Ухвала КАС ВС № 990/555/25

УХВАЛА 15 січня 2026 року м. Київ справа №990/555/25 адміністративне провадження №П/990/555/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Соколова В. М., Білак М. В., Желєзного І. В., Мацедонської В. Е., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами клопотання представника Президента України про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, - УСТАНОВИВ: 13 листопада 2025 року до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Президента України (далі - відповідач), у якій вона просила: - визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо невидання Указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області у передбачений законом строк; - зобов`язати Президента України відповідно до статті 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» видати Указ про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі подання Вищої ради правосуддя від 22 грудня 2020 року №3563/0/15-20 «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області»; - стягнути на користь ОСОБА_1 з держави Україна в особі Президента України 120 500 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що 22 грудня 2020 року Вища рада правосуддя (далі - ВРП) прийняла рішення №3563/0/15-20 «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області». Водночас Президент України, всупереч вимогам статті 128 Конституції України та статті 80 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), не розглянув подання ВРП від 29 грудня 2020 року № 516/0/12-20 та не видав відповідний указ про призначення позивачки на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, чим вчиняє протиправну бездіяльність. Позивачка наголосила, що встановлений статтею 80 Закону № 1402-VIII тридцятиденний строк для видання указу є достатнім, оскільки у процедурі добору кандидатів на посаду судді Президент України не наділений повноваженнями проводити перевірку подання ВРП, а зобов`язаний виключно видати указ про призначення на посаду судді на підставі такого подання. ОСОБА_1 звертала увагу, що у період з січня 2021 року по день звернення до суду Президентом України було видано укази про призначення понад 700 суддів, з яких понад 500 суддів - після запровадження воєнного стану. Позивачка також зазначала, що тривале невидання указу про її призначення на посаду судді фактично унеможливлює виконання нею трудової функції, що становить втручання у її право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у контексті права на доступ до професії. У зв`язку з цим ОСОБА_1 уважала, що єдиним належним та ефективним способом захисту порушеного права вважає зобов`язання Президента України видати указ про її призначення на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області. Крім того, позивачка стверджувала, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача їй завдано істотної моральної шкоди, яка полягає у тривалих душевних стражданнях, постійному психологічному напруженні, відчутті приниження, втраті впевненості у власних професійних якостях та зниженні соціального статусу. У зв`язку з цим вона просила суд стягнути на її користь грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 120 500,00 грн. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів у складі: головуючого судді Загороднюка А.Г., суддів: Соколова В. М., Білак М. В., Желєзного І. В., Мацедонської В. Е. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. 09 грудня 2025 року до Верховного Суду від представника відповідача - Мовіле Олександра Сергійовича надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просив суд залишити позовну заяву без розгляду. Представник відповідача звернув увагу на порушення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду, встановленого у частині п`ятій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження або звільнення з публічної служби. За твердженням представника Президента України, строк оскарження бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах сплив 01 березня 2021 року (місячний строк на прийняття Президентом України відповідного рішення та місячний строк на звернення до суду у разі відсутності такого рішення). Представник відповідача також посилався на пункт 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №9901/141/20, відповідно до якого порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. На переконання представника відповідача, ОСОБА_1., будучи правником, мала достатню юридичну обізнаність про поняття та застосування інститутів строків у судовому процесі, наслідки порушення таких строків. 22 грудня 2025 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивачка вважає доводи відповідача щодо пропуску нею строку звернення до суду необґрунтованими. Позивачка не заперечує, що їй було відомо про порушення її прав ще у лютому 2021 року, оскільки Указ Президента України за відповідним поданням Вищої ради правосуддя не був виданий. Водночас вона наголошує, що предметом цього позову є протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у невиданні Указу про призначення на посаду судді. Така бездіяльність має триваючий характер і продовжується доти, доки відповідач не виконає покладений на нього законом обов`язок. Вона зазначає, що протягом усього періоду триваючої протиправної бездіяльності її право залишалося порушеним. У зв`язку з цим вона вважає, що має право звернутися до суду з відповідним позовом у будь-який момент існування такого порушення, незалежно від того, минув місяць після того, як вона дізналася про нього, чи пройшло декілька років. ОСОБА_1 також підкреслює, що не зверталася до суду раніше у зв`язку з наявністю законних очікувань та обґрунтованих сподівань на те, що відповідач урешті виконає покладений на нього законом обов`язок. У зв`язку з цим вважає, що в цьому конкретному випадку строк звернення до суду не впливає на об`єктивні обставини справи, а саме на факт невидання Указу Президентом України. Вирішуючи заявлене представником Президента України клопотання, Суд виходить із такого. Предметом спору у цій справі є протиправна бездіяльність Президента України, яка полягає у невиданні Указу про призначення позивачки на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області за поданням Вищої ради правосуддя, внесеного відповідно до рішення від 22 грудня 2020 року № 3563/0/15-20 Спірні правовідносини врегульовані нормами Конституції України та Закону України № 1402-VIII. Статтею 128 Конституції України передбачено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Частинами першою та другою статті 36 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII передбачено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП. ВРП ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. Відповідно до статті 80 Закону України № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів. Будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів. Президент України видає указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання ВРП. Таким чином, в силу вимог закону Президент України зобов`язаний видати указ про призначення судді упродовж тридцяти днів із дня отримання подання ВРП. Отже, з наступного дня після закінчення вказаного строку, в разі невидання Президентом України відповідного указу, права особи на призначення суддею вважаються порушеними. Стаття 118 КАС України передбачає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Відповідно до частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Частина перша статті 122 КАС України визначає, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною п`ятою статті 120 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, професійна діяльність суддів. Частина четверта статті 123 КАС України передбачає, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Тобто, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Одночасно, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У позовній заяві та відповіді на відзив позивачка наполягає, що відповідачем вчиняється триваюче правопорушення, а тому вважає, що вона не пропустила строк звернення до суду. Відповідно до постанови Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у виді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону. Отже, порушення може вважатись тривалим у разі тривалого та безперервного невиконання суб`єктом владних повноважень обов`язків, передбачених законом. У контексті цього питання варто наголосити, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. У протилежному випадку - суб`єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов`язку. Як вбачається зі змісту позову у цій справі, позивачка просить визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо невидачі указу про її призначення на посаду, видати який в силу Закону України № 1402-VIII відповідач має не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання Вищої ради правосуддя. Суд зазначає, що з огляду на предмет спору та наведені сторонами обставини, спірні правовідносини мають триваючий характер, а тому Суд відхиляє довід представника відповідача щодо пропуску ОСОБА_1. строку звернення до адміністративного суду та відмовляє у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Керуючись статтями 118, 122, 123, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: У задоволенні клопотання представника Президента України про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди у справі № П/990/555/25 - відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. Головуючий суддя А. Г. Загороднюк судді: В. М. Соколов М. В. Білак І. В. Желєзний В. Е. Мацедонська