Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/10767/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 14 лютого 2023 року м. Дніпросправа № 160/10767/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач), суддів: Шлай А.В., Прокопчук Т.С., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 року (суддя суду першої інстанції Неклеса О.М.) в адміністративній справі №160/10767/20, прийняту в м. Дніпрі без виклику сторін, за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії ,- ВСТАНОВИВ: Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 року адміністративний позов повернуто позивачеві. Не погодившись з ухвалою суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм процесуального права просить ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі та перебуває в постійній ізоляції з 2001 року, не має спеціальної освіти, не має можливості звернутись до суду за захистом своїх прав. Заявник зазначає, що лише з 2015 року з`явилась можливість отримати безоплатну правову допомогу. Вказує, що повернення позовної заяви позбавляє його гарантованих Конституцією прав на судовий захист. Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку дослідженим судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Дніпровського апеляційного суду, в якому просив: - відкрити провадження в адміністративній справі за цим адміністративним позовом до Дніпровського апеляційного суду. - визнати неправомірною бездіяльність Дніпровського апеляційного суду, яка полягає у не відкликанні з особової справи засудженого надісланої до неї 07.05.2002 року копії вироку щодо позивача, видача якої заборонена підпунктом 7.6 Інструкції з діловодства у судах, та зобов`язати відповідача здійснити це відкликання невідкладно. - визнати неправомірною бездіяльність Дніпровського апеляційного суду, яка полягає у не надсиланні разом з своїм розпорядженням про виконання вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року копії цього вироку тому органу, на який покладено обов`язок виконати його в частині засудження, позивача до довічного позбавлення волі, та зобов`язати його здійснити негайне надсилання цих документів, передбачених ч. 2 ст. 404 КПК України 1960 року, для виконання цього вироку відносно позивача. - визнати протиправною дію Дніпровського апеляційного суду, яка полягає у зберіганні в своєму архіві кримінальної справи щодо позивача, та зобов`язати його утриматися від її зберігання до моменту здійснення зазначеного вище надсилання разом з своїм розпорядженням про виконання вироку його копії тому органу, на який покладено обов`язок виконати цей вирок в частині засудження позивача до довічного позбавлення волі. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Дніпровським апеляційним судом було порушено вимоги Інструкції з діловодства у Верховному Суді Автономної Республіки Крим, обласному, міжобласному, Київському і Севастопольському міських, районному (міському) судах №82/1886, а також положень КПК України 1960 року, при надісланні вироку від 15.04.2002 року у відношенні ОСОБА_1 , що призвело до порушення права позивача на судовий розгляд його справи. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року в адміністративній справі №160/10767/20 залишено без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року в адміністративній справі № 160/10767/20 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 07 червня 2022 року касаційні скарги ОСОБА_1 і представника ОСОБА_1 - адвоката Тураєвої Ольги Миколаївни задоволено. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року скасовано, а справу №160/10767/20 направлено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху. Позивачу встановлено десятиденний строк, з моменту отримання копії цієї ухвали, усунути недоліки позовної заяви, а саме надати: - заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення строку, а також надати докази поважності причин його пропуску; - оригінал позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії разом з додатками; - копію позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії разом з додатками для відповідача. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 року заяву ОСОБА_1 про продовження строку на усунення недоліків позовної заяви в частині надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску задоволено. Заяву-клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Іванової Валерії Михайлівни про продовження строку на усунення недоліків позовної заяви в частині надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску задоволено частково. Продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на 10 (десять) днів з моменту отримання копії цієї ухвали шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення строку, а також надати докази поважності причин його пропуску. 02.09.2022 року від представника ОСОБА_1 адвоката Іванової Валерії Михайлівни на адресу суду надійшла заява-клопотання в якій представник просить визнати поважною причиною пропуск ОСОБА_1 строку на звернення до суду з позовною заявою до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання здійснити певні дії та поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовною заявою до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання здійснити певні дії. Заява-клопотання обґрунтована тим що ОСОБА_1 є особою засудженою до довічного позбавлення волі та тримався під вартою з 05.08.2001р. у державній установі Дніпровська установа виконання покарань № 4.Згідно ст. 93 Кримінально - виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії. Згідно довідки державної установи Дніпровська виправна колонія (№89) від 28.07.2022 р. №93, ОСОБА_1 відбуває покарання у державній установі Дніпровська виправна колонія (№89) у секторі максимального рівня безпеки (довічне ув`язнення) - з 30.07.2003р., у зв`язку з тим, що для засуджених цього сектору не передбачені умови праці, ОСОБА_1 не був працевлаштований, а заробітна плата ОСОБА_1 не нараховується за весь період перебування. ОСОБА_1 перебуваючи з 05.08.2001 р. в умовах ізоляції від суспільства у ДУ ДУВП № 4 та відбуваючи з 30.07.2003 р. покарання у вигляді довічного позбавлення волі згідно ст. 93 КВК України у ДУ ДВК №89 був фізично позбавлений можливості вільно пересуватися поза межами ДУ ДУВП № 4 та ДУ ДВК №89, внаслідок чого мав можливість спілкуватися лише з працівниками вказаної установи та співробітниками прокуратури, внаслідок чого не мав змоги безпосередньо звернутися за правовою допомогою до фахівця в області права, мати вільний доступ до інформаційних ресурсів, з яких він може дізнатися про існування та вимоги кодексу адміністративного судочинства України. Оскільки ОСОБА_1 не був працевлаштований за період перебування у колонії (№89), у ОСОБА_1 була відсутня можливість звернутися за правовою допомогою внаслідок відсутності коштів на оплату послуг адвоката. Лише з 01.07.2015 р. виникла можливість отримати безоплатну правову допомогу у повному обсязі, у тому числі у адміністративних справах, які розглядаються в порядку передбаченому кодексом адміністративного судочинства України (п. 6 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону 3460). ОСОБА_1 не є спеціалістом в області права та не є особою обізнаною щодо прийняття у 2005 р. КАСУ та вимог КАСУ, прийняття у 2011 році Закону № 3460. Про наявність вказаних законодавчих актів ОСОБА_1 дізнався лише у липні 2020 році після придбання планшету, за допомогою якого ОСОБА_1 отримав доступ до мережі Інтернет та наявних у мережі Інтернет інформаційних ресурсів. Можливість користуватися планшетом ОСОБА_1 набув лише у липні 2020 року. Під час перебування у ДУВП № 4 та ДУ ДВК №89 ОСОБА_1 був ознайомлений лише з окремими вимогами Кримінально виконавчого кодексу та правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Перебуваючи з 2001 р. в умовах ізоляції від суспільства та не маючи можливості вільного спілкування з іншими особами, крім працівників ДУВП № 4, ДУ ДВК №89 та органів прокуратури, не маючи доступу до мережі Інтернет та будь - яких інших інформаційних ресурсів, ОСОБА_1 не міг своєчасно скористатися правом на звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з цим позовом, оскільки не знав про існування вказаного суду. Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не зазначено суду поважних причин пропуску строку, відтак підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з п. 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Згідно ч.1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Відповідно до ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Згідно з частиною першою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною другою вказаної статті визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Таким чином, особі гарантується право на звернення до суду. Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду ..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим ... Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...». Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справах Стаббігс на інші проти Великобританії, Девеер проти Бельгії). Отже, законодавцем встановленими строками обмежено звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Такі строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, вони покликані забезпечити юридичну визначеність у публічно-правових відносинах. Після завершення зазначених строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Як вбачається зі змісту позову, його предметом є бездіяльність (дії) суду щодо вироку від 15.04.2002 року у відношенні ОСОБА_1 . Таким чином протиправні, на думку позивача, бездіяльність (дії) суду відбулися в 2002 р., однак дану позовну заяву позивач направив до суду 04.09.2020 р. В обґрунтування причин пропуску строку позивач зазначає, що протягом тривалого часу не мав реальної можливості знати свої права та процедуру оскарження порушень прав у суді через відсутність доступу до законів, кодексів, нормативно-правових актів, про що свідчать свідчення інших засуджених, скриншоти про секретність документів та надані довідки. Крім того, позивач має скрутне матеріальне становище, не працевлаштований по незалежним від нього обставинам, тому не має можливості придбати нормативно-правові акти, про що свідчать довідки адміністрацій установ. Реальна можливість знати свої права, всі умови перебування в ув`язненні, порядок та процедуру оскарження вироку з`явилась після придбання планшету, що сталося 02 жовтня 2020 року. Про неможливість звернення за правою допомогою свідчить ненадання адвоката по двом заявам у 2019 році та в січні 2020 року, а також по трьом зверненням два від 06 листопада 2020 року та одне від 23 листопада 2020 року. Окрім цього, інститут надання безоплатної правової допомоги почав працювати лише з 2015 року, але адміністрації установ про таку допомогу з боку держави не повідомляли та не запропонували користуватися. Звернення до прокуратур про захист прав не дали бажаного результату, про що свідчить відповідь Дніпровської місцевої прокуратури № 4 від 26 жовтня 2020 року. Саме з цієї дати, на думку позивача, і слід відліковувати строк звернення до суду. Неможливість звернутися до суду з даним позовом у встановлені приписами КАС України строки, позивач пояснює тим, що протягом тривалого часу не мав реальної можливості знати свої права та процедуру оскарження порушень прав у суді через відсутність доступу до законів, кодексів, нормативно-правових актів, про що свідчать свідчення інших засуджених, скриншоти про секретність документів та надані довідки. Крім того, позивач має скрутне матеріальне становище, не працевлаштований по незалежним від нього обставинам, тому не має можливості придбати нормативно-правові акти, про що свідчать довідки адміністрацій установ. Реальна можливість знати свої права, всі умови перебування в ув`язненні, порядок та процедуру оскарження вироку з`явилась після придбання планшету, що сталося 02 жовтня 2020 року. Про неможливість звернення за правою допомогою свідчить ненадання адвоката по двом заявам у 2019 році та в січні 2020 року, а також по трьом зверненням два від 06 листопада 2020 року та одне від 23 листопада 2020 року. Окрім цього, інститут надання безоплатної правової допомоги почав працювати лише з 2015 року, але адміністрації установ про таку допомогу з боку держави не повідомляли та не запропонували користуватися. Звернення до прокуратур про захист прав не дали бажаного результату, про що свідчить відповідь Дніпровської місцевої прокуратури № 4 від 26 жовтня 2020 року. Саме з цієї дати, на думку позивача, і слід відліковувати строк звернення до суду. Між тим, частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Тобто, вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом залижеть від того коли особа дізналась або повинна був дізнатись про порушення такого права. Крім того, перебування позивача в місцях позбавлення волі не перешкоджає реалізації його права на отримання безоплатної правової допомоги. При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, доказів звернення для отримання такої допомоги саме для захисту питань, висвітлених в позовній заяві, позивачем не надано. Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Вказані правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року під час розгляду адміністративної справи № 9901/405/19, які були правильно застосовано судом апеляційної інстанції. Законодавче обмеження строку, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року по справі №540/2097/18 виклав правову позицію, що юридична необізнаність не може визнаватися тією непереборною обставиною, явищем чи фактором, що завадили позивачу з дотриманням установлених законом строків звернутися до суду з позовом. Відтак, посилання позивача на те, що він не знав про існування певних нормативно-правових актів, а також не знав, що існує Дніпропетровський окружний адміністративний суд, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними. Враховуючи, що скаржником належним чином не було обґрунтовано непереборних та об`єктивних перешкод, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк звернення до суду, суд вважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни або скасування ухвали відсутні. Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 року в адміністративній справі №160/10767/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий - суддя О.О. Круговий суддя А.В. Шлай суддя Т.С. Прокопчук