Постанова 4814 № 533/93/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 533/93/17 Номер провадження 22-ц/814/2175/20Головуючий у 1-й інстанції Оксенюк М. М. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Одринської Т.В. суддів: Лобова О.А., Дорош А.І., розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника АТ КБ " ПриватБанк" Крилової О.Л. на рішення Козельщинського районного суду Полтаської області від 04 серпня 2020 року В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором. В обґрунтування позову вказав, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 07 липня 2010 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 17 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. В зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 31 грудня 2016 року за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 95 273,37 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 14 796,85 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 72 669,59 грн, заборгованості за пенею та комісією у розмірі 2 793,91 грн, штраф (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 4 513,02 грн, яку Банк просив стягнути в судовому порядку з відповідача на свою користь. Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 04 серпня 2020 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстації виходив з того, що у відповідача відсутня заборгованість за кредитним договором № б/н від 07 липня 2010 року. Не погодившись із вказаним рішенням, представник позивача оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Банку. В обґрунтування скарги зазначає, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Відповідач після отримання картки здійснював дії щодо проведення її активізації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи, такі дії свідчать про укладення між сторонами кредитного договору на визначених Умовах про надання та обслуговування платіжних карток. Зазначає, що із виписки по картковому рахунку чітко прослідковується, що відповідач користувався кредитними коштами, частково погашав заборгованість за договором, тому апелянт вважає, що позичальник висловив свою згоду на форму договору та погодився з його умовами. Вказує, що суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14 796,85 грн., які відповідачем не повернуто. Вказує на помилковість висновків суду щодо погашення клієнтом заборгованості за тілом кредиту, оскільки внесені кошти Банком зараховувалися на погашення відсотків, враховуючи, що їх розмір погоджений сторонами згідно Тарифів. Представник ОСОБА_1 - адвокат Басай М.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає рішення законним та обгрунтованим. Окрім того, просить стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати в зв`язку з розглядом апеляційної скарги у розмірі 1 500,00 грн. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи, що ціна позову становить 95 273,37 грн. та беручи до уваги положення ч. 13 ст. 7, ст. 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 07 липня 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. У заяві зазначено, що ОСОБА_1 згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Згідно з наданим банком розрахунком, за ОСОБА_1 станом на 31 грудня 2016 року рахується заборгованість у розмірі 95 273,37 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 14 796,85 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 72 669,59 грн, заборгованості за пенею та комісією у розмірі 2 793,91 грн, штраф (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 4 513,02 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позичальником в добровільному порядку повернуто отримані в Банку кошти, тому підстав для задоволення позову не має. Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного. Факт укладення між сторонами кредитного договору на підставі анкети-заяви від 07 липня 2010 року сторонами не заперечується. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 07 липня 2010 року процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на тарифи про обслуговування престижних карт «Visa» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг затверджені наказом від 06.03.2010р.№ СП-2010-256 як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці тарифи про обслуговування престижних карт «Visa» та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку від 07 липня 2010 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (07 липня 2010 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (лютий 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Колегія суддів вважає, що тарифи про обслуговування престижних карт «Visa» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 07 липня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Щодо позовних вимог про стягнення тіла кредиту, колегія судів виходить з наступного. На підтвердження укладення договору кредиту позивач надав розрахунок заборгованості та анкету-заяву від 07 липня 2010 року, яка не містить даних про бажання заявника отримати будь-яку карту, не зазначено бажану суму кредитного ліміту, а також строку його повернення. В свою чергу, з вказаного розрахунку вбачається, що відповідач з липня 2010 року фактично використовував кредитні кошти, які в добровільному порядку періодично повертав. Звертаючись до суду з даним позовом позивач визначив що сума заборгованості за тілом кредиту станом на 31 грудня 2016 року по договору б/н від 07 липня 2010 року складає 14 796,85 грн, в свою чергу з наданого Банком розрахунку вбачається, що відповідачем в добровільному порядку повернуто 45 927,85 грн (а.с.167), тобто фактично отримані позичальником кошти, станом на час розгляду даної справи, Банку були повернуті. Даводи позивача, що внесені ОСОБА_1 кошти Банком зараховувалися на погашення відсотків, враховуючи, що їх розмір погоджений сторонами, в зв`зяку з чим відповідач має заборгованість по тілу кредита, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки сторонами, в належній формі, не було обумовлено ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. З урахуванням наведеного, правових підстав нарахування процентів за користування кредитними коштами в сумі 72 669,59 грн не має. Крім того, підстав для нарахування пені, комісії та штрафів не має, оскільки сторони, в належній формі, не досягли згоди про умови їх нарахування. Таким чином суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права та дійшов правильного висновку стосовно того, що позовні Банку не підлягають до задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення - без змін. Щодо судових витрат. В поданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Басай М.М. просив стягнути з позивача понесені відповідачем витрати на правову допомогу в зв`язку з розглядом апеляційної скарги в сумі . Відповідно до ч.1 та п.1 ч.3ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вирішує питання розподілу судових витрат, а саме: відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Приймаючи до уваги надані представником відповідача докази понесених ОСОБА_1 витрат на правничу домпомогу в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їхньої вартості, колегія суддів приходить до висновку про стягнення на користь відповідача з АТ КБ «ПриватБанк» витрат, пов`язаних із наданням ОСОБА_1 професійної правничої допомоги у розмір 1500 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу представника АТ КБ " ПриватБанк" Крилової О.Л. - залишити без задоволення. Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 04 серпня 2020 року - залишити без змін. Стягнути з АТ КБ " ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції 1500 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текс постанови складено 22 жовтня 2020 року Головуючий суддя Т.В. Одринська Судді А.І. Дорош О.А. Лобов