Постанова 4855 № 826/12592/14

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12592/14 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаль М.І. За участю секретаря: Ткаченка В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року, суддя Келеберда В.І., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просила: - визнати незаконними дії УПФУ у Дніпровському районі м. Києва при створенні "комісії по трудовим спорам", засіданнях "комісії" 06 червня 2014 року, 12 червня 2014 року та їхніх "рішень", виданні наказу від 14 серпня 2014 року №155/к, звільненні її з роботи 14 серпня 2014 року та розрахунку при звільненні; - зобов`язати УПФУ у Дніпровському районі м. Києва скасувати рішення комісії від 06 червня 2014 року, 12 червня 2014 року, наказ від 14 серпня 2014 року №155/к, поновити її на посаді головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій, внести відповідні записи до її трудової книжки; - зобов`язати УПФУ у Дніпровському районі м. Києва виплатити середній заробіток за період вимушеного прогулу з розподілом його помісячно за весь період з урахуванням щомісячної індексації заробітної плати; - зобов`язати УПФУ у Дніпровському районі м. Києва відкоригувати індивідуальні відомості позивача про застраховану особу (дані системи персоніфікованого обліку) шляхом внесення до них змін з урахуванням виплати середнього заробітку за період вимушеного прогулу помісячно з індексацією. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року замінено відповідача на Головне управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві. Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва від 14 серпня 2014 року №155/к "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва з 14 серпня 2014 року. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання незаконними дій управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва при створенні "комісії по трудовим спорам", проведенні засідань "комісії" 06 червня 2014 року, 12 червня 2014 року та скасування рішень комісії від 06 червня 2014 року, 12 червня 2014 року, а також зобов`язання управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва внести відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_1 . Адміністративну справу № 826/12592/14 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період вимушеного прогулу з розподілом його помісячно за весь період з урахуванням щомісячної індексації заробітної плати, а також відкоригувати індивідуальні відомості позивача про застраховану особу (дані системи персоніфікованого обліку) шляхом внесення до них змін з урахуванням виплати середнього заробітку за період вимушеного прогулу помісячно з індексацією направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України місті Києві виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 серпня 2014 року по 09 жовтня 2019 року у розмірі 282 806 (двісті вісімдесят дві тисячі вісімсот шість) грн 70 коп. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині виплати Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4561 (чотири тисячі п`ятсот шістдесят одна) грн. 40 коп. В іншій частині позову відмовлено. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року виправлено описку в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року, а саме зазначено вірно дату ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від "15.06.2020 року" та розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі "4 823 (чотири тисячі вісімсот двадцять три) грн 06 коп". Не погоджуючись із рішенням суду, позивачка звернулась до суду з апеляційною скаргою у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та змінити рішення суду шляхом задоволення позовних вимог в повному обсязі. Також відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала головним спеціалістом відділу контролю за правильністю призначення пенсій УПФУ у Дніпровському районі м. Києва, її посадові обов`язки, як державного службовця, визначені посадовою інструкцією, з якими позивач була ознайомлена під підпис (т. 1 а.с. 51, 48). 22 січня 2014 року наказом начальника УПФУ у Дніпровському районі м. Києва №12/К на виконання наказу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 17 січня 2014 року №20/К здійснено реорганізацію структурних підрозділів та внесення змін до штатного розпису УПФУ у Дніпровському районі м. Києва, а також реорганізовано в управлінні відділи та на їх базі створено нові (т. 1 а.с. 29). Відповідно до пунктів 6.1 та 6.2 вказаного наказу начальника відділу кадрового забезпечення зобов`язано здійснити необхідні заходи щодо проведення реорганізації структурних підрозділів УПФУ у Дніпровському районі м. Києва згідно вимог чинного законодавства, пункту 1 статті 40 КЗпП України, Закону України «Про зайнятість населення та підготувати до 27 січня 2014 року письмові повідомлення про наступні вивільнення працівників з пропозицією щодо переведення на інші посади. На підставі наказу Національного агентства України з питань державної служби від 13 серпня 2011 року № 11 «Про довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців», наказу УПФУ у Дніпровському районі м. Києва від 31 січня 2014 року №22/К «Про внесення в дію штатного розпису управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі міста Києва» керівниками структурних підрозділів розроблені положення відділів, згідно з новою структурою та підготовлені нові посадові інструкції працівників. Начальником ГУ ПФУ в м. Києві 31 січня 2014 року затверджено Структуру управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м.Києва (т. 1 а.с. 34). 12 травня 2014 року начальником УПФУ у Дніпровському районі м. Києва затверджено посадову інструкцію головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій УПФУ у Дніпровському районі м. Києва ОСОБА_1 , від підписання якої вона відмовилася (т. 1 а.с. 54). 06 червня 2014 року відбулось засідання комісії по трудовим спорам УПФУ у Дніпровському районі м. Києва, діяльність якої було поновлено на 2014 рік на підставі наказу начальника цього Управління від 02 січня 2014 року №

7. Порядком денним під час вказаного засідання було обговорення доповідної записки начальника відділу контролю за правильністю призначення пенсій Домбровської Р.В. з приводу відмови від підписання головним спеціалістом відділу контролю за правильністю призначення пенсій ОСОБА_1. посадової інструкції. За результатами розгляду Комісією прийнято рішення від 06 червня 2014 року, оформлене протоколом № 15, яким висунуто пропозиції ОСОБА_1 надати для комісії у письмовому вигляді зауваження та доводи щодо відмови у підписанні посадової інструкції та попереджено, що у разі відмови від підписання посадової інспекції до неї будуть застосовані заходи, відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (т. 1 а.с. 60). 11 червня 2014 року в УПФУ у Дніпровському районі м. Києва у присутності першого заступника начальника управління Шушкової О.В. , начальника юридичного відділу Сідловської А.В. , начальника відділу персоналу Мурашової Т.М. та головного спеціаліста відділу персоналу Каліщук С.Г. був складений акт про відмову від підписання посадової інструкції ОСОБА_1. Вказаний акт підписаний посадовими особами та скріплений печаткою організації. (т. 1 а.с. 36). В цей же день у присутності тих же посадових осіб УПФУ у Дніпровському районі м. Києва був складений акт про відмову від підписання зобов`язання щодо збереження інформації з обмеженим доступом (т. 1 а.с. 35). 12 червня 2014 року відбулось засідання комісії по трудовим спорам УПФУ у Дніпровському районі м. Києва, про що складено протокол №

16. За змістом цього протоколу визначено порядок денний засідання комісії, а саме розгляд акта про відмову ОСОБА_1 від підписання посадової інструкції та акта про відмову ОСОБА_1 від підписання зобов`язання щодо збереження інформації з обмеженим доступом. За результатами засідання, комісія вирішила: у разі відмови від підписання посадової інструкції та зобов`язання щодо збереження інформації з обмеженим доступом до головного спеціаліста ОСОБА_1 будуть застосовані заходи, відповідно до пункту 6 статті 36 КЗпП України (т. 1 а.с. 62). ОСОБА_1 , отримавши 13 червня 2014 року копію протоколу засідання комісії № 15 від 06 червня 2014 року, власноручно виклала у цьому протоколі зауваження щодо його змісту, а саме те, що секретар комісії не відобразила в протоколі засідання комісії перелік пунктів посадової інструкції, з якими була не згодна ОСОБА_1 . Із вказаними рішеннями комісії по трудовим спорам від 06 червня 2014 року та від 12 червня 2014 року ОСОБА_1 ознайомлена, їх копії отримала особисто 13 червня 2014 року, про що свідчить її підпис на цих рішеннях, копії яких є у матеріалах справи. Наказом УПФУ у Дніпровському районі м. Києва від 14 серпня 2014 року №155/к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, на підставі пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (т. 1 а.с. 6). Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року адміністративну справу № 826/12592/14 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період вимушеного прогулу з розподілом його помісячно за весь період з урахуванням щомісячної індексації заробітної плати, а також відкоригувати індивідуальні відомості позивача про застраховану особу (дані системи персоніфікованого обліку) шляхом внесення до них змін з урахуванням виплати середнього заробітку за період вимушеного прогулу помісячно з індексацією направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. Вирішуючи позовні вимоги у вказаній частині колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Згідно з п. 3 розділу ІІІ цього Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді (абз. 1). Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік (абз. 2). Колегія суддів зазначає, що за приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Вичерпний перелік виплат, які в усіх випадках збереження середньої заробітної плати згідно з чинним законодавством не враховуються при її обчисленні, передбачено п. 4 розділу ІІІ Порядку, до яких, серед іншого, належать: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. 2). В пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, для обрахунку у суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням застосовується довідка про доходи ОСОБА_1 за червень-липень 2014 року (т. 4, а.с. 5-6), тобто за два останніх місяці перед звільненням відповідно до наказу управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва від 14 серпня 2014 року №155/к. Із вказаної довідки вбачається, що середня заробітна плата позивача, обчислена за останні 2 місяці роботи без вирахуванням сум обов`язкових платежів до бюджету, становить 5 699,93 грн. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. Отже, за розрахунком середньоденний заробіток позивача становить: 5 699,93 грн. (заробітна плата за 2 останні місяці)/26 робочих днів = 219,23 грн. Як убачається із матеріалів справи, постановою Верховного Суду від 09.10.2019 року ОСОБА_1 поновлено на роботі з 14.08.2014 року, тому період за який підлягає стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - з 14 серпня 2014 року по 09 жовтня 2019 року включно. Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу становить 1 290 днів. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції вірно зазначено, що стягненню підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, оскільки позовна заява про поновлення ОСОБА_1 на посаді розглядається судом більше року не з вини позивачки. Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 282 806,70 грн (219,23 х 1 290). У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Також, рішення суду в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць у сумі 4 823,06 грн підлягає негайному виконанню. Щодо проведення індексації заробітної плати, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 6 статті 95 КЗпП України передбачено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення". Згідно з ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що об`єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру. Також, статтею 33 Закону України "Про оплату праці" визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. У відповідності до ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), з урахуванням внесених до них змін. Водночас, пунктом 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер. Приписами п. 3 Порядку №1078 визначено, що до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу не є оплатою праці за виконану роботу, а є разовою та розрахована із середньої заробітної плати, тому така виплата не підлягає індексації. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №450/1925/17 та від 20 грудня 2019 року у справі № 804/3000/18. Щодо коригування індивідуальних відомостей про застраховану особу (дані системи персоніфікованого обліку) шляхом внесення до них змін з урахуванням виплати середнього заробітку за період вимушеного прогулу помісячно з індексацією, суд першої інстанції також правомірно відмовив у їх задоволенні, враховуючи наступне. Підставою для нарахування і сплати податків і зборів відповідно до положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Податкового кодексу України є отримання особою заробітної плати (доходу), проте останню позивачу не виплачено. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень. Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень. Завдання судочинства досягаються шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Отже, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, не підлягають задоволенню вимоги, щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень утримуватися від винесення рішень у майбутньому, оскільни чинним КАС України передбачено, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє, а на даний час права позивачки в цій частині не порушені. Доводи позивача про те, що суд першої інстанції не зазначив у судовому рішенні, що відповідач не відобразив у її індивідуальних відомостях про застраховану особу сплату страхових внесків за весь час вимушеного проугул по день фактичного розрахунку, а тому судове рішення слід змінити, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені обставини не тягнуть за собою скасування чи зміну по суті правильного та законного судового рішення, так як саме на роботодавця покладено обов`язок відрахування з отриманого доходу працівників податків та інших обов`язкових платежів. Також є безпідставними доводи відповідача про те, що кількість днів вимушеного прогулу становить 1288 днів, оскільки судом першої інстанції правильно проведено підрахунок днів вимушеного прогулу. Окрім того, судом першої інстанції проведено вірно розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу виходячи з довідки про доходи позивачки за червень-липень 2014 року, тобто за 2 останні місяці перед звільненням та з урахувнням того, що позивачка працювала в Управлінні ПФУ в Дніпровському районі м. Києва, а не у Головному управлінні ПФУ в м. Києві. З огляду на вищевикладене та з урахуванням встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І. Повний текст виготовлено: 06 жовтня 2020 року.