Постанова 4855 № 826/7476/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7476/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач Шурко О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Василенка Я.М., Лічевецького І.О., при секретарі Коцюбі Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В : До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , (далі - позивач), до Головного управління ДФС у Київській області, (далі - відповідач, ГУ ДФС у Київській області), про визнання протиправними та скасування: - податкових повідомлень-рішень відповідача від 18 травня 2017 року №0001071309, №0001091309, №0001101309, №0001181309 та №0001191309; - рішення відповідача про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 17 травня 2017 року №0001121309; - рішення відповідача про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18 травня 2017 року №0001061309; - вимоги про сплату боргу (недоїмки) відповідача від 18 травня 2017 року №Ф-0001051309, (далі - оскаржувані рішення). Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 квітня 2019 року позовні вимоги задоволено повністю. Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав, що не перешкоджає апеляцйному розгляду справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 30.03.2017 по 17.04.2017 ГУ ДФС у Київської області було проведено планову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , за період з 01.01.2014 по 31.12.2016. За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 27.04.2017 №278/13-09/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовано наступні виявлені порушення позивачем вимог: - пп.2, пп.8, пп.9 п.6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 01 жовтня 2013 року за №1686/24218 та пп. "а" п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), в частині невірного відображення отриманого від здійснення господарської діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, суми фактично понесених інших витрат безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, та суми чистого оподаткованого доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професійної діяльності (графа 6,7,8); - п.167.1 ст.167, п.177.1 п.177.2 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), в частині заниження суми чистого доходу за 2014-2016 роки на загальну суму 993916,68 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 185620,14 грн.; - п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), в частині заниження чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 на суму 880648,00 грн., що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності в сумі 13209,73 грн.; - пп.214.1.4 п.214.1 ст.214, пп.215.3.10 п.215.3 ст.215, п.217.1 ст.217 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), в частині заниження сум акцизного податку в загальній сумі 80745,00 грн.; - п.126.1 ст.126, п.129.1 ст.129, пп.168.1.1, пп.168.1.5 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями); - ч.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (змінами та доповненнями), в частині неподання звітів платника єдиного соціального внеску за 2015-2016рр.; - п.2 ч.1 ст.7, ч.11 ст.8, ч.2 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (змінами та доповненнями), в частині заниження чистого доходу з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р. на загальну суму 904039,22 грн., що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з сум доходів від здійснення підприємницької діяльності, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7% в сумі 258894,61 грн.; - п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), в частині реалізації ФОП ОСОБА_1 товарів без відображення в податковому обліку в сумі 167223,46 грн. На підставі висновків Акту перевірки ГУ ДФС у Київській області прийнято (складено) у відношенні позивача: - податкове повідомлення-рішення від 18.05.2017 року №0001071309, яким визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 232025,16 грн., з яких за податковими зобов`язаннями 185620,14 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 46405,02 грн.; - податкове повідомлення-рішення від 18.05.2017 року №0001091309, яким визначено грошове зобов`язання з військового збору на загальну суму 22995,16 грн., з яких за податковими зобов`язаннями 13209,73 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 9785,43 грн.; - податкове повідомлення-рішення від 18.05.2017 року №0001101309, яким визначено грошове зобов`язання з акцизного податку на загальну суму 100931,25 грн., з яких за податковими зобов`язаннями 80745,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 20186,25 грн.; - рішення від 17.05.2017 №0001121309 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у розмірі 340 грн.; - рішення від 18.05.2017 року №0001061309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким донараховано 258894,61 грн. єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та штрафні санкції у розмірі 51778,92 грн.; - податкове повідомлення-рішення від 18.05.2017 року №0001191309, яким визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 209029, 32 грн., з яких за податковим зобов`язанням 167223,46 грн., за штрафними фінансовими санкціями 41805,86 грн.; - податкове повідомлення-рішення від 18.05.2017 року №0001181309, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 36331,52 грн.; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18 травня 2017 року №Ф-0001051309, якою вимагалось сплатити недоїмку по єдиному внеску на суму 258894,61 грн. Не погоджуючись з висновками Акту перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою про сплату боргу (недоїмки), рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та рішенням про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, позивач звернувся до суду із даним позовом. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню. Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Як вбачається з матеріалів справи між позивачем, як орендодавцем, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , як орендарем, були укладені наступні договори: - договір оренди від 20.07.2004 року, за яким в оренду передано частину торгівельного павільйону "ІНФОРМАЦІЯ_2" площею 11м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 , орендна плата становить 1 грн. в рік; - договір оренди від 12.11.2012 року, за яким в оренду передано частину торгівельного павільйону площею 6м.кв., за адресою: АДРЕСА_2 , орендна плата становить 1 грн. в рік; - договір оренди від 30.10.2014 року, за яким в оренду передано частину торгівельного магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 " площею 40м.кв., за адресою: АДРЕСА_3 , орендна плата становить 1 грн. в рік. Відповідно до ч. 1 ст. 759, ч. 1 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При цьому, рішення Вишгородської міської ради №8/6 від 31.05.2007 року "Про оренду майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Вишгорода" стосується комунального майна територіальної громади м. Вишгород, і не підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між позивачем та ФОП ОСОБА_2 в результаті укладення вищезазначених договорів оренди. Отже, доводи відповідача про заниження позивачем суми валового доходу в розмірі 31149,36 грн., чим порушено вимоги п. 177.1 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України не відповідають дійсності. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, книги обліку доходів і витрат, залишок товарних запасів на 01.01.2014 р. становить 509651,08 грн., а не 468009,11 грн. як зазначено в Акті перевірки. Сума 468009,11 грн. це залишок товарів на початок звітного періоду, що передував 01.01.2014. Згідно податкових декларацій з податку на додану вартість за період січень - грудень 2014 року позивачем придбано товарів на суму 3021635,00 грн., а не 2972423,36 грн., як зазначає відповідач в Акті перевірки. В результаті фактично 509651,08 грн. (залишок на 01.01.2014) + 3021635,00 грн. (придбано товарів в 2014 році) - 2684928,39 грн. (реалізований товар в 2014 році) = 846357,69 грн. (залишок товарів на 01.01.2015). Ця сума зазначена позивачем і в книзі обліку доходів і витрат. При розрахунку залишків товарів на 2015 рік і відповідно на 2016 рік відповідачем використовувались не вірні дані, інформація щодо яких спростована вище, і як наслідок свідчить про неправильність обрахування залишків товарів в даних роках. Починаючи з 01.01.2015 набули чинності зміни внесені до норм Кодексу Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, в тому числі зміни внесені до ст. 177 ПК України. Зокрема, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України викладений у новій редакції встановлював перелік витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів. До яких належать: - витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; - витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; - суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; - інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Отже, визначальною ознакою для врахування витрат при обчисленні фізичною особою-підприємцем об`єкта оподаткування є наявність документального підтвердження первинними документами зв`язку витрат саме з господарською діяльністю платника податків. Відповідач визначив, що позивач надає в оренду частини приміщень, що знаходяться в АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_3 ФОП ОСОБА_2 , що становить 30% від загальної площі приміщень. При цьому, за переконанням відповідача, право віднесення до складу витрат вартості електроенергії та послуги охорони, що використовуються позивачем виникає лише після отримання компенсації вартості електричної енергії орендарем. Перевіркою встановлено, що позивач дохід від компенсації вартості електричної енергії та послуг охорони за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 не отримував, а тому, як зазначив відповідач, позивачем завищено витрати сплачені в 2014-2016 роках за спожиту електроенергію та охорону в сумі 90306,20 грн. без ПДВ., що становить 30% від суми сплаченої позивачем в 2014-2016 роках за електроенергію та охорону. До того ж, договорами про оренду частини приміщень в м. Вишгороді від 20.07.2004, 12.11.2012, 30.10.2014 року не передбачено компенсації орендарем витрат за електроенергію та за охорону орендованих приміщень. Витрати понесені позивачем за електроенергію та охорону підтверджуються документами наявними в матеріалах справи. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що висновки відповідача про необхідність зменшення витрат позивача на суму 90306,00 грн. не ґрунтуються на умовах договорів оренди та чинному законодавстві. Висновки відповідача щодо неправомірного віднесення позивачем до складу витрат сум податків та зборів сплачених в 2014-2016 роках в загальній сумі 316986,00 грн., з яких за податком на доходи фізичних осіб в 2014 році в сумі 3340,00 грн., 2016 в сумі 3891,00 грн. та суму акцизного податку за 2015 рік в сумі 167389,00 грн., в 2016 в сумі 142366,00 грн. та витрати на оплату ліцензій в 2015-2016 роках в загальній сумі 62000,00 грн., є хибними та не відповідають ст. 177 Податкового кодексу України. Враховуючи вищевикладене висновки відповідача щодо завищення позивачем витрат на суму 469292,90 грн. є необґрунтованими. Відповідно до п.177.1. ст.177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу. Згідно з п.177.2. ст.177 ПК України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця . Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про неправомірність донарахування відповідачем податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності визначеної відповідачем з чистого доходу 993916,68 грн. Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками соціального внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до пп.2 п.1 ст.7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Враховуючи те, що відповідачем не доведено правомірність визначення заниження позивачем чистого доходу на суму 904039,22 грн., то відповідно відсутні правові підстави для донарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 258894,61 грн. та, відповідно, відсутні правові підстави для прийняття (складання) оскаржуваних рішення №0001061309 від 18.05.2017 про застосування штрафних фінансових санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів та вимоги №Ф-0001051309 від 18.05.2017 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Крім того, виходячи з того, що відповідачем не доведено заниження позивачем чистого доходу в період 2015-2016 року у розмірі 880648,00 грн., то відповідно донарахування військового збору на цю суму у розмірі 13209,73 грн. є протиправним. Також відповідач в Акті перевірки зазначає про заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 167223,46 грн., чим порушено п.187.1 ст.187 ПК України, в результаті допущених порушень податкового законодавства, що відображено в п.п.2.1.2.1 п.2.1.розділу 2 Акту перевірки. В п.п.2.1.2.1 п.2.1 розділу 2 Акту перевірки відповідач робить висновки про заниження позивачем валового доходу за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 в сумі 498665,98 грн., які суд визнав необґрунтованими. Відповідно до пункту 5 Розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року N 727 (далі - Порядок №727), факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів. Згідно з пунктом 4 Розділу ІІІ Порядку №727, описова частина акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином, зокрема, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення. При цьому, в порушення вище вказаних вимог, відповідач в Акті перевірки не зазначає чітко зміст порушення позивачем законодавства при визначені податку на додану вартість, первинні документи, на підставі яких зроблено висновки про заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість, звідки взято зведені дані щодо задекларованих ФОП ОСОБА_1 та встановлених у ході проведення перевірки сум податкових зобов`язань за період з 01.01.2014 по 31.12.2016. Сума податку на додану вартість визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В Акті перевірки відповідач не відображає порядок здійснення ним розрахунку сум податку на додану вартість, що підлягав сплаті позивачем, як різницю між податковими зобов`язаннями та податковим кредитом, що вказує на безпідставне та необґрунтоване зменшення відповідачем від`ємного значення суми податку на додану вартість на 36331,52 грн. Відповідно до пп.212.1.11 п.212.1 ст.212 ПК України, платником акцизного податку є особа - суб`єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів. Згідно з п.п.213.1.9 п.213.1 ст.213 ПК України, об`єктами оподаткування є операції з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Підпунктом 214.1.4 п. 214.1 ст.214 ПК України закріплено, що у разі обчислення податку із застосуванням адвалорних ставок базою оподаткування є вартість (з податком на додану вартість та без урахування акцизного податку) з реалізації суб`єктом господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до пп.213.1.9 п. 213.1 ст. 213 цього Кодексу. Згідно з пп. 215.3.10 п.215 ст.215 ПК України, для підакцизних товарів, реалізованих відповідно до пп.213.1.9 п. 213.1 ст.213 цього Кодексу, ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості (з податком на додану вартість), у розмірі 5 відсотків. Декларація з акцизного податку подається щомісяця не пізніше 20 числа наступного звітного податкового періоду (п.223.2 ст.223 ПК України). Відповідач в Акті перевірки зазначає, що ним встановлено заниження позивачем суми акцизного податку у розмірі 80745,00 грн., за рахунок не декларування акцизного податку із сум за реалізацію підакцизних товарів за січень-червень 2015 року, чим порушено вимоги пп.214.1.4 п.214.1 ст. 214, пп.215.3.10 п.215.3 ст.215, п.217.1 ст.217 ПК України. Колегія суддів зауважує що матеріалах справи наявні декларації акцизного податку позивача за період січень-червень 2015 року, квитанціями фіскальної служби про їх прийняття, що свідчать про безпідставність висновків відповідача про не декларування акцизного податку позивачем. Сплата позивачем акцизного податку до бюджету за січень-червень 2015 року підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №85 від 13.02.2015 на суму 8242,50 грн., №144 від 14.03.2015 на суму 11989,45 грн., №208 від 15.04.2015 року на суму 16516,00 грн., №261 від 13.05.2015 на суму 15880,00 грн., №329 від 15.06.2015 року на суму 13844,00 грн., №412 від 15.07.2015 на суму 14273,00 грн. Отже, висновки відповідача щодо не декларування акцизного податку позивачем та порушення ним вимог пп.214.1.4 п.214.1 ст. 214, пп.215.3.10 п.215.3 ст.215, п.217.1 ст.217 ПК України не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи. Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В свою чергу, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, зазначений обов`язок не виконано, та у встановленому порядку не обґрунтовано правомірність прийнятих рішень. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Василенко Я.М. Лічевецький І.О. Повний текст постанови виготовлено 13.11.2020.