Постанова 4814 № 552/992/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/992/20 Номер провадження 22-ц/814/2116/20Головуючий у 1-й інстанції Васильєва Л. М. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Одринської Т.В. суддів: Лобова О.А., Триголова В.М., розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргоюпредставника АТ КБ " ПриватБанк" Крилової О.Л. на рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 травня 2020 року, В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором. В обґрунтування позову вказав, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 15 лютого 2012 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на на картковий рахунок. Своїм підписом у анкеті-заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку» складає договір про надання банківських послуг. В зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 28 січня 2020 року заборгованості за кредитним договором становить 13 549,50 грн., з яких: 6 221,50 грн. заборгованість за тілом кредита; 1 766,48 грн. заборгованість за відсотками нарахована на простроченний кредит згідно ст. 625 ЦК України, 4 400,17 нарахована пеня; 500 грн штраф (фіксована частина); 621,41 грн штраф (процентна складова), яку Банк просив стягнути в судовому порядку з відповідача на свою користь. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12 травня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстації виходив з того, що у відповідача відсутня заборгованість за кредитним договором № б/н від 15 лютого 2012 року, у зв`язку з чим підстав для стягнення відсотків за прострочений кредит на підставі ст. 625 ЦК України не має. Не погодившись із вказаним рішенням, представник позивача оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить, в частині незадоволених позовних вимог, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги Банку. В обґрунтування скарги зазначає, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Відповідач після отримання картки здійснював дії щодо проведення її активізації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи, такі дії свідчать про укладення між сторонами кредитного договору на визначених Умовах про надання та обслуговування платіжних карток. Зазначає, що із виписки по картковому рахунку чітко прослідковується, що відповідач користувався кредитними коштами, частково погашав заборгованість за договором, тому апелянт вважає, що позичальник висловив свою згоду на форму договору та погодився з його умовами. Вказує, що суд першої інстанції не перевірив факт виконання кредитного догоовру позичальником. Відзив на апеляційну скаргу не поданий. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи, що ціна позову становить 13 549,56 грн. та беручи до уваги положення ч. 13 ст. 7, ст. 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 15 лютого 2012 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. У заяві зазначено, що ОСОБА_1 згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Згідно з наданим банком розрахунком, за ОСОБА_1 станом на 28 січня 2020 року рахується заборгованість у розмірі 13 549,56 грн., з яких: 6 221.50 грн заборгованість за тілом кредиту, 1 766.48 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 4 400.17 грн нарахованої пені, 500.00 грн штрафу ( фіксована частина), 621.41 грн штраф (процентна складова). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість за кредитним договром № б/н від 15 лютого 2012 року станом на 28 січня 2020 року відсутня, оскільки відповідач повністю сплатив отримані у позивача кошти, в зв`язку з чим підстав для стягнення відсотків за прострочення кредиту згідно ст. 625 ЦК України, суд не знайшов. Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного. Факт укладення між сторонами кредитного договору на підставі анкети-заяви від 15 лютого 2012 року сторонами не заперечується. Відповідно до положень статей 526, 530, 1046, 1054 Цивільного кодексу України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов`язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04 вересня 2010 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» : «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CОNTRACT», «Універсальна GOLD», а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 №СП-2010-256. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», доданий позивачем до позовної заяви, не є належним доказом погоджених сторонами умов кредитного договору, оскільки в ньому зазначена загальна інформація щодо усіх типів кредитних карт «Універсальна», з наданого документа неможливо встановити який вид картки і які тарифи були погоджені ОСОБА_2 при підписанні анкети-заяви. Такий Витяг не підписаний позичальником. Крім іншого витяг з Тарифів, доданих позивачем до позовної заяви, містить інформацію щодо зміни тарифних планів з 01 січня 2013 року, та зміни процентних ставок з 01 вересня 2014 року та з 01 квітня 2015 року, яка не могла існувати станом на день підписання анкети-заяви 15 лютого 2012 року. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статтей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2019 року користувався кредитними коштами. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором наданого позивачем відповідач витратив 212 910,83 грн (графа 3), та сплатив по кредиту 275 266,49 грн (графа 18). Таким чином, наданим позивачем розрахунком підтверджується факт повної сплати відповідачем отриманих в Банку коштів та виключає можливість їх повторного стягнення з відповідача. Анкета-заява від 15 лютого 2012 року не містить відомостей про строки кредитування, не визначено відсоткову ставку, порядок та строки нарахування штрафів, пені, а отже підстав для їх нарахування не має. Щодо вимог Банку про стягнення з відповідача відсоткві нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Всупереч вказаним вимогам позивачем не надано розрахунку 3 % річних, який би містив відомості про розмір простроченої суми, на яку нараховуються проценти, а також період, за який ці проценти нараховані. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Таким чином, суд не в праві перебирати на себе функцію подання доказів та здійснення нарахування заборгованості за кредитним договором, у тому числі в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України. Суд уповноважений перевірити обґрунтованість та законність вимог позивача, проте не здійснювати формулювання таких вимог. Банком не надано належного розрахунку заборгованості відповідача по процентам, нарахованим за ч. 2 ст. 625 ЦПК Українині до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції. Про наявність будь-яких перешкод для подачі доказів АТ КБ «ПриватБанк» не заявлялось. Наявність таких перешкод не вбачається і з наявних матеріалів справи. За таких обставин, місцевим судом було обґрунтовано відмовлено за недоведеністю у задоволенні позовних вимог банку в частині стягнення процентів, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України. Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість апелянтом наведено не було. Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції компенсації не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу представника АТ КБ " ПриватБанк" Крилової О.Л. залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 травня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текс постанови складено 01 вересня 2020 року Головуючий суддя Т.В. Одринська Судді О.А. Лобов В.М. Триголов