Постанова 4801 № 138/1523/19

Справа № 138/1523/19 Провадження № 22-ц/801/1742/2020 Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т. Ю. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 27 жовтня 2020 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В., з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Сувалова Валерія Олександровича на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Холодової Т.Ю., повний текст якого складено 29.07.2020 в справі № 138/1523/19 за позовом ОСОБА_2 (позивач) до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (відповідачі) за участі приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Кметюк Світлани Анатоліївни, приватного нотаріуса Могилів-Подільського нотаріального округу Вінницької області Горбоконь Оксани Григорівни (треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору) про визнання довіреності недійсною та витребування майна,- встановив: ОСОБА_2 звернулась до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Кметюк С.А., приватного нотаріус Могилів-Подільського нотаріального округу Вінницької області Горбоконь Оксана Григорівна про визнання довіреності недійсною та витребування майна. В обґрунтування вимог посилалась на те, що вона є власником 1/2 частки нежитлової будівлі (вбиральні) та 1/2 частки земельної ділянки, площею 0,0068 га, кадастровий номер 0510400000:00:004:0142, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . У 2018 році їй стало відомо, що 28.02.2017 приватний нотаріус Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Горбоконь О.Г. оформила договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна на ім`я ОСОБА_1 . Стороною цих договорів від імені продавця ОСОБА_2 виступав ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від 18.08.2015, виданої на його ім`я відповідачем ОСОБА_3 та посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Кметюк С.А. При цьому сам ОСОБА_3 під час видачі довіреності на ім`я ОСОБА_4 також діяв на підставі довіреності від 18.09.2014, виданої нібито нею на його ім`я та посвідченої нотаріусом м. Тюмень Ханти-Мансійського нотаріального округу Волковим Миколою Олександровичем. При цьому стверджує, що вона ніколи не була в м. Тюмень Російської Федерації, не знайома із ОСОБА_3 та жодних довіреностей на його ім`я не видавала. За таких обставин довіреність від 18.09.2014 видана за відсутності її волевиявлення на вчинення такого правочину, що є підставою для визнання його недійсним згідно з ч. 3 ст. 203, ч. 3 ст. 215 ЦК України. Вказані обставини підтверджуються невірними анкетними та паспортними даними позивача, зазначеними у довіреності від 18.09.2014, відсутністю у позивача закордонного паспорта, за яким вона б могла виїхати до Російської Федерації, а також довідкою ДПС України про те, що кордон між Україною та Російською Федерацією за паспортом громадянина України позивач не перетинала. Такі обставини не були перевірені нотаріусом Кметюк О.Г., яка оформляла довіреність від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4 на підставі довіреності з правом передоручення, нібито виданої ОСОБА_3 від імені позивача, а також нотаріусом Горбоконь О.Г., яка оформляла договори купівлі-продажу належного позивачу нерухомого майна. Невідповідності щодо паспортних та реєстраційних даних доручителя мали б бути підставою для відмови у вчиненні нотаріальних дій, а відтак належне позивачу нерухоме майно не було б відчужене без її відома ОСОБА_1 . Враховуючи, що ОСОБА_1 придбала спірне нерухоме майно в особи, яка не мала права його відчужувати, і дане майно вибуло з володіння позивача поза її волею, вона має право витребувати таке майно з чужого незаконного володіння відповідно до статті 388 ЦК України. Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24 липня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсною з моменту вчинення довіреність від 18 вересня 2014 року, вчинену від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчену нотаріусом м. Тюмень Ханти-Мансійського нотаріального округу Волковим Миколаєм Олександровичем, зареєстровану в реєстрі за № 13-1472. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частку нежитлової будівлі (вбиральні), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0068 га, кадастровий номер 0510400000:00:004:0142, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частинах на користь ОСОБА_2 судові витрати у виді судового збору у сумі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. Не погодившись із судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Сувалова В.О. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність його висновків дійсним обставинам справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що задовольняючи вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції в обґрунтування рішення посилався на відповідь Державної прикордонної служби України, відповідь Тюменської обласної нотаріальної палати, та на відсутність у довіреності, виданій ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 анкетних відомостей ОСОБА_2 . Проте на думку апелянта такі докази не є належними та не можуть слугувати підставою для задоволення позову. У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов від ОСОБА_2 позивач просила рішення суду залишити без змін. Інші учасники справи відзиви на апеляційну скаргу не подали. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України. Учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги з таких підстав. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися за засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додаткового поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Проте відповідно до частини четвертої цієї статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено наступні факти. Відповідно до копії свідоцтва № НОМЕР_1 від 05.02.2008, виданого виконавчим комітетом Могилів-Подільської міської ради, житлова будівля (вбиральня) літ. «А», загальною площею 104,0 кв. м, розташована по АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності в рівних частках кожному ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Даний об`єкт нерухомого майна зареєстрований у Комунальному підприємстві «Могилів-Подільське МБТІ» 11.02.2008 за реєстровим номером 211 (т. 1 а.с. 9). Згідно з копією Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 757750 від 06.03.2009 ОСОБА_2 є співвласником земельної ділянки площею 0,0068 га, кадастровий номер 0510400000:00:004:0142 з цільовим призначенням для комерційного використання, розташовану по АДРЕСА_1 . Відповідно до копії довіреності від 18.09.2014, посвідченої нотаріусом м. Тюмень Волковим М.О. та зареєстрованої в реєстрі за № 13-1472, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 від її імені управляти та розпоряджатися усім належним їй майном, в тому числі і укладати договори щодо нерухомого майна. Довіреність видана на строк до 17.09.2019 з правом передоручення повноважень іншим особам (т. 1 а.с. 20-21). В подальшому, 18.08.2015 ОСОБА_3 , діючи в порядку передоручення за вказаною вище довіреністю, виданою від імені ОСОБА_2 , уповноважив ОСОБА_4 управляти та розпоряджатися усім належним ОСОБА_2 майном, в тому числі і укладати договори з нерухомим майном. Вказане підтверджується копією довіреності від 18.08.2015, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Кметюк С.А. та зареєстрованої у реєстрі за № 732 . 28.02.2017 ОСОБА_4 , діючи в інтересах ОСОБА_2 , на підставі довіреності від 18.08.2015, уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу 1/2 частки нежитлової будівлі (вбиральні), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також договір купівлі-продажу 1/2 частки земельної ділянки, площею 0,0068 га, кадастровий номер 0510400000:00:004:0142, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Дані договори посвідчені приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Горбоконь О.Г. та зареєстровані у реєстрі за № 146 та № 148 відповідно. 28.02.2017 відомості про реєстрацію права власності на вказане вище нерухоме майно за ОСОБА_1 внесені до Реєстру прав власності на нерухоме майно. З відповіді Державної прикордонної служби України слідує, що в базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» інформації про перетинання державного кордону України, лінії розмежування між Донецькою та Луганською областями та тимчасово окупованою територією АР Крим у період з 01.01.2014 до 31.08.2018 громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виявлено. З листа президента Тюменської обласної нотаріальної палати (т. 1, а.с. 164) встановлено, що надана копія довіреності від 18 вересня 2014 року за реєстровим № 13-1472 є підробленою з ряду підстав: номер реєстру реєстрації нотаріальних дій не відповідає номерам реєстрів нотаріуса Волкова М.А. за 2014 рік; 18 вересня 2014 року довіреність за реєстровим номером 13-1472 не посвідчувалася; посвідчувальний надпис не відповідає формам посвідчувальних надписів, установленим Наказом Мінюсту Росії від 10.04.2002 року № 99; підпис і печатка не відповідають підписові і печатці нотаріуса Волкова М.А. , що надані в Тюменську обласну нотаріальну палату. Задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_2 не мала волевиявлення на відчуження належних їй на праві приватної власності 1/2 частки нежитлової будівлі (вбиральні) та 1/2 частки земельної ділянки, площею 0,0068 га, кадастровий номер 0510400000:00:004:0142, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , повноваженнями щодо їх відчуження ОСОБА_3 не наділяла, дії останнього не відповідали її волі, а вказане нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза її волею. Встановивши недійсність першого правочину, а саме довіреності від 18.09.2014 року, внаслідок якої на думку суду першої інстанції відбувся перехід у володіння ОСОБА_1 належного позивачу майна, суд дійшов висновку про можливість витребування зазначеного майна з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 без визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 28.02.2017 року. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а частиною другою цієї статті передбачені способи захисту цивільних права та інтересів. Принцип диспозитивності цивільного судочинства передбачає (стаття 13 ЦПК України), що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Звертаючись до суду із даним позовом за захистом свого порушеного права власності, позивач зазначала, що не мала волевиявлення на відчуження належного їй майна і таке майно вибуло з її володіння поза її волею на підставі довіреності від 18.09.2014, волевиявлення на видачу якої позивач також не мала. Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки. Односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом. Згідно з частиною п`ятою статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. За частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. У частині першої статті 244 ЦПК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Статтею 245 ЦК України встановлено, що форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Системний аналіз даних положень законодавства дає підстави для висновку, що довіреність на укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна підписується особисто особою, яка видає довіреність. Проставленням свого підпису довіритель підтверджує волевиявлення на надання іншій особі права вчиняти дії від свого імені і здійснювати представництво перед третіми особами. За правилом частини третьої статті 203 ЦК України, яка встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України). ОСОБА_2 не перетинала кордон України і не перебувала на території Російської Федерації, в тому числі в момент видачі довіреності на ім`я ОСОБА_3 з правом розпорядження спірного майна і не могла її особисто підписати, тобто у неї не було волевиявлення уповноважувати ОСОБА_7 на вчинення будь-яких дій, в тому числі і на розпорядження її майном. Посиланням представника відповідача про те, що під час перетину кордону позивач могла скористатися іншим документом (внутрішнім, а не закордонним паспортом), перетнути кордон з Республікою Молдова, який проходить поряд з містом Могилевом-Подільським, а вже звідти виїхати до Російської Федерації й Тюменської області тощо, в рішенні суду першої інстанції надано оцінку й обґрунтовано їх відхилено з огляду на зміст відповіді ДПС України і законодавства про те, що перетин державного кордону України здійснюється з обов`язковою фіксацією такого факту, а також прізвища, імені, по-батькові особи, яка перетинає кордон, незалежно від типу пред`явленого при цьому документа. В оспорюваній довіреності від 18 вересня 2014 року мають місце невідповідності в написанні місця проживання ОСОБА_8 та її ідентифікуючих даних (серії та номера паспорта, дати його видачі тощо), а сама довіреність має ознаки підробки, про що прямо йдеться в листі Тюменської обласної нотаріальної палати від 21.08.2019 року. Натомість апелянт на підтвердження своїх заперечень і на спростування зазначених обставин жодних доказів не надав. Відтак суд першої інстанції правильно оцінив зазначені докази як такі, що відповідно до статті 80 ЦПК України є достатніми для висновку про недійсність довіреності від 18 вересня 2014 року з передбачених статями 203, 215 ЦК України підстав. Проте суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права задовольняючи позовну вимогу про витребування від ОСОБА_1 майна на користь ОСОБА_2 . Згідно з статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Водночас відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибула з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Застосування конкретного способу захисту може мати місце лише за наявності підстав для цього, передбачених законом. Крім того, вибір належного і ефективного способу правового захисту має Так, стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину - реституцію, яка застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена стороні недійсного правочину. В свою чергу на підставі статей 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України є речово-правовим способом захисту права власності і може застосовуватись як підстава позову за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. До подібних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 17.12.2014 року № 6-140цс14, а суд першої інстанції навів їх у своєму рішенні. Так само в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року в справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), на яку посилається суд першої інстанції, дійсно йдеться про те, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування з чужого незаконного володіння, вимоги власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування спорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 147-148 Постанови). Проте за обставинами справи, що була предметом перегляду касаційною інстанцією, існувало преюдиційне судове рішення, яким вже було визнано недійсним та скасовано рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельну ділянку було незаконно вилучено із земель лісового фонду та введено в межі села зі зміною її цільового призначення на землі житлової та громадської забудова (пункт 56 Постанови). Саме з цих підстав Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання неправомірними наступних рішень органу місцевого самоврядування і документа, що посвідчував відповідне право, й витребувала земельну ділянку з незаконного володіння особи у власність держави (пункти 2-3 резолютивної частини Постанови). Відтак посилання суду першої інстанції на зазначену постанову Великої Палати є помилковим, оскільки ці справи не є подібними. Поза увагою суду першої інстанції залишилися ті обставини, що ні довіреність від 18 вересня 2014 року, видана ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 , яка визнана судом недійсною, ані видана ОСОБА_3 в порядку передоручення довіреність від 18 серпня 2015 року на ім`я ОСОБА_4 не є правочинами з відчуження майна. Згідно з статтею 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Тобто укладаючи 28 лютого 2017 року договір купівлі-продажу частки нежитлової будівлі, а також договір купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_4 діяв від імені та в інтересах ОСОБА_2 , про що вказано в текстах договорів. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). При цьому право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару - стаття 658 ЦК України. Апеляційний суд наголошує, що саме зазначені договори купівлі-продажу є тими єдиними правочинами, на підставі яких відповідне нерухоме майно було відчужене (вибуло з володіння ОСОБА_2 , як сторони договору, продавця) й перейшло у власність другої сторони - покупця ОСОБА_1 . Одночасно зазначені договори купівлі-продажу є правовою підставою заволодіння відповідачем ОСОБА_1 цим майном. Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В межах провадження в даній цивільній справі ОСОБА_2 не заявляла вимог про визнання недійсними зазначених договорів купівлі-продажу, що відповідно до статті 13 ЦПК України унеможливлює їх розгляд і вирішення судом. Зазначені договори не було визнано недійсними за позовом ОСОБА_2 і в іншій справі № 138/3129/18, так як відповідну позовну заяву судом було залишено без розгляду. Водночас наявність між позивачем ОСОБА_2 як власником майна і відповідачем ОСОБА_1 договірних відносин унеможливлює застосування до спірних правовідносин статті 388 ЦК України. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (частина третя пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 травня 2020 року по справі № 381/3165/17 (провадження № 61-44458сво18). Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Таким чином, оскаржуване рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду слід скасувати в частині задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, Суд, - постановив: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сувалова Валерія Олександровича задовольнити частково. Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24 липня 2020 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 Ѕ частки нежитлової будівлі (вбиральні), а також Ѕ частки земельної ділянки, площею 0,0068 га, кадастровий номер 0510400000:00:004:0142, розташованих за адресою, АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Дата складення судового рішення 02.11.2020 Головуючий І.М. Стадник Судді Ю.Б. Войтко І.В. Міхасішин