Постанова 4808 № 349/656/20

Справа № 349/656/20 Провадження № 22-ц/4808/1076/20 Головуючий у 1 інстанції Могила Р. Г. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О. суддів: Максюти І.О., Мелінишин Г.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Рогатинського районного суду, ухвалене суддею Могилою Р.Г. 30 липня 2020 року в м. Рогатині у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовано тим, що 30.03.2017 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір б/н, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Сторони дійшли згоди, що підписана Анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг у ПриватБанку та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ними Кредитний договір. Взяті на себе зобов`язання позичальник належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 20.04.2020 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 56296,29 грн., з яких: 31678,99 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 31678,99 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 11070,32 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 10390,01 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2656,97 грн. - штраф (процентна складова). На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов`язань та заборгованість не погашає, у зв`язку з чим просили стягнути вищевказану заборгованість. Заочним рішенням Рогатинського районного суду від 30 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу. Вважає його незаконним та необґрунтованим. Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що умови щодо сплати простроченого тіла кредиту, процентів та неустойки не узгоджені із позичальником, а тому відсутні підстави для їх стягнення. Однак, згідно наданої суду копії Анкети-заяви від 30.03.2017 року відповідач висловив згоду на оформлення Договору та особистим підписом засвідчив, що ознайомився і згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку та зобов`язався виконувати їх. Банк вважає, що відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не свідчить про те, що він не був з ними ознайомлений, не означає і відсутності договірних правовідносин між сторонами чи відсутності заборгованості. Вказані висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду в аналогічних справах, які викладені у постановах від 8 липня 2019 року по справі №923/760/18, від 11 вересня 2019 року по справі №642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року по справі №127/7543/17 та від 23 грудня 2019 року по справі №375/250/18. Згідно Анкети-заяви від 30.03.2017 року відповідач отримав кредитну картку із лімітом - 26000,00 грн., якою він користувався, що прослідковується з Розрахунку заборгованості та Виписки по картці. Зазначає, що за умовами Договору мінімальний платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами і частину заборгованості по кредиту. У разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. А в силу ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Крім того суду надано конкретну редакцію Умов та правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач, і пунктами 2.1.1.12.6.1.; 2.1.1.7.6. якої встановлено умови щодо сплати процентів та неустойки, тому висновок суду щодо непогодження банком умов кредитування щодо сплати пені та штрафів є помилковим. Вважає, що у суду були відсутні підстави для застосування висновків Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі №342/180/17-ц, оскільки відповідач не заперечував проти задоволення позову і не спростував жодними належними та допустимими доказами факту укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами. Просить скасувати заочне рішення Рогатинського районного суду від 30 липня 2020 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2017 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 19). З довідок, наданих АТ КБ «ПриватБанк», вбачається, що ОСОБА_1 було видано кредитні картки № НОМЕР_1 терміном дії до 07/20 року та № НОМЕР_2 терміном дії до 02/21 року, по яких 30.03.2017 року було встановлено кредитний ліміт 2000,00 грн., який того ж дня збільшено до 26000,00 грн., 23.06.2017 року - 2000,00 грн., 07.07.2017 року - 19000,00 грн., 09.11.2017 року - 24000,00 грн., та 13.05.2019 року - 0,00 грн. (а.с. 17, 18). Із Виписки за Договором вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами шляхом зняття їх з кредитної карти, здійснював платежі, а також поповнював карту (а.с. 15-16). На обґрунтування позову банком надано також Витяг з Тарифів банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 20, 21-71). Відповідно до Розрахунку заборгованості за Договором б/н від 30.03.2017 року у ОСОБА_1 станом на 20.04.2020 року наявна заборгованість в розмірі 56296,29 грн., з яких: 31678,99 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 31678,99 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 11070,32 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 10390,01 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2656,97 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 10-14). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» при укладенні 30.03.2017 року з ОСОБА_1 . Кредитного договору б/н не дотрималось вимог, передбачених частиною другою статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. За таких обставин та без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві від 30.03.2017 року домовленості сторін про сплату заборгованості за простроченим тілом кредиту, відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватись як стандартна форма, що встановлена до укладеного із відповідачем 30.03.2017 року Кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Банк, пред`являючи вказаний позов, просив стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту, пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту, а також проценти, нараховані на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Обґрунтовуючи вказані позовні вимоги, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого Розрахунку кредитної заборгованості, позивач посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи 30.03.2017 року Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів та неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в документах, доданих банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) та не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається. Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у Анкеті-заяві від 30.03.2017 року домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 30.03.2017 року Кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника від 30.03.2017 року, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17. Що стосується заборгованості за простроченим тілом кредиту, то слід зазначити, що така є складовою його повної вартості, однак не є сумою, яку фактично отримав у борг позичальник, відтак не підлягає стягненню, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 1 вересня 2020 року по справі №293/599/19-ц. Вищенаведене свідчить про безпідставність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості по інших її складових частинах, таких як прострочене тіло кредиту, пеня та штрафи, окрім, як заборгованості за тілом кредиту, яка згідно наданого банком Розрахунку заборгованості - відсутня. Щодо стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, то слід зазначити наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, урегульовані частиною другою статті 625 цього Кодексу, згідно яких на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Такі проценти підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Таким чином, якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України. Як вбачається з матеріалів справи, термін дії картки, виданої ОСОБА_1 - до 02/21 року (а.с. 18). Верховний Суд України у постанові від 22 жовтня 2014 року у справі №127цс14 висловив правовий висновок про те, що строк дії картки є кінцевим терміном кредитування. Банк звернувся до суду з позовом до спливу строку кредитування, тому має право на стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України з моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення суми заборгованості за кредитом. Проте, за змістом позовної заяви вимоги про стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України, пред`явлені станом на 20.04.2020 року. За викладених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права по суті спору та правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог банку. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Рогатинського районного суду від 30 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуюча: О.О. Томин Судді: І.О. Максюта Г.П. Мелінишин Повний текст постанови складено 26 жовтня 2020 року.