Постанова 4851 № 520/9368/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2020 р.Справа № 520/9368/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: П`янової Я.В. , Любчич Л.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Гунченка М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 27.01.20 року по справі № 520/9368/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Харківській області, в якій просила: - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) на загальну суму 15248,45 грн. Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 10 липня 2019 року; - винести рішення про повернення незаконно відшкодованої та сплаченої недоїмки на загальну суму 16804,99 грн. (16638,60 грн. +1 % 166,38 грн. (банківський збір за перерахунок коштів). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 у задоволенні адміністративного відмовлено. Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає. Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи - підприємця з 13.07.2012 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Згідно даних інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 перебувала на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування (КВЕД - 69.10 - Діяльність у сфері права) за період з 23.04.2013 року по 08.01.2019 року. Відповідно до повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску №1836 від 18.07.2012 року, позивач перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду України з 16.07.2012 року. З наявних матеріалів справи вбачається, що позивач 08.01.2019 року звернулась до державного реєстратора для проведення реєстраційної дії "Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням". Згідно даних інформаційної системи «Податковий блок» стан платника податків ОСОБА_1 припинено за рішенням засновника, але не знято з обліку. З 2016 року до 08.01.2019 року позивачем будь-які звіти до контролюючих органів не подавались. 09.01.2019 року позивачем подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік з поміткою ліквідаційна. При цьому вказаний звіт не містить дати державної реєстрації припинення або дати подання позивачем до органу доходів і зборів заяви про зняття з обліку платника єдиного внеску. Головним управлінням ДФС у Харківській області було надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 липня 2010 року за №Ф-127902-17 про сплату недоїмки на суму 7668,54 грн., штрафу у сумі 3327,73 грн. та пені у сумі 4252,18 грн. на загальну суму 15248,45 грн. за несплату (не перерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування. Вказану вимогу було отримано позивачем поштовою кореспонденцією 02.09.2019 року. Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з висновку про їх необґрунтованість. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464). Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що твердження позивача про те, що відсутність отриманого доходу свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску, не відповідає чинному законодавству України та не є підставою для звільнення позивача від обов`язку своєчасно та в передбаченому законодавством розмірі сплачувати єдиний внесок. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону №2464). Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Частинами 3 та 4 ст.25 Закону № 2464 передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) (далі - Інструкція № 449). Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: - дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; - платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; - платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Пунктом 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). З аналізу наведених вище положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки. Матеріалами справи встановлено, що позивачу згідно даних інтегрованої картки платника інформаційної системи ГУ ДФС у Харківській області станом на дату формування вимоги (10.07.2019) нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 3 та 4 квартали 2018 року та 1 квартал 2019 року в сумі 7668,54 грн., суму штрафу 3327,73 грн. та пені 4252,18 грн., що є загальною заборгованістю в сумі вимоги - 15248,45 грн. Зі змісту інтегрованої картки платника інформаційної системи ГУ ДФС у Харківській області судом встановлено, що станом на 01.07.2019 року за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного внеску та борги зі сплати фінансових санкцій, відповідно у контролюючого органу були законодавчо визначені підстави для визначення заборгованості позивача відповідно до облікових даних з інформаційної системи фіскального органу та правомірно сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки). Таким чином, підстави для визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) на загальну суму 15248,45 грн. Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 10 липня 2019 року відсутні, позовна вимога задоволенню не підлягає. Посилання позивача на той факт, що 09.01.2019 року було припинено підприємницьку діяльність та позивач з цього часу не є платником єдиного внеску, судова колегія оцінює критично та зазначає наступне. Відповідно до положень частини 2 пункту 13 розділу ІV Інструкції, обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпунктах 3, 4 та 6 пункту 1 розділу ІІ цієї Інструкції, у разі зняття їх з обліку в органах доходів і зборів, зокрема, для платників, зазначених у підпунктах 4, 6 пункту 1 розділу ІІ цієї Інструкції, останнім періодом, за який необхідно обчислити та сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня надходження до органу доходів і зборів заяви про зняття з обліку платника єдиного внеску. Єдиний внесок сплачується протягом 10 календарних днів після граничного строку подання звіту із зазначенням типу форми «ліквідаційна». При цьому зазначені платники користуються правами, виконують обов`язки та несуть відповідальність, передбачені для платника єдиного внеску в частині діяльності, яка здійснювалася ними як платниками єдиного внеску. Як свідчать матеріали справи, позивач не звертався до органу доходів і зборів з заявою про зняття з обліку платника єдиного внеску, доказів протилежного суду надано не було. При цьому, факт подання позивачем 09.01.2019 року звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік з поміткою ліквідаційна, жодним чином не свідчить про факт подання позивачем до органу доходів і зборів заяви про зняття з обліку платника єдиного внеску. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач станом на час винесення спірної вимоги про сплату боргу перебував на обліку як платник єдиного внеску та обов`язки позивача по сплаті єдиного внеску не були припиненими в силу неподання позивачем відповідної заяви. Відносно позовної вимоги про винесення рішення про повернення незаконно відшкодованої та сплаченої недоїмки на загальну суму 16804,99 грн. (16638,60 грн. +1 % 166,38 грн. (банківський збір за перерахунок коштів), суд зазначає наступне. З наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем було самостійно здійснено перерахування коштів у розмірі 16638,60 грн. на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Харківській області від 13.11.2018 року №Ф-12902-17 на суму боргу 16638,60 грн. Вказана вимога є чинною, в судому порядку або в порядку адміністративного оскарження не скасована. Окрім цього, відповідно до положень абзацу другого частини третьої статті 26 Закону № 2464, суми коштів, безпідставно стягнені територіальними органами доходів і зборів з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню з рахунків органами доходів і зборів в триденний строк з дня прийняття рішення територіальним органом доходів і зборів або судом про безпідставність їх стягнення з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України. В межах даної справи судом не встановлено та позивачем не надано рішення контролюючого органу або суду про неправомірність визначення суми недоїмки у вимозі про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Харківській області від 13.11.2018 року №Ф-12902-17, відповідно відсутні підстави для повернення позивачу самостійно сплаченої суми єдиного внеску, та як наслідок відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 року по справі № 520/9368/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Я.В. П`янова Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 16.10.2020 року