Окрема думка Велика Палата ВС № 372/266/15-ц

Окрема думка судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В. справа № 372/266/15-ц (провадження № 14-396 цс 19) 16 червня 2020 року м. Київ Велика Палата Верхового Суду розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бєлломі Олена Віталіївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Національний банк України, про визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору іпотеки та витребування земельної ділянки за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року і постановою від 16 червня 2020 року касаційну скаргу частково задовольнила. Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу повністю погодитися з огляду на таке.

1. Велика Палата Верховного Суду частково задовольняючи касаційну скаргу залишила без змін рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 30 вересня 2013 року № 2270, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк» (далі - ПАТ «Європейський газовий банк»).

2. Свою позицію Велика Палата Верховного Суду обґрунтувала таким. 2.1. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а в разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). 2.2. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. 2.3. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право. Останні не є підставами набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності. Такою підставою є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. 2.4. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що помилково вважати, що для ефективного захисту права власності власник має витребувати відповідне майно у кінцевого набувача після того, як визнає недійсним договір, на підставі якого це майно перейшло у володіння до вказаного набувача. 2.5. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки саме з огляду на те, що визнання цього договору недійсним не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на спірну земельну ділянку та для її витребування. А власне таке витребування є метою власника.

3. Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Європейський газовий банк» був укладений договір іпотеки земельної ділянки площею 9,0035 га, що належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 25 жовтня 2006 року серії ЯГ № 233833, на забезпечення кредитного договору від 30 серпня 2013 року № 741-300813 укладеного між ТОВ «Новітні технології міста» та ПАТ «Європейський газовий банк».

4. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 листопада 2015 року у справі № 372/3374/15-ц в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Європейський газовий банк» в межах вартості предмета іпотеки звернуто стягнення на земельну ділянку, загальною площею 9,0030 га., що належить іпотекодавцю ОСОБА_1 .

5. На підставі вищезазначеного рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 листопада 2015 року власником зазначеної земельної ділянки стало ПАТ «Європейський газовий банк»

6. Відповідно до частини другої статті 373 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

7. Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

8. Згідно зі статтею 15 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) іпотека земельних ділянок здійснюється відповідно до цього Закону. Заборони та обмеження щодо відчуження і цільового використання земельних ділянок, встановлені Земельним кодексом України, є чинними при їх іпотеці.

9. Предметом іпотеки відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна, зокрема, за умов, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності.

10. Предметом іпотеки відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна, зокрема, за умов, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності.

11. Оскільки лише власник володіє правом передати належне йому майно в іпотеку, що вимога позивача про визнання недійсним договору іпотеки від 30 вересня 2013 року № 2270, який було укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Європейський газовий банк» є належним способом захисту права власності та суд першої інстанції правомірно визнав цей договір недійсним.

12. Також відповідно до статті 1 ГПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

13. У статті 12 ГПК України передбачено категорії справ, які підвідомчі господарським судам.

14. Статтею 58 ГПК України встановлено заборону щодо об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

15. За положеннями частини першої статті 15 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

16. У статті 16 ЦПК України відтворене правило, яке закріплене у статті 58 ГПК України.

17. Разом з тим однорідні, нерозривно пов`язані між собою вимоги, вирішення однієї з яких залежить від інших, можуть бути об`єднані в одне провадження лише в тому випадку, якщо вони за предметом прямо не віднесені до юрисдикції різних судів.

18. Згідно з частиною четвертою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування.

19. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

20. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

21. Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

22. Тобто, якщо у результаті прийняття рішення суб`єктом владних повноважень особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача.

23. Крім того, від вирішення позовних вимог про визнання недійсними розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 29 грудня 2003 року № 746 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» та рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 18 серпня 2006 року № 93 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок громадянам (згідно з додатком) на території села Старі Безрадичі Старобезрадичівської сільської ради» залежить вирішення позовних вимог про скасування рішення приватного нотаріуса від 22 лютого 2016 року про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ПАТ «Європейський газовий банк» та витребування спірної земельної ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київський лісгосп» з незаконного володіння ПАТ «Європейський газовий банк».

24. Тобто усі вимоги, заявлені прокурором, є взаємопов`язаними, стороною спору є фізична особа, якій спірні земельні ділянки відчужили інші фізичні особи, що набули право власності на підставі зазначених розпорядження та рішення.

25. Однак Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що з огляду на суб`єктний склад сторін спору за вимогою про скасування рішення нотаріуса та відсутність нерозривного зв`язку між нею та вимогами про визнання недійсними розпорядження № 746, рішення № 93 та договору іпотеки вимогу про скасування рішення нотаріуса належить розглядати за правилами господарського судочинства, а оскільки вимоги про визнання недійсними розпорядження № 746, рішення № 93 і договору іпотеки не є нерозривно пов`язаними з рештою вимог у цій справі, які не є похідними від перших, то вимогу про витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння ПАТ «Європейський газовий банк» з огляду на суб`єктний склад учасників спору треба розглядати за правилами господарського судочинства.

26. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду суперечить змісту пункту 29 її ж постанови про необхідність розгляду в одному провадженні однорідних позовних вимог до кількох відповідачів, зокрема нерозривно пов`язаними між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших, оскільки, як вже зазначалось, усі вимоги, заявлені прокурором, є взаємопов`язаними, стороною спору є фізична особа, якій спірні земельні ділянки відчужили фізичні особи, що набули право власності на підставі зазначених розпорядження № 746 та рішення № 93.

27. Ці вимоги є однорідними, нерозривно пов`язаними з вимогами, також заявленими прокурором, про витребування спірної земельної ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київський лісгосп» з незаконного володіння ПАТ «Європейський газовий банк» на підставі статей 387, 388 ЦК України, оскільки безпосередньо впливають на права та обов`язки фізичних осіб.

28. Згідно з принципом диспозитивності (стаття 11 ЦПК України), відповідно до якого суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, предмет і підставу позову визначає не суд, а позивач.

29. Отже з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, указаний спір за всіма позовними вимогами, у тому числі й за вимогами про скасування рішення нотаріуса та витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння ПАТ «Європейський газовий банк», підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вирішення зазначених вимог залежить від вирішення спору про визнання незаконними оспорюваних розпорядження № 746 про передачу у власність фізичним особам земельних ділянок та рішення № 93 про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок громадянам. Суддя В. В. Пророк Окрема думка складена 15 жовтня 2020 року