Постанова 4852 № 160/10767/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 28 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 160/10767/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року в адміністративній справі №160/10767/20 (головуючий суддя першої інстанції Неклеса О.М., повний текст ухвали складено 11.09.2020 року) за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : Позивач 03.09.2020 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпровського апеляційного суду, в якому просив: - визнати неправомірною бездіяльність Дніпровського апеляційного суду, яка полягає у не відкликанні з особової справи засудженого надісланої до неї 07.05.2002 року копії вироку щодо нього, видача якої заборонена підпунктом 7.6 Інструкції з діловодства у судах, та зобов`язати відповідача здійснити це відкликання невідкладно; - визнати неправомірною бездіяльність Дніпровського апеляційного суду, яка полягає у не надсиланні разом із своїм розпорядженням про виконання вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року копії вказаного вироку тому органу, на який покладено обов`язок виконати його в частині засудження позивача до довічного позбавлення волі, та зобов`язати відповідача здійснити негайне надсилання цих документів, передбачених ч.2 ст.404 КПК України 1960 року, для виконання вироку відносно позивача; - визнати протиправною дію Дніпровського апеляційного суду, яка полягає у зберіганні в своєму архіві кримінальної справи щодо позивача, та зобов`язати його утриматися від її зберігання до моменту здійснення зазначеного вище надсилання разом із своїм розпорядженням про виконання вироку його копії тому органу, на який покладено обов`язок виконати цей вирок в частині засудження позивача до довічного позбавлення волі. В обгрунтування позову зазначено, що Дніпровським апеляційним судом було порушено вимоги Інструкції з діловодства у Верховному Суді Автономної Республіки Крим, обласному, міжобласному, Київському і Севастопольському міських, районному (міському) судах №82/1886, а також положень КПК України 1960 року, при надісланні вироку від 15.04.2002 року у відношенні його - ОСОБА_1 , що призвело до порушення права позивача на судовий розгляд його справи. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року відмовлено у відкритті провадження за вказаним позовом. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив із того, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не оскаржує вирок як такий, а оскаржує порядок звернення вироку до виконання, який передбачений ст.404 КПК України, і який неможливо оскаржити будь-яким провадженням по КПК України 1960 року, так як це оскарження не передбачено КПК України 1960 року, як і не передбачено діючим КПК України. Відповідач не дотримався порядку надіслання розпорядження про виконання вироку та копії вироку. Ця дія є частиною кримінального провадження, проте несе у собі адміністративно-розпорядні функції роботи апарату суду і в кримінальному провадженні ці дії і цю бездіяльність оскаржити неможливо. Ухвалами Третього апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Пунктом 14 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України зокрема визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; порядок виконання судових рішень. Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Коло осіб, які можуть бути сторонами в адміністративному процесі визначено статтею 46 КАС України. Відповідно до статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Виходячи з приписів зазначених правових норм, звернення із окремим позовом до суду першої інстанції з питань оскарження актів і дій суддів або судів, які стосуються правосуддя, неможливо, оскільки перевірка процесуальної діяльності судді в іншій спосіб ніж шляхом оскарження судових рішень та порядку їх виконання в інстанційному порядку є неприпустимою та такою, що порушує встановлені в державі принципи правосуддя. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Так, позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Дніпровським апеляційним судом було порушено вимоги Інструкції з діловодства у Верховному Суді Автономної Республіки Крим, обласному, міжобласному, Київському і Севастопольському міських, районному (міському) судах №82/1886, а також положень КПК України 1960 року, при надісланні вироку від 15 квітня 2002 року у відношенні нього, що призвело до порушення права позивача на судовий розгляд його справи. Вважаючи такі дії та бездіяльність Дніпровського апеляційного суду протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Як вбачається зі змісту позову, його предметом є бездіяльність (дії) суду щодо вироку від 15.04.2002 року у відношенні ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі позивач зазначає, що не оскаржує вирок, а оскаржує порядок звернення вироку до виконання, який регламнтований статтею 404 КПК України. Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах. Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012; пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Отже, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності відповідача стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьов проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33). Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року у справі №462/32/17 (провадження №14-5цс19), від 02 жовтня 2020 року у справі №815/110/16. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що у даній справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо заявлених позовних вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а можуть бути оскаржені лише в порядку, визначеному КПК України в межах справи, за результатами розгляду якої, вироком від 15.04.2002 року позивачу призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією особистого майна, відтак зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції як окремий позов. Отже, враховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад, колегія суддів дійшла висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Посилання апелянта на те, що дії судді, секретаря суду та самого суду щодо надіслання розпорядження про виконання вироку та копії вироку є адміністративними діями чи бездіяльністю, апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки є безпідставними, з урахуванням того, що такі дії є процесуальними діями, пов`язаними із виконанням вироку суду. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 243, 250, 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року в адміністративній справі №160/10767/20 залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року в адміністративній справі № 160/10767/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак