Постанова Запорізький апеляційний суд № 317/1333/20

Дата документу 16.11.2021 Справа № 317/1333/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/2923/21 Головуючий у 1-й інстанції: Сакоян Д.І. Є.У.№ 317/1333/20 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Кримської О.М., Дашковської А.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Турчинського Максима Ігоровича на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 07 червня 2021 року,- В С Т А Н О В И В: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди. З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 22.03.2021 (а.с. 184), позивач просить стягнути з Державного бюджету України на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 234000,00 грн. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 25.03.2015 органом досудового розслідування Запорізьким РВ ГУМВС України в Запорізькій області, правонаступником якого є Запорізьке відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області, були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України та ч. 1 ст. 125 КК України. За наслідком проведення досудового розслідування 24.04.2015 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру, а обвинувальний акт 15.05.2015 передано на розгляд Запорізького районного суду Запорізької області. Ухвалою слідчого судді від 29.04.2015 відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. За результатом розгляду кримінального провадження Запорізький районний Запорізької області ухвалив вирок від 27.12.2016, яким ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та виправдано у зв`язку із недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Зазначений вирок суду набрав законної сили, оскільки за наслідками перегляду вироку суду, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 04.05.2017 та постановою Верховного Суду від 12.07.2018 в цій частині вирок суду першої інстанції залишений без змін. Внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та взяття під варту, йому була спричинена моральна шкода, яка виразилась в порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні відносин з оточуючими, а також вимагало додаткових зусиль для організації життя. За період перебування в умовах ізоляції погіршився його стан здоров`я та взаємовідносини з рідними, він позбавився умов щодо працевлаштування. Враховуючи, що позивачу була спричинена моральна шкода внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, взяття під варту та тривалого перебування в умовах ізоляції (слідчому ізоляторі та виправній колонії), він просив суд постановити рішення про відшкодування моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування та прокуратури, яку він оцінює у 234000,00 грн. (розрахована за період з 25.03.2015 до 12.07.2018 із розрахунку 6000,00 грн. на місяць) Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 07 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне встановлення обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Позивач вважає помилковими висновки суду про те, що не відбулося повної реабілітації ОСОБА_1 відповідно до вимог ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». На думку позивача, суд першої інстанції порушив вимоги статті 1176 ЦК України, за наявності виправдовувального вироку відмовив у позові. У відзиві на апеляційну скаргу представник Державної казначейської служби України вказав, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги є безпідставними, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У відзиві на апеляційну скаргу керівник Запорізької обласної прокуратури також вважає апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Головне управляння Національної поліції в Запорізькій області відзив на апеляційну скаргу не подавало. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини. За вимогами п. п.1, 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що часткове виправдання ОСОБА_1 , але визнання його винним за ч. 1 ст. 125 КК України, вказує на те, що не відбулось його повної реабілітації, а тому він не отримав права на відшкодування моральної шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке: Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з ч.1,2,7 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. У межах спірних відносин таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування,прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР (далі - Закон). Механізм застосування положень Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41, зареєстрованим в МЮУ 06.03.1996 за №106/1131 (зі змінами та доповненнями, далі - Положення), п.3 якого передбачено, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації. Так, згідно з п.1 ч.1, ч.2 ст.1 Закону, відповідно до його положень підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у ч.1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Як передбачено п.1 ч.1 ст. 2 Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. За п.5 ч.1 ст.3 Закону, у наведених в ст.1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) моральна шкода. В цьому випадку за змістом ч.1, 5, 6 ст. 4 Закону відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Таким чином, Законом чітко визначено коло осіб, неправомірні дії чи бездіяльність яких породжує у позивача право на відшкодування шкоди, незалежно від того, діями якого саме органу досудового розслідування цю шкоду завдано. Відповідно до п.14 ч.1 ст.3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Згідно з ч.4 ст. 532 КПК України судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення. Встановлено, що слідчим відділенням Запорізького РВ ГУМВС України в Запорізькій області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015080230000481 від 25.03.2015 за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 125 КК України. Відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні 24.04.2015 ОСОБА_1 був повідомлений про підозру, а 15.05.2015 підозра йому була змінена. 29.04.2015 ОСОБА_1 було затримано, про що складено протокол про затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину. Ухвалою слідчого судді Запорізького районного суду Запорізької області від 29.04.2015 задоволено клопотання слідчого та ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Надалі обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 був направлений до Запорізького районного суду Запорізької області для розгляду. Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 27.12.2016 ОСОБА_1 визнано невинуватим за ч. 2 ст. 185 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним даного кримінального правопорушення. Цим же вироком ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено покарання у вигляді громадських робіт на строк 200 годин, що у відповідності до ст. 72 КК України становить 25 днів позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднане не відбуте покарання за вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 25.01.2013 у вигляді позбавлення волі строком 5 років та за сукупністю вироків остаточно призначено ОСОБА_1 покарання 5 років 25 днів позбавлення волі з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі. Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою та зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 29.04.2015 по 14.09.2015 та з 27.10.2016 по день набрання даним вироком законної сили за правилами ч. 5 ст. 72 КК України одному дню попереднього ув`язнення відповідає два дні позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 04.05.2017 вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 27.12.2016 відносно ОСОБА_1 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 12.07.2018 вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 27.12.2016 та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 04.05.2017 змінено. Суд касаційної інстанції постановив на підставі ч. 5 ст. 74, ч. 1 ст. 49 КК звільнити засудженого ОСОБА_1 від покарання, призначеного вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 27.12.2016 за ч. 1 ст. 125 КК України у виді позбавлення волі на строк 25 днів; вказівку суду про призначення ОСОБА_1 покарання на підставі ст. 71 КК виключити; вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 25.01.2013, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до позбавлення волі на 5 років та на підставі ст.ст. 75,76 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, виконувати самостійно; відбуте за вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 27.12.2016 покарання зарахувати у невідбуте ОСОБА_1 покарання за вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 25.01.2013; іспитовий строк, визначений цим вироком на підставі ст. 75 КК, вважати зупиненим з 22.03.2015 по день фактичного звільнення ОСОБА_2 з-під варти, після чого вважати його перебіг продовженим до досягнення терміну 3 роки. Вказаною постановою Верховного Суду ОСОБА_1 звільнено з-під варти. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України). Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним і не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18. В матеріалах справи відсутні відомості про те, що суд, санкціонуючи тримання під вартою позивача, вказав на незаконність такого затримання, порушення процедури затримання. Також відсутні докази, що ОСОБА_1 оскаржував своє взяття або тримання під вартою і компетентний суд встановив його незаконність. Окрім того, аналіз судових рішень ухвалених в судах: першої, апеляційної та касаційної інстанції, свідчить про те, що ОСОБА_1 був визнаний винним за ч. 1 ст. 125 КК України, а його виправдання у зв`язку з недоведеністю вчинення ним даного кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 185 КК України не свідчить про його повну реабілітацію. Отже висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не отримав права на відшкодування моральної шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є цілком правильним та обґрунтованим. Інші доводи апеляційної скарги висновків судів першої не спростовують, на законність оскаржуваних судового рішення не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права та необхідності переоцінки доказів. З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02 червня 2021 року у цій справі без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 17 листопада 2021 року. Головуючий І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська А.В. Кримська