Постанова 4807 № 317/3410/20

Дата документу 23.03.2021 Справа № 317/3410/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 317/3410/20 Головуючий у 1 інстанції: Ткаченко М.О. № 22-ц/807/1256/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. секретар: Бабенко Т.І. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 25 січня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Полтавця Дмитра Володимировича, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління № 51», про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 25 січня 2021 року клопотання третьої особи ТОВ «Ремонтно-будівельне управління № 51» задоволено. Провадження у цивільній справі закрито. Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2020 року в провадження Запорізького районного суду Запорізької області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Полтавця Дмитра Володимировича, третя особа: ТОВ «Ремонтно-будівельне управління № 51», про визнання протиправним та скасування рішення. Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 01 грудня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження. 15.01.2021 до суду від третьої особи ТОВ «Ремонтно-будівельне управління № 51» надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч.1 ст. 255 ЦПК України, яке мотивоване тим, що 21.01.2019 Запорізьким районним судом Запорізької області постановлено ухвалу про закриття провадження у цивільній справі № 317/4048/18 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Полтавця Дмитра Володимировича, третя особа: ТОВ «Ремонтно-будівельне управління № 51», про визнання протиправним та скасування рішення, яка набрала законної сили. Закриваючи провадження в справі, суд першої інстанції послався на неможливість повторного розгляду спрви. Так, згідно із п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо набрало законної сили, рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами. При цьому суд першої інстанції врахував, що як у справі, що розглядається, так і у справі №317/4040/18 позивачем є ОСОБА_1 , відповідачами - Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради та державний реєстратор Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Полтавець Дмитро Володимирович, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління № 51». Предметом позову у цих справах є: визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Полтавця Дмитра Володимировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 33965677 від 21.02.2017 (запис про право власності №19127406 від 03.02.2017) на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 234471423221, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33965677 від 21.02.2017 (запис про право власності №19127406 від 03.02.2017) на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 234471423221, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , внесений державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Полтавцем Дмитром Володимировичем за ПрАТ (нова організаційна форма ТОВ) «Ремонтно-будівельне управління № 51». Підставами для звернення із позовними вимогами у цивільних справах №317/4048/18 та №317/3410/20 є порушення вимог чинного законодавства, а саме Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25 грудня 2015 року, стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за наявності неповного обсягу документів, необхідних для такої реєстрації. За результатами розгляду цивільної справи № 317/4048/18 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Полтавця Дмитра Володимировича, третя особа: ТОВ «Ремонтно-будівельне управління № 51», про визнання протиправним та скасування рішення, 21.01.2019 постановлено ухвалу про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвала Запорізького районного суду Запорізької області від 21.01.2019 в апеляційному порядку не оскаржена, набрала законної сили 06.02.2019. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що склад учасників, предмет та підстава позову, який наразі перебуває у провадженні Запорізького районного суду Запорізької області повністю ідентичні складу учасників, предмету і підставі позову у цивільній справі № 317/4048/18. Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції про закриттяпровадення в справі, судова колегія враховує наступне. Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі в апеляційному та касаційному порядку. У спорі який існує між сторонами не було ухвалено жодного судового рішення по суті заявлених вимог. Постановою, якою раніше було закрито впровадження. та на яку послався суд першої інстанції було визначено, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. зазначена постанова дійсно набула чинності та 23 жовтня 2020 року Верховним Судом залишена без змін. Фактично позивачеві роз`яснено право на звернення до адміністративного суду. Натомість Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою від 11 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Постановою Великої Палати Верховного суду від 26 червня 2019 року (Справа № 808/1112/17,Провадження № 11-265апп19). зазначені судові рішення адміністративного суду були залишені без змін з урахуванням наступних висновків Великої Палати. Закриваючи провадження в адміністративній справі, Запорізький окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки викладені в позовній заяві вимоги є похідними від вимог приватноправового спору. Отже, за висновками судів попередніх інстанцій, цей спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованими ці висновки судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення Держреєстратора про реєстрацію за Товариством права власності на спірне нерухоме майно та скасування відповідного запису про право власності в Реєстрі. При цьому позов подано на захист порушеного, на думку позивача, його права власності на спірне нерухоме майно. Отже, між позивачем і третьою особою у справі існує спір про право власності на об`єкт нерухомого майна, що унеможливлює вирішення заявлених позовних вимог в порядку адміністративного судочинства. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Оскільки позовні вимоги заявлено на захист порушеного, на його думку, права власності на спірне нерухоме майно, а також ураховуючи, що вказане нерухоме майно зареєстровано за третьою особою, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. Тож Велика Палата зробила висновок про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на нерухоме майно. Відтак позивач на час звернення до суду з даним позовом керувався роз`ясненнями Великої Палати, наданими при розгляді його ж адміністративного позову. Існування на час звернення позивача з позовом висновку Великої Палати Верховного Суду про належність звернення позивача до суду в порядку цивільного судочинства унеможливлювало закриття провадження в справі. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: 1) верховенство права; 2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до частини п`ятою статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно з частиною четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття (розгляду) позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. У справі "Делькур проти Бельгії" (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року зазначено, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення. У рішеннях ЄСПЛ у справі "Гофман против Германии" від 11 жовтня 2001 року (пункт 65), у справі "Кудла проти Польщі" від 26 жовтня 2000 року (пункт 122) зазначено, що однією із гарантій 6 Конвенції є право на забезпечення ефективного доступу до суду для того, щоб учасники судового процесу могли одержати рішення, яке стосується їх "прав та обов`язків". У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і перешкодило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. За таких обставин, враховуючи, що справа по суті заявлених вимог не була розглянута жодним судом, враховуючи висновки Великої Палати щодо віднесення даної справи до категорії таких що розглядаються в порядку цивільного судочинства, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 374, 379, 382 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 25 січня 2021 року у цій справі скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Повний текст постанови складено 5 квітня 2021 року. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков