Постанова 4855 № 826/1816/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1816/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Григорович П.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі Хмарській К.І. за участю представника відповідача: Грищенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій, - В С Т А Н О В И В: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у місті Києві) в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.10.2015 року №0007121701, вимогу про сплату боргу від 22.10.2015 року №Ф-101 та рішення від 22.10.2015 року №0007131701. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року значений позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який з`явився у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання контролю за додержанням суб`єктом господарської діяльності (платником податків) законодавства щодо розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за період з 24.09.2015 року по 03.10.2015 року. За результатом вказаної перевірки, контролюючим органом складено акт перевірки №39-26-54-17-01-13-2814000911 від 05.10.2015 року (далі по тексту - акт перевірки (а.с.15-18). На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено наступні оскаржувані рішення, а саме: - податкове повідомлення-рішення № 0007121701 від 22.10.2015 року, яким позивачу за порушення п.п.51.1, 168.1.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» всього в сумі 11 788,80 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 6940,80 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4848,00 грн.; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-101, якою позивача повідомлено, що станом на 22.10.2015 заборгованість з ЄСВ становить 19 382,40 грн.; - рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0007131701, яким до позивача за донарахування контролюючим органом ЄСВ в сумі 19 382,40 грн. застосовано 9691,20 грн. штрафу. Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов`язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах відсутності належного оформлення трудових відносин між позивачем і гр. ОСОБА_2 , протягом серпня 2012 - січня 2013 року. Не погоджуючись з вищезазначеними оскаржуваними рішеннями, вважаючи свої права порушеними та такими, що підлягають захисту, позивач звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у справі відсутні, а скаржником не надано належних доказів, які станом на момент проведення перевірки позивача, підтверджували існування будь-яких трудових відносин між ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі по тексту - Закон № 2464) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Згідно підпункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Частиною 3 статті 9 Закону № 2464 встановлено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Відповідно до підпункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Пунктом 7 частини першої статті 13 Закону № 2464 визначено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску. Відповідно до положень частини 1-4 статті 25 Закону № 2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи станом на 06.04.2016 року була затверджена чинним наразі наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, та набрав чинності з 29.05.2015) , а саме - наведена в додатку 7 до названої Інструкції. Безпосередньо порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розд. VI згаданої вище Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Зокрема, у випадку, передбаченому абзацом 2 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом 3 робочих днів із дня її винесення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера «У» (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу. У даному випадку, висновки контролюючого органу ґрунтується виключно на тому, що під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 встановлено відсутність належного оформлення трудових відносин між позивачем і гр. ОСОБА_2 , протягом серпня 2012 - січня 2013. Щодо вказаних обставин колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з цивільним позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з вересня 2010 року по травень 2016 року. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07.11.2016 року по справі №756/16242/16-ц, позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 01.04.2013 року по 31.01.2015 року в розмірі 176 000,00 грн.; індексацію заробітної плати за період з 01.04.2013 року по 31.01.2015 року у розмірі 4933,00 грн.; компенсацію за 42 дні невикористаної відпустки в розмірі 11046,00 грн., моральну шкоду - 5000,00 грн.; відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 551,20 грн. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07.12.2017 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задоволено та скасовано рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07.11. 2016 року, ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено (а.с.163-165). Встановивши відсутність підстав для задоволення позовних вимог, Апеляційний суд міста Києва зазначив, що висновок суду першої інстанції щодо існування трудових відносин між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 не ґрунтується на матеріалах справи та встановлених обставинах. Отже, в рамках цивільної справи №756/16242/16-ц, так і в рамках даної справи передумовою виникнення спірних правовідносин стала копія трудового договору №486ІН/10, якою ОСОБА_2 обґрунтовував свої позовні вимоги в цивільній справі та на підставі якої контролюючий орган в даній справи дійшов висновку про існування трудових відносин між вказаними сторонами, які не оформлені належним чином (а.с.74). У свою чергу, Апеляційним судом міста Києва встановлено відсутність у ОСОБА_2 оригіналу такого договору, з урахуванням того, що ФОП ОСОБА_1 взагалі заперечує свою участь при складенні вказаного правочину. Оскільки обставини відсутності оригіналу трудового договору №486ІН/10 у ОСОБА_2 встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, а до перевірки позивача оригіналу такого договору також не надавалося, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність у контролюючого органу, станом на дату проведення перевірки, належних і допустимих доказів існування будь-яких трудових відносин між позивачем і ОСОБА_2 , відповідно і відсутність законних підстав для нарахування податкових зобов`язань позивачу. Посилання контролюючого органу в акті перевірки на копію довідки про доходи ОСОБА_2 № 15 від 25.02.2013 року, яка на думку апелянта складена позивачем, є необґрунтованими, адже під час розгляду справи контролюючий орган не надав жодного належного доказу існування оригіналу такого документа, з метою призначення судом почеркознавчої експертизи. Таким чином, вказані докази не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі, як це передбачено нормами адміністративного судочинства, наслідком чого є скасування оскаржуваних актів індивідуальної дії. Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дають підстави суду апеляційної інстанції для висновку, що, у даному випадку, належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є скасування оскаржуваних рішень податкового органу. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до пункту

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Отже, даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 19.10.2020 року