Постанова Велика Палата ВС № 990/555/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2026 року м. Київ справа № 990/555/25 провадження № 11-60заі26 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Гімона М. М., суддів Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В. розглянула в порядку письмового провадження справу № 990/555/25 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, провадження у якій відкрито за апеляційною скаргою Президента України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2026 року (судді Загороднюк А. Г., Білак М. В., Желєзний І. В., Мацедонська В. Е., Соколов В. М.), та ВСТАНОВИЛА: Вступ Предметом спору у цій справі є, зокрема, визнання протиправною бездіяльності Президента України (далі також - відповідач), яка полягає у невиданні указу про призначення позивача на посаду судді у передбачений законом строк, та зобов`язання видати такий указ. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду задовольнив частково позов, визнавши протиправною означену вище бездіяльність та зобов`язавши відповідача розглянути відповідне подання Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про призначення позивача на посаду судді. Протягом розгляду справи в суді першої інстанції та у поданій апеляційній скарзі відповідач просив залишити позов без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду. Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи вкотре виснувала, що протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначеного строку, а продовжує тривати доти, доки не будуть установлені обставини, які дозволять визначити, чи були дотримані приписи закону в точному його розумінні. Оскільки сплив тридцятиденного строку з дня внесення подання ВРП на видання указу Президентом України про призначення відповідної особи на посаду судді не припиняє означеного обов`язку глави держави, то в такому випадку бездіяльність Президента України носить триваючий характер. За цих обставин протиправна бездіяльність може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. У підсумку Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Короткий зміст позовних вимог та обґрунтування позиції позивача 1. 13 листопада 2025 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) через підсистему «Електронний суд» звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо невидання Указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області у передбачений законом строк; - зобов`язати Президента України відповідно до статті 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» видати указ про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі подання ВРП від 22 грудня 2020 року № 3563/0/15-20 «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області»; - стягнути на користь ОСОБА_1 з держави в особі Президента України 120 500 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що всупереч вимог статті 128 Конституції України та частини другої статті 80 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) відповідач у період з 01 січня 2021 року по день звернення до суду не видав указу про призначення позивача на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області за відповідним поданням ВРП.

3. Позивач наголошує, що, попри важливість ролі Президента України як глави держави та Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України у забезпеченні обороноздатності держави, його протиправна бездіяльність розпочалася ще у січні 2021 року, тобто задовго до введення в Україні воєнного стану, і триває досі - понад чотири роки. Водночас протягом означеного періоду Президент України видав близько 200 указів про призначення майже 700 суддів, більшість із яких (понад 500 суддів) - уже після запровадження воєнного стану. За таких обставин, на переконання позивача, невидання указу про призначення її на посаду судді зумовлена не об`єктивними причинами, а вибірковим, несистемним характером видання таких указів.

4. Позивач стверджує, що Президент України зобов`язаний діяти у межах наданих йому законом повноважень і не має свободи розсуду щодо відмови або зволікання у виданні відповідного указу. Тривале невидання указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді фактично унеможливлює виконання нею трудової функції, що становить втручання у її право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), у контексті права на доступ до професії.

5. Щодо способу захисту порушеного права позивач переконана, що у спірному випадку зобов`язання відповідача видати указ про призначення її на посаду судді є єдиним належним та ефективним способом захисту такого права.

6. Крім того, ОСОБА_2 вважала, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача їй завдано істотної моральної шкоди, яка полягає у тривалих душевних стражданнях, постійному психологічному напруженні, відчутті приниження, втраті впевненості у власних професійних якостях та зниженні соціального статусу. У зв`язку із цим вона просить суд стягнути на її користь грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 120 500 грн.

7. З приводу строку звернення до суду із цим позовом позивача зазначила, що у цьому випадку має місце триваюча протиправна бездіяльність Президента України щодо невидання указу про її призначення на посаду судді, яка триває з 31 січня 2021 року. Відтак строк звернення до суду з позовом не пропущений. Протилежне тлумачення суперечило б принципу верховенства права, статті 55 Конституції України та статті 13 Конвенції.

8. У відповіді на відзив ОСОБА_1 пояснила, що не зверталася до суду раніше не з огляду на незнання про порушення свого права, байдужість до цього питання чи з інших суб`єктивних причин, а у зв`язку з наявністю законних очікувань та обґрунтованих сподівань, що відповідач виконає покладений на нього обов`язок. Наголосила, що у спірному випадку є саме триваюча протиправна бездіяльність, протягом усього періоду якої вона має право звернутися до суду із відповідним позовом. Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 9901/415/21. Позиція відповідача

9. У відзиві представник Президента України просив позов ОСОБА_1 залишити без розгляду. Зазначив, що у справах щодо призначення на посаду судді законодавець встановив спеціальний скорочений строк - один місяць. Водночас ОСОБА_1 звернулася із цим позовом зі спливом майже п`яти років з дня надсилання відповідного подання ВРП. Клопотання про поновлення строку звернення до суду позивач також не подала.

10. На переконання представника відповідача, строк оскарження бездіяльності сплинув щонайпізніше 01 березня 2021 року (30-денний строк на ухвалення Президентом України відповідного рішення та місячний строк на звернення до суду у разі відсутності такого рішення). Акцентує увагу на тому, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 14 червня 2018 року у справі № 800/102/17, сформувала позицію в аналогічних правовідносинах. За цими висновками до спірних правовідносин треба застосовувати скорочений строк звернення до суду.

11. Звертає увагу також на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 9901/601/19 [щодо невжиття заходів для отримання від Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) інформації, пов`язаної із проходженням кваліфікаційного оцінювання судді], від 24 лютого 2021 року у справі № 9901/141/20 [щодо порівняльного аналізу словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися»], від 23 квітня 2020 року у справі № 813/3756/17 [щодо дати, з якої особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав], від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 [щодо невизнання пасивної поведінки скаржника стосовно реалізації його процесуальних прав поважною причиною пропуску строку звернення до суду], від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 [щодо оцінки поважних причин пропуску процесуального строку], від 20 лютого 2025 року у справі № 9901/416/21 [щодо встановлення місячного строку звернення до суду у справі про здійснення суддею професійної діяльності], від 30 січня 2025 року у справі № 9901/524/21 [щодо незвернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Президента України про невидання указу про призначення на посаду судді протягом тривалого часу].

12. Представник відповідача наполягає, що звернення позивача до суду з пропуском строку на майже п`ять років (чотири роки та вісім місяців) є надмірним, непропорційним, недобросовісним і таким, що суперечить завданням та духу інституту строків в адміністративному судочинстві та принципу юридичної визначеності.

13. Окремо представник відповідача звертав увагу на те, що позивач не довела причинного зв`язку між наявністю у неї переживань та інших негативних наслідків та бездіяльністю Президента України. При цьому ОСОБА_1 і не наводить причин, які перешкоджали їй понад чотири роки звернутися до суду з позовом (за наявності тих негативних наслідків, про які вказується в позові). Установлені судом першої інстанції обставини справи

14. Указом Президента України від 23 серпня 2012 року № 484/2012 ОСОБА_1 була призначена на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області строком на п`ять років. 23 серпня 2017 року строк повноважень судді ОСОБА_1 закінчився.

15. ВККС рішенням від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 30 вересня 2019 року ВККС прийняла рішення № 870/ко-19, яким за результатами проведеного кваліфікаційного оцінювання визнала суддю Верходніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді. 16. 22 грудня 2020 року ВРП ухвалила рішення № 3563/0/15-20 «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області (далі - рішення № 3563/0/15-20).

17. У цьому рішенні, зокрема, зроблено посилання на факт визнання ВККС у рішенні від 30 вересня 2019 року № 870/ко-19 судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді; згадано про висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики і зазначено, що наведені у вказаному висновку відомості були предметом розгляду колегії ВККС, яка дала їм належну оцінку в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 . Зі змісту рішення № 3563/0/15-20 слідує, що ВРП також виснувала про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з її призначенням на посаду судді. На підставі статті 131, підпунктів 2, 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункту 20 розділу XII Закону № 1402-VIII, підпункту 3 пункту 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», керуючись статтями 3, 30, 34, 36, 37, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», ВРП вирішила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області. 18. 29 грудня 2020 року ВРП внесено (направлено) Президентові України подання № 516/0/12-20 про призначення судді на посаду (супровідний лист від 29 грудня 2020 року № 46312/0/9-20). 19. 18 листопада 2021 року ВРП ухвалила рішення № 2229/0/15-21 «Про публічне звернення Вищої ради правосуддя». У цьому зверненні ВРП просила Президента України видати укази про призначення на посади суддів кандидатів, стосовно яких нею внесені відповідні подання, зокрема щодо ОСОБА_1 .

20. На запит ОСОБА_1 про надання інформації щодо дати отримання та стану розгляду подання ВРП про признання її на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Офіс Президента України листом від 17 жовтня 2025 року № 45-01/1235 повідомив, що подання ВРП про призначення її на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області зареєстровано в Офісі Президента України 31 грудня 2020 року за № 139/63359-01. За результатами такого опрацювання підготовлено проєкт Указу Президента України «Про призначення суддів», у тому числі про призначення ОСОБА_1 на посаду судді означеного вище суду. Зазначив, що виданий главою державою указ про призначення особи на посаду судді невідкладно оприлюднюється на вебсайті Офіційного інтернет-представництва Президента України. Короткий зміст ухвали про відмову в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду

21. Ухвалою від 15 січня 2026 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у задоволенні клопотання представника Президента України про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди.

22. Ухвалу суду вмотивовано тим, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникати відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. У протилежному випадку - суб`єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов`язку.

23. Суд першої інстанції виснував, що з огляду на предмет спору та наведені сторонами обставини спірні правовідносини мають триваючий характер. У зв`язку із цим довід відповідача про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду було відхилено. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

24. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 15 січня 2026 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Президента України щодо невидання Указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області у передбачений законом строк. Зобов`язав Президента України відповідно до статті 80 Закону № 1402-VIII розглянути подання ВРП від 29 грудня 2020 року № 516/0/12-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області. У задоволенні іншої частини позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.

25. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за змістом частини другої статті 80 Закону № 1402-VIII Президент України видає указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання ВРП. Під час судового розгляду справи було встановлено, що позивач пройшла усі передбачені Законом № 1402-VIII стадії призначення на посаду судді і ВРП 29 грудня 2020 року направила відповідне подання до Офісу Президента України. Водночас із 31 грудня 2020 року (з моменту отримання вказаного подання) і донині Президент України зазначеного подання ВРП не розглянув.

26. З посиланням на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 30 травня 2024 року у справі № 9901/506/21, суд першої інстанції зазначив, що Президент України має відреагувати на подання ВРП протягом тридцяти днів. Цей строк є гарантійним як у сенсі забезпечення формування корпусу суддів і реалізації ВРП відповідних дискреційних повноважень для цього, так і для захисту права особи, яка взяла участь у доборі на зайняття посади судді. Тому для розгляду Президентом України подання ВРП строк у тридцять днів є достатнім, прийнятним, обов`язковим і розумним.

27. Водночас відповідач у цій справі не навів жодних переконливих та належним чином обґрунтованих обставин, доводів або заперечень, які б свідчили про наявність об`єктивних причин, що унеможливлювали призначення позивача на посаду судді на підставі відповідного подання ВРП. У зв`язку із цим Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував про допущення Президентом України у спірних правовідносинах протиправної бездіяльності, яка полягає у нерозгляді подання ВРП про призначення позивача на посаду судді.

28. Суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача видати указ про призначення її на посаду судді на підставі подання ВРП, зазначивши, що повноваження Президента України щодо видання указів, зокрема тих, що стосуються призначення на посаду судді, належать до його виключної компетенції як глави держави. Суд не втручається і не може втручатися в конституційні повноваження щодо видання указів відповідачем, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України.

29. Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування їй моральної шкоди суд першої інстанції зауважив, що позивач не надала доказів, які прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд при обчисленні компенсації міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальних витрат, понесених позивачем. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

30. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, вважаючи його незаконним, необґрунтованим і таким, що не відповідає вимогам процесуального закону та містить неправильно застосовані норми матеріального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2026 року та залишити позов ОСОБА_1 без розгляду.

31. На обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що видання суб`єктом призначення рішення про призначення на посаду є одним із етапів проходження публічної служби, а отже, спір у цій справі є спором щодо прийняття на посаду публічної служби. З огляду на викладене скаржник наполягає, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

32. За позицією скаржника, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом із пропуском строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, оскільки строк оскарження бездіяльності Президента України сплинув щонайпізніше 01 лютого 2021 року. При цьому позивач не заперечує, що їй було відомо про порушення її прав ще у лютому 2021 року, проте протягом майже п`яти років вона не вчиняла жодних дій з метою отримання інформації про стан розгляду подання ВРП щодо неї.

33. Скаржник вважає, що звернення позивача до суду з пропуском визначеного статтею 122 КАС України строку більше ніж на чотири роки є надмірним, непропорційним, недобросовісним і таким, що суперечить завданню і духу інституту строків в адміністративному судочинстві, принципу юридичної визначеності. Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

34. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що предметом оскарження у цій справі є саме триваюча бездіяльність відповідача, а тому строку звернення до суду вона не пропустила. Наголошує, що протягом усього періоду триваючої протиправної бездіяльності її права є порушеними, тому і право на звернення до суду вона має у будь-який момент існування такого порушення. Зазначає, що аналогічної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 9901/415/21. Позивач зауважує, що не зверталася раніше до суду з позовом, оскільки мала законні очікування та обґрунтовані сподівання, що відповідач виконає покладений на нього законом обов`язок. При цьому строк звернення до суду жодним чином не впливає на об`єктивні обставини, а саме на факт невидання указу Президентом України. Позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Рух апеляційної скарги

35. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 лютого 2026 року відкрила апеляційне провадження в цій справі.

36. Ухвалою від 11 березня 2026 рокусправу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 16 квітня 2026 року. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Межі розгляду справи апеляційним судом

37. Відповідно до частин першої - третьої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки. Ключове питання, на яке мала надати відповідь Велика Палата Верховного Суду

38. Насамперед Велика Палата Верховного Суду зазначає, що зміст наведених в апеляційній скарзі відповідачем аргументів зводиться виключно до незгоди останнього із застосуванням судом першої інстанції норм процесуального права в частині дотримання позивачем строку звернення до суду із цим позовом. Доводів, які б стосувалися незаконності чи необґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті, апеляційна скарга не містить.

39. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у цій справі повинна надати відповідь на таке ключове питання: - чи дотримався позивач в цій справі строку звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Президента України, що полягає в невиданні у тридцятиденний строк указу про призначення її на посаду судді за відповідним поданням ВРП. Для вирішення означеного питання Великій Палаті Верховного Суду також слід визначитись, чи можна таку бездіяльність вважати триваючою. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування у цій справі

40. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

41. Повноваження Президента України визначені, зокрема, статтею 106 Конституції України. Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України. До конституційних повноважень Президента України належить також призначення на посаду судді. Згідно із частинами першою, другою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП у порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

42. Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України і не можуть бути розширені та/або обмежені законом або іншим нормативно-правовим актом [до прикладу, рішення від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України); від 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004 (справа про Координаційний комітет); від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 (справа про звільнення судді з адміністративної посади); від 11 грудня 2007 року № 12-рп/2007 (справа про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України); від 26 лютого 2009 року № 6-рп/2009 (щодо звільнення з посади Голови НБУ)].

43. Порядок призначення на посаду судді встановлено статтею 80 Закону № 1402-VIII. Відповідно до частини першої статті 80 Закону № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів. Будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів. Частина друга статті 80 Закону № 1402-VIII встановлює, що Президент України видає указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання ВРП.

44. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 пройшла усі передбачені Законом № 1402-VIII стадії призначення на посаду судді, а саме: - ВККС рішенням від 30 вересня 2019 року № 870/ко-19 визнала ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області; - ВРП рішенням від 22 грудня 2020 року № 3563/0/15-20 ухвалила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області; - 29 грудня 2020 року ВРП унесла Президентові України подання № 516/0/12-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді. Вказане подання цього ж дня направлено до Офісу Президента України із супровідним листом № 46312/0/9-20 та було отримано адресатом 31 грудня 2020 року. У період з 31 грудня 2020 року по дату розгляду справи № 990/555/25 в суді першої інстанції Президент України не розглянув подання ВРП.

45. Предметом спору в цій справі є протиправна бездіяльність Президента України щодо непризначення ОСОБА_1 на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області у передбачений законом строк.

46. Тобто позивач не оскаржує актів чи дій Президента України, за наслідками яких настає певна подія чи утворюється певний документ, з настанням / утворенням якої / якого можна було б безсумнівно стверджувати, що почався відлік порушеного права чи інтересу. ОСОБА_3 не згодна із невчиненням відповідачем певних дій [неприйняттям рішення у формі указу]протягом тривалого часу.

47. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає в неухваленні рішення чи в нездійсненні юридично значимих і обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, вагомість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.

48. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погодився з доводами позивача та визнав протиправною бездіяльність Президента України щодо невидання указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області.

49. Як уже зазначалося, відповідач не оскаржує правильності рішення суду першої інстанції по суті вирішення спору, а вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом. Надаючи оцінку цим доводам відповідача, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

50. Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

51. Згідно із частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

52. За змістом частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

53. Частиною четвертою статті 123 КАС України передбачено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

54. За загальним правилом, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

55. Водночас у справі, що розглядається, позивач мала легітимні очікування щодо призначення її Президентом України на посаду судді після внесення ВРП відповідного подання, адже Закон № 1402-VIII чітко встановлює такий обов`язок для відповідача у тридцятиденний строк. При цьому сплив означеного строку не припиняє такого обов`язку. Відтак у такому випадку бездіяльність Президента України як суб`єкта владних повноважень носить триваючий характер.

56. У постановах від 17 липня 2025 року у справі № 990/282/24, від 25 вересня 2025 року у справі № 990/284/24 тощо Велика Палата Верховного Суду вказувала, що бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Отже, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим. У цих же постановах Велика Палата Верховного Суду враховувала, що хоча чинне законодавство України не містить поняття «триваюче правопорушення», проте за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретного покладеного на неї обов`язку або виконує його неповністю чи неналежно, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов`язків або виявлення правопорушення. Тобто протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначеного строку, а продовжує тривати доти, доки не будуть установлені обставини, які дозволять визначити, чи було дотримано приписів закону в точному його розумінні.

57. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду констатує, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб`єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов`язку.

58. У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення ЄСПЛ у справі «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

59. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи представника Президента України, наведені в апеляційній скарзі, про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду із цим позовом, оскільки спірні правовідносини пов`язані саме із триваючою бездіяльністю відповідача.

60. Посилання скаржника у відзиві на позов на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 14 червня 2018 року у справі № 800/102/17, правильно не були враховані судом першої інстанції з огляду на нерелевантність указаної постанови до правовідносин, що виникли у цій справі.

61. Так, у межах справи № 800/102/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про залишення без розгляду позову до Президента України. Підставою для такого висновку слугувало те, що про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися саме 30 вересня 2016 року, тобто з моменту втрати Президентом України повноважень здійснювати перше призначення на посаду судді строком на п`ять років. Таким чином, саме з огляду на особливості правового регулювання спірних у справі № 800/102/17 правовідносин станом на 2016 рік Велика Палата Верховного Суду не вважала бездіяльність Президента України щодо невидання указу про призначення позивача у цій справі на посаду судді триваючою. Натомість у справі № 990/555/25, що розглядається, означених особливостей правового регулювання немає.

62. У постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 9901/416/21 Велика Палата Верховного Суду також погодилася з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для залишення без розгляду позову про визнання протиправною бездіяльності Президента України щодо невидання указу про призначення позивача у вказаній справі на посаду судді. Такий висновок був, зокрема, вмотивований тим, що позивач звернувся до суду з позовом у місячний строк з моменту, коли він дізнався про порушення своїх прав (у відповідь на запит). Натомість питання того, чи має допущена Президентом України бездіяльність триваючий характер, не було предметом судового розгляду. Відтак посилання відповідача на висновки з означеної постанови є безпідставними.

63. У решті наведених представником Президента України у відзиві на позов постановах Великої Палати Верховного Суду викладено загальні підходи, що мають застосовуватися під час вирішення питання про дотримання строку звернення до суду, і такі висновки не впливають на результат вирішення спірного у цій справі питання.

64. Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, дотримався норм процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2026 року [в частині, що була предметом апеляційного перегляду згідно з вимогами статті 308 КАС України] відповідає вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції в цьому рішенні, не містять підстав для його зміни чи скасування. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

65. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

66. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права (частина перша статті 316 КАС України).

67. Оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу з правильним застосуванням норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні висновків, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Висновки в частині розподілу судових витрат

68. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Президента України залишити без задоволення. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі № 990/555/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М. М. Гімон Судді:О. В. Білоконь О. Л. Булейко І. А. Воробйова О. А. Губська А. А. Ємець С. І. Кравченко О. В. КривендаМ. В. Мазур Н. М. Мартинюк К. М. Пільков С. О. Погрібний Н. С. Стефанів Т. Г. Стрелець О. В. Ступак