Постанова Запорізький апеляційний суд № 317/1333/20

Дата документу 13.10.2020 Справа № 317/1333/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 317/1333/20 Головуючий у 1 інстанції: Сакоян Д.І. № 22-ц/807/3072/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Онищенко О.А. Полякова О.З. секретар: Бєлова А.В. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Турчинського Максима Ігоровича на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 25 серпня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області про відшкодування шкоди, ВСТАНОВИВ: В травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області про відшкодування шкоди. Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 25 серпня 2020 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачеві. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається. що у травні 2020 року до Запорізького районного суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області про відшкодування шкоди. Ухвалою судді Запорізького районного суду Запорізької області від 22.05.2020 позовну заяву залишено без руху та позивачу запропоновано у десятиденний термін: 1) надати до суду належним чином виготовлені та засвідчені копії вироку Запорізького районного суду Запорізької області від 27.12.2016, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 04.05.2017, ухвали слідчого судді Запорізького районного суду Запорізької області від 29.04.2015, у яких має відображатись увесь їх текст; 2) надати документальне підтвердження факту реєстрації місця проживання чи перебування на території Запорізького району Запорізької області. 18.08.2020 до суду надійшла заява адвоката Турчинського М.І., до якої додані копія договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 15.11.2019, копії вироку Запорізького районного суду Запорізької області від 27.12.2016, копія ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 04.05.2017, копія ухвали слідчого судді Запорізького районного суду Запорізької області від 29.04.2015. Суд першої інстанції вважав неможливим прийняття зазначених документів від представника, посилаючись на його неповноважність? відсутність у нього довіреності від позивача. При цьому суд не звернув увагу та те, що адвокатом був наданий договір про надання юридичних послуг, який серед іншого уповноважував адвоката готувати та передавати до суду будь-які документи. Тож на даній стадії виконання договору доручення представник лише передавав документи до суду, не здійснюючи будь-яких юридичних дій, які вимагали б надання ордеру. Питання щодо подальшої участі адвоката на наступних стадіях розгляду справи може бути вирішено судом з урахуванням наведених судом положень ЦПК. У поданій на усунення недоліків заяві, позивач зазначив про неможливість надання витребуваних судом документів та доказів з урахуванням технічної не можливості виготовлення їх копій у більш якісній формі. Суд першої інстанції також вважав, що неможливо відкрити провадження в справі, позаяк позивачем не надано документального підтвердження факту реєстрації місця проживання чи перебування на території Запорізького району Запорізької області. При цьому суд не зазначив якими нормами закону передбачений такий обов`язок позивача та як це впливає на можливість відкриття провадження в справі. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: 1) верховенство права; 2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до частини п`ятою статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно з частиною четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття (розгляду) позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. У справі "Делькур проти Бельгії" (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року зазначено, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення. У рішеннях ЄСПЛ у справі "Гофман против Германии" від 11 жовтня 2001 року (пункт 65), у справі "Кудла проти Польщі" от 26 октября 2000 року (пункт 122) зазначено, що однієї із гарантий 6 Конвенції є право на забезпечення ефективного доступу до суду для того, щоб учасники судового процесу могли одержати рішення, яке стосується їх "прав та обов"язків". У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і перешкодило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. Отже, у справі, що розглядається у питанні процедури розгляду позову суди проявили надмірний формалізм, переклавши на позивача можливі ризики розгляду справи з участю іноземної особи. Вимагати від позивача надання доказів на стадії вирішення питання про відкриття провадження є неприпустимим, адже позивач не позбавлений права на звернення до суду навіть у разі відсутності нього будь-яких доказів на підтвердження власних вимог. Питання достатності доказів та їх належності вирішується протягом розгляду справи. З матеріалів даної справи не вбачається будь-яких перешкод для відкриття провадження з огляду на форму та зміст поданого позову та доданих до нього документів. Керуючись ст. ст. 374, 379, 382 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 25 серпня 2020 року у цій справі скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Повний текст постанови складено 21 жовтня 2020 року. Головуючий О.В. Крилова Судді: Е.А. Онищенко О.З. Поляков