових коштів з пенсії позивача, засудженого до довічного позбавлення волі, на його утримання в установі виконання покарань; - зобов`язати відповідача повернути на особовий рахунок позивача грошові кошти, які були протиправно відраховані з пенсії позивача на його утримання в установі виконання покарань за період з квітня 2017 року до лютого 2020 року в загальній сумі 10625,71 грн. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.05.2020 у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, який посилаючись на неповне зясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, просить рішенням суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог. В обгрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції неправильно вказав, що КВК України не розподіляє засуджених за такою ознакою як тривалість строку покарання. Глава 22 КВК України безпосередньо встановлює порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, тобто для засуджених до довічного позбавлення волі встановлений окремий порядок і умови відбування покарання, ніж для засуджених до позбавлення волі на певний строк. Оскільки позивач засуджений до довічного позбавлення волі, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відрахування з пенсії коштів на відшкодування витрат на його утримання є необгрунтованим Керуючись приписами п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження. Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 вироком суду засуджений до довічного позбавлення волі та з 01.02.2002 відбуває покарання в ДУ "Вінницька УВП (№1)". У виправній колонії позивач не працює та знаходиться на повному державному забезпеченні. В березні 2016 року позивачу призначено пенсію за віком, виплата якої здійснюється на рахунок установи за місцем відбування покарання. Як видно з бухгалтерських довідок фінансового відділу ДУ "Вінницька УВП (№1)" (без номеру та дати), за період з квітня 2017 року до лютого 2020 року з пенсії позивача відраховано кошти в сумі 10625,71 грн. на його утримання в установі виконання покарань (за комунальні послуги). Позивач з зазначеними діями відповідача не погоджується, вважає їх протиправними, а тому звернувся до суду з відповідним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що особи, які відбувають покарання у виправних колоніях у виді позбавлення волі, в тому числі довічного позбавлення волі, та які не працюють, відшкодовують витрати на їх утримання, зокрема вартість комунальних послуг, шляхом здійснення установою виконання покарань відрахування відповідних сум з пенсії засуджених та за рахунок інших коштів, які є на їхніх особових рахунках. При цьому суд звертає увагу на те, що КВК України не містить такого обмеження щодо визначення кола осіб, з яких здійснюється відшкодування витрат, як засуджені до позбавлення волі на певний строк, та не розподіляє засуджених за такою ознакою як тривалість строку покарання. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції виходячи з наведеного. Відповідно до статті 2 Кримінально-виконавчого кодексу України, Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до статті 3 Кримінального Кодексу України законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому забороняється застосування іншого закону за аналогією, тобто заповнення прогалини у КК України шляхом застосування його до випадку, який прямо ним не передбачений, але є подібним, схожим. При цьому вільне тлумачення Закону не допускається. Відповідно до статті 4 КК України вибір і призначення судом покарання залежить від виду санкції норми Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. Порядок відбування покарання регулюється іншими законодавчими актами. Частина 2 статті 18 Кримінально-виконавчого кодексу України, зазначають, що засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях до останніх відносяться засуджені до довічного позбавлення волі. Згідно ч.2 ст. 151 Кримінально-виконавчого кодексу України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу. Частинами 2, 3 ст. 60-1 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення. Пенсії засудженим за наявності відповідного права призначаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання. Відповідно до ч. 1 ст.121 Кримінально-виконавчого кодексу України, особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, відшкодовують витрати на їх утримання, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу. Порядок відшкодування вартості витрат на утримання засуджених у виправних колоніях встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно із ч.4 ст.122 Кримінально-виконавчого кодексу України виплата особам, засудженим до позбавлення волі, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок установи за місцем відбування покарання. Із пенсій засуджених до позбавлення волі відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При цьому не менш як п`ятдесят відсотків пенсії зараховується установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого. Відтак, підставою для утримання з пенсії позивача, коштів на відшкодування на його утримання в Установі є положення ст. 60 і, ст. 121 та ст.122 Кримінально-виконавчого кодексу України. Постановою Кабінету Міністрів України № 80 від 14.02.2017 року "Про затвердження Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань" визначено механізм відшкодування витрат. До таких витрат відносяться житлово-комунальні послуги, а саме: централізоване постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем), електропостачання, теплопостачання, вивезення побутових відходів, послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Колегія суддів зазначає, що вказаний Порядок, в редакції до 07.02.2019 року, визначав механізм відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням засуджених до обмеження або позбавлення волі на певний строк (далі - засуджені) в установах виконання покарань. Водночас суд звертає увагу на те, що Кримінально-виконавчий кодекс є Законом, а постанова Кабінету Міністрів України № 80 від 14.02.2017 року "Про затвердження Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань" є підзаконним нормативно-правовим актом, а отже має нижчу юридичну силу. Таким чином, при визначенні підстав для відрахування з пенсії ОСОБА_1 коштів на покриття витрат на його утримання в ДУ "Вінницька установа виконання покарань" відповідач має керуватися нормами Кримінально-виконавчого кодексу України. Колегія суддів звертає увагу, що Кабінетом Міністрів України було внесено зміни до Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань та з 07.02.2019 року цей Порядок визначає механізм відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням засуджених до обмеження або позбавлення волі в установах виконання покарань. Тобто ознака строку ув`язнення виключена з Порядку. На підставі вищевикладеного, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що так як позивач засуджений до довічного позбавлення волі, тому відсутні підстави для відрахування з пенсії позивача коштів на відшкодування витрат на його утримання в ДУ "Вінницька УВП (№1), оскільки незалежно від виду покарання засуджені до позбавлення волі відшкодовують вартість витрат на власне утримання, до яких зокрема відносяться витрати на комунально-побутові послуги, при цьому нормами Кримінально-виконавчого кодексу України чітко передбачено, що джерелом походження коштів може бути пенсія та інші особисті кошти засудженого. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку що ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)", здійснюючи протягом за період з квітня 2017 по лютий 2020 року відрахування з пенсії позивача, пов`язані з його утриманням в установі, діяла на підставі та в межах наданих повноважень, а тому вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всі наведені апелянтом доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Ватаманюк Р.В. Драчук Т. О.