Ухвала КАС ВС № 9901/141/20

УХВАЛА 21 жовтня 2020 року Київ справа №9901/141/20 адміністративне провадження №П/9901/141/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Жука А.В., суддів: Данилевич Н.А., Дашутіна І.В., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М., секретаря судового засідання - Грінкевич А.І. позивача - ОСОБА_1 представника відповідача - Пантюхової Л.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Президента України про визнання протиправним Указу Президента України №405/2018 від 02 грудня 2018 року та зобов`язання вчинити певні дії,- встановив: І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ.

1. У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом до Президента України, в якому просить: - визнати протиправним Указ Президента №405/2018 від 02.12.2018 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим» (далі - Указ №405/2018), яким позивача було звільнено із зазначеної посади згідно з поданою ним заявою; - зобов`язати Президента України звільнити ОСОБА_2 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим за поданою ним належною заявою про звільнення від 22.11.2018 на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) через невиконання законодавства про працю, умов колективного договору чи трудового договору; - зобов`язати Президента України, як роботодавця, забезпечити сплату ОСОБА_2 середнього заробітку за період чинності Указу №405/2018 до моменту належного звільнення позивача з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим; - винести у цій справі окрему ухвалу щодо грубого порушення службовими особами Адміністрації Президента України порядку підготовки та організації звільнення ОСОБА_2 з посади Постійного Представника Президента України Автономній Республіці Крим.

2. Ухвалою Верховного Суду від 24.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі № 9901/141/20 за позовом ОСОБА_2 до Президента України про визнання протиправним Указу Президента №405/2018 від 02.12.2018 та зобов`язання вчинити певні дії. ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ДОВОДІВ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.

3. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Указ №405/2018 схвалений у неналежний спосіб та на неналежних підставах, а саме відповідно до заяви про звільнення, датованої 30.11.2018, без зазначення в ній даних про підстави звільнення за КЗпП України.

4. Позивач наголошує, що вказана заява від 30.11.2018 є внутрішньо суперечливою за вказаними у ній датами, має ознаки фальсифікації та ймовірно написана за умов тиску та погроз на особу, яка її підписувала, суперечить належній заяві про його звільнення від 22.11.2018 за статтею 38 КЗпП України та яка у наступному не відкликалася.

5. ОСОБА_2 , посилаючись на положення КЗпП України, Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1950 року, вважає, що спірним Указом №405/2018 порушені його трудові та конституційні права, які мають бути відновлені шляхом задоволення зазначених позовних вимог в повному обсязі.

6. Позивач зазначає, що Указом №405/2018 його звільнено з посади Представника «згідно з поданою ним заявою». Підстави такого звільнення в Указі №405/2018 не уточнювалися, а сам Указ №405/2018 оприлюднено ввечері 03.12.2018, коли позивач перебував у відрядженні у м. Стамбул (Туреччина). Крім того, усі питання реалізації Указу №405/2018 щодо позивача вирішував в.о. Представника ОСОБА_4 у взаємодії з співробітницею адміністрації Президента України Студенецькою А.О. Позивачем 07.12.2018 отримано на руки трудову книжку із вказівкою, що його звільнено з посади Представника за ст. 38 КЗпП, без уточнення за якою саме нормою цієї статті відбулося звільнення.

7. Позивач також вказує, що у розпорядженні від 05.12.2018 № 44-к/р «Про звільнення ОСОБА_2 », підписаного в.о. Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Гдановим І.Р., підстави звільнення ОСОБА_2 . Президентом не визначалися та жодних вказівок щодо заповнення трудової книжки ОСОБА_2 не містилося узагалі.

8. Позивач вважає, що Указ № 405/2018 як наказ роботодавця про звільнення позивача з посади Представника Президента України в Автономній Республіці Крим ухвалено без належних підстав, тому Указ № 405/2018 суперечить ст. 19 Конституції України та ст. 32, ст. 38 КЗпП та є неправомірним актом. При цьому застосування щодо позивача Указу № 405/2018 прямо та грубо порушило його трудові права, зокрема гарантовані ст. 2, ст. 2-1, ч. З ст. 32, ст. 38, ст. 44 КЗпП.

9. Крім того позивач вказує, що відомості про те, що «заява про звільнення» від 30.11.2018 нібито є підставою схвалення Указу № 405/2018 підтверджується листом Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим від 21.05.2020 № 256-138Б/04-07/20, де вказане що саме рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 уперше встановлене, що підставою звільнення позивача з посади Представника Президента України в Автономній Республіці Крим нібито була не заява від 22.11.2018, а заява від 30.11.2018 яка зареєстрована в Адміністрації Президента України 30.11.2018 за вх.№ 303/53510-01.

10. Позивач з посиланням на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 вважає, що ним не пропущене місячний строк подання позовної заяви.

11. У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти позовних вимог заперечує та зазначає, що позивач безпідставно зазначає про те, що заяву, яка стала підставою для його звільнення він уперше побачив 30.04.2020 у додатках до відповіді Офісу Президента України на його запит, оскільки у своїй заяві про усунення недоліків позовної заяви неодноразово зазначає про написання ним у листопаді 2018 року декількох заяв на звільнення з посади.

12. Крім того, факт обізнаності позивача з порушенням його прав ще з грудня 2018 року підтверджується і судовим рішенням, яке набрало законної сили - рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі № 420/1736/20 за позовом ОСОБА_2 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.

13. Відповідач вказує, що встановлений строк судового оскарження Указу Президента України № 405/2018 завершився у грудні 2018 року. Проте, з позовною заявою скаржник звернувся лише 27.05.2020. Зазначає, що позивачем порушено місячний строк для звернення до адміністративного суду, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду, а зазначені заявником підстави пропуску не можуть бути визнані поважними, оскільки відсутні об`єктивні непереборні перешкоди, які унеможливлювали звернення до суду у найкоротший строк з моменту коли особі стало відомо про можливе порушення його прав.

14. Також відповідач зазначає, що позивач зі змісту його позовної заяви мав сумніви щодо підстав його звільнення ще у грудні 2018 року, а станом на момент звернення до суду 27.05.2020 позивач не зазначив жодних об`єктивних обставин, які б перешкоджали йому звернутися із запитами до адміністрації Президента України ще у грудні 2018 року, а не у січні 2020 року, більше ніж через рік з моменту звільнення.

15. Представник відповідача просить залишити позовну заяву без розгляду.

16. У відповіді на відзив позивач зазначає, що ухвалою КАС ВС на стадії відкриття провадження вказано, що у цій справі Верховний Суд обмежений можливістю з`ясувати всі обставини поважності причин пропущення позивачем строку звернення до суду, а тому станом на час винесення цієї ухвали суд визнав достатніми обґрунтування позивача про поважність причин його пропуску до суду із даним позовом з огляду на наявність відповідних підстав для його поновлення.

17. Зазначає, що у відзиві на позов вказано про виключно нібито неповажність пропуску строку звернення до суду із позовом, що є нічим не обґрунтованим.

18. Вказує про те, що факт того, що позивач писав декілька заяв про звільнення або проектів таких заяв ніяк не само по собі не означає ані те, що заява від 30.11.2018 є належною заявою про звільнення (а не прикладом сфальсифікованим сторонніми особами проектом такої заяви), ані те що позивач знав до 30.04.2020 про те, що відповідач вважає саме таку заяву його належною заявою про звільнення. IІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

19. Указом Президента України від 17.08.2017 №220/2017 ОСОБА_2 був призначений на посаду Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим.

20. Указом Президента №405/2018 від 02.12.2018 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим» звільнено ОСОБА_2 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим згідно з поданою ним заявою.

21. Розпорядженням в.о. Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Гдановим І.Р. від 05.12.2018 № 44-к/р «Про звільнення ОСОБА_2 », позивача звільнено з займаної посади.

22. Позивачу 07.12.2018 видано його трудову книжку.

23. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2020, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 420/1736/20 за позовом ОСОБА_2 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності Представництва Президента України в АРК із заповнення трудової книжки ОСОБА_2 під час його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК, яка полягала у необґрунтованому неповному та неточному визначенні правових підстав звільнення ОСОБА_2 згідно КЗпП України з порушенням принципу правової визначеності, із не визначенням конкретної норми КЗпП України як правової підстави звільнення; зобов`язання Представництва Президента України в АРК доповнити запис трудової книжки ОСОБА_2 стосовно його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК, із визначенням конкретної норми КЗпП України, а саме конкретної частини його статті 38, такої, як ч.3 цієї статті, або вказівки на звільнення внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору за статтею 38 цього Кодексу як правової підстави звільнення ОСОБА_2 згідно КЗпП України, про що схвалити відповідне розпорядження Постійного Представника Президента України в АРК із внесенням відповідних змін до розпорядження в.о. Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 05.12.2018 №44-к/р; зобов`язання Представництва Президента України в АРК сплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу після звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК до часу належного заповнення Представництвом Президента України в АРК запису про звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК у трудовій книжці ОСОБА_2 та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку згідно статті 44 КЗпП України, але з тим, щоб загальна сума виплат Представництвом Президента України в АРК ОСОБА_2 у цій справі не перевищила чотириста п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; прийняття окремої ухвали щодо грубого порушення службовими особами Адміністрації Президента України порядку організації та здійснення контролю за виконанням Указу Президента України від 02.12.2018 №405/2018 у частині звільнення ОСОБА_2 з посади Постійного Представника Президента України в АРК та встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі; зобов`язання Представництва Президента України в АРК у місячний строк з дня набрання рішення суду законної сили подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про його виконання. ІV. КЛОПОТАННЯ

24. Позивачем 06.10.2020 подано клопотання про долучення до справи 9901/141/20 у якості доказу копію листа Офісу Президента України від 12.06.2020 № 04- 01/1356 V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА.

25. Конституція України. 25.1. Частина 2 статті

19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 25.2. Частина 2 статті

55. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

26. Кодекс адміністративного судочинства України. 26.1. Відповідно до частин першої, другої і п`ятої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. 26.2. Згідно пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. 26.3. Стаття

123. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду

1. У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

2. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

3. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

4. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. 26.4. Стаття

240. Залишення позову без розгляду

1. Суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності; 5) надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду; 6) особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти позову і від неї надійшла відповідна заява; 7) провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом; 8) з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу; 9) позивач у визначений судом строк без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

27. Кодекс законів про працю України. 27.1. Стаття

38. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. VI. ОЦІНКА СУДУ.

28. Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними і допустимими доказами, дійшов таких висновків.

29. Відповідно до ч. 1 ст. 266 КАС України встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України.

30. Згідно з положеннями частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

31. Вирішуючи питання відкриття провадження у справі суд дійшов висновку щодо наявності підстав для поновлення ОСОБА_2 строку звернення до суду, однак до таких висновків суд дійшов передчасно.

32. Колегія суддів зазначає, що трудову книжку із записом про звільнення з посади Постійного Представника наступного формулювання «Звільнений з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим згідно з поданою заявою, ст. 38 КЗпП України позивачу, у відповідності до ст. 47 КЗпП України, Представництвом була видана та ним отримана в день звільнення - 07.12.2018, а тому датою початку перебігу строку для звернення до суду є 07.12.2018.

33. При цьому тексти Указів Президента України є загальнодоступними та відповідно позивач, безпосередньо якого стосується вказаний Указ Президента України, ознайомлений з його змістом, а також записом, внесеним на підставі вказаного Указу Президента України в трудову книжку позивача, яку він отримав 07.12.2018.

34. За змістом частини третьої та п`ятої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

35. Тобто, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

36. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це підтверджений належними та допустимими доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

37. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

38. Згідно з частиною 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

39. Разом з цим, до суду з позовною заявою позивач звернувся лише у травні 2020 року, тобто з значним пропуском встановленого КАС України місячного строку звернення до суду.

40. У позовній заяві ОСОБА_2 звертає увагу на те, що до 30.04.2020 він не міг дізнатися про те, що підставою його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим буде заява від 30.11.2018, яка, на його думку, із ознаками її фальсифікації з боку службових осіб Адміністрації Президента України, зокрема, з проставлення в дану заяву тих дат, які не ставила особа, яка писала її основний текст.

41. Однак, колегія суддів вважає безпідставним вказане посилання, так як позивач, маючи на руках трудову книжку із відповідним записом про своє звільнення за статтею 38 КЗпП України, розпорядження від 05.12.2018 №44-к/р «Про звільнення ОСОБА_2 » та усвідомлюючи (як ОСОБА_2 звертає увагу в позовній заяві) відповідну невпевненість щодо свого звільнення на підставі поданої ним заяви від 22.11.2018, протягом майже 1,6 років не був позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про скасування спірного Указу №405/2018, перевірити правомірність ухвалення цього спірного рішення суб`єкта владних повноважень та відповідність підстав свого звільнення нормам чинного законодавства і фактичним обставинам справи.

42. Колегія суддів звертає увагу те, що позивач від дня отримання трудової книжки 07.12.2018 протягом тривалого часу не звертався за судовим захистом в контексті оскарження Указу Президента України № 405/2018, а звернувся лише в травні 2020 року.

43. У п. 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказано, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.

44. Посилання позивача на те, що у розпорядженні від 05.12.2018 № 44-к/р «Про звільнення ОСОБА_2 », підписаного в.о. Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Гдановим І.Р., підстави звільнення ОСОБА_2 . Президентом не визначалися та жодних вказівок щодо заповнення трудової книжки ОСОБА_2 не містилося узагалі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки розпорядження від 05.12.2018 № 44-к/р «Про звільнення ОСОБА_2 » позивачем у даній справі не оскаржується та не є предметом судового розгляду.

45. Крім того, доводи позивача про те, що саме рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 уперше встановлене, що підставою звільнення позивача з посади Представника Президента України в Автономній Республіці Крим була не заява від 22.11.2018, а заява від 30.11.2018 яка зареєстрована в Адміністрації Президента України 30.11.2018 за вх.№ 303/53510-01 є необґрунтованими, оскільки позивачем самостійно було подано до Адміністрації Президента України у листопаді 2018 року кілька заяв про звільнення з посади.

46. Доводи позивача про те, що його заява від 30.11.2018 є внутрішньо суперечливою за вказаними у ній датами, має ознаки фальсифікації та ймовірно написана за умов тиску та погроз на особу, яка її підписувала, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджені жодними доказами, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про наявність тиску або погроз на позивача, щоб призвело до написання заяви про звільнення з посади. Так, зокрема, у матеріалах справи відсутні відомості щодо звернення позивача до уповноважених державних органів стосовно фактів протиправного тиску та/або погроз щодо нього як під час перебування на займаній посаді у листопаді 2018 року, так і після звільнення 07.12.2018.

47. Колегія суддів зазначає, що позивач зі змісту його позовної заяви мав сумніви щодо підстав його звільнення ще у грудні 2018 року, проте при зверненні до суду з цим позовом не зазначає жодних об`єктивних обставин, які б перешкоджали йому звернутися, зокрема, із запитами щодо уточнення інформації про своє звільнення та правових підстав прийняття оскаржуваного Указу Президента № 405/2018 до Адміністрації Президента України ще у грудні 2018 року, а не у січні 2020 року, більше ніж через рік з моменту звільнення.

48. Колегія суддів Верховного Суду також вважає за потрібне звернути увагу на те, що листування ОСОБА_2 із Офісом Президента України щодо отримання інформації про підстави його звільнення відповідно до Указу Президента №405/2018 не може свідчити про достатність підстав поновлення строку звернення до суду після спливу настільки значного строку (майже 15 місяців), а бездіяльність посадових осіб Офісу Президента України (Адміністрації Президента України), переписка та тяганина розгляду його питання, жодним чином не заважало ОСОБА_2 звернутись до суду з даним позовом раніше 27.05.2020.

49. Крім того, колегія суддів зазначає, що у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі № 420/1736/20 за позовом ОСОБА_2 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим встановлено, що станом на грудень 2018 року та пізніше у ОСОБА_2 не було впевненості, що його звільнено з посади саме за поданою заявою від 22.11.2018, у якій він визначив як підставу звільнення істотні зміни праці на посаді Представника Постановою КМУ №784. При цьому, оскільки позивач 07.12.2018 був ознайомлений з записом, внесеним на підставі вказаного Указу Президента України в трудову книжку, датою початку перебігу строку для звернення до суду слід вважати саме 07.12.2018.

50. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав об`єктивну можливість своєчасно дізнатися про підстави свого звільнення з роботи та, як наслідок, підстави прийняття Указу Президента України від 02.12.2018 №405/2018.

51. Відтак, скаржник не вказав про об`єктивну неможливість звернення у встановлений статтею 122 КАС України строк з метою запобігання пропуску встановленого законом строку для оскарження акту, що, з огляду на наведене, могло б свідчити про його намір відновити свої порушені права. Доказів існування поважних причин, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду із цим позовом, позивачем до суду не надано.

52. При вирішенні питання поважності причин пропуску строку звернення до суду із позовом Верховний Суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

53. Відповідно до частини 4 статті 123 та пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

54. Враховуючи наведене, колегія суддів, зважаючи на встановлені у цій справі фактичні обставини, зокрема непропорційно великий період пропуску установленого процесуальним законом строку звернення до суду та недоведеність обставин, які б безумовно свідчили про об`єктивну неможливість оскарження Указу №405/2018 у передбачені КАС України строки, приходить до висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у цій справі висновок про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду був передчасним, інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними позивачем не наведено, а судом не знайдено.

55. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення клопотання відповідача та залишення позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду. Керуючись статтями 122, 123, 240, 243, 248, 266 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Президента України про визнання протиправним Указу Президента №405/2018 від 02 грудня 2018 року та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

2. Позовну заяву ОСОБА_2 до Президента України про визнання протиправним Указу Президента №405/2018 від 02 грудня 2018 року та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення і може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Повний текст ухвали виготовлено 26 грудня 2020 року. ........................... ........................... ........................... ........................... ........................... А.В. Жук Н.А. Данилевич І.В. Дашутін Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко , Судді Верховного Суду