Постанова 4852 № П/811/4053/14

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № П/811/4053/14 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року (головуючий суддя Черниш О.А.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області третя особа Міністерство юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі Відповідач-1), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (далі Відповідач-2), третя особа Міністерство юстиції України (далі Третя особа) в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ МВС України №2253о/с від 28.10.2014 року в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника штабу Управління МВС України в Кіровоградські області із органів внутрішніх справ згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» №1682-VІІ від 16.09.2014 року та пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил, затвердженим Кабінетом Міністрів України (із постановленням на військовий облік); - визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Кіровоградській області №388о/с від 28.10.2014 року в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника штабу УМВС України в Кіровоградські області з органів внутрішніх справ згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VІІ та пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у Запас Збройних Сил, затвердженим Кабінетом Міністрів України (із постановленням на військовий облік); - поновити його в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника штабу начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС України в Кіровоградській області з 28.10.2014 року; - визнати неправомірною бездіяльність УМВС України в Кіровоградській області щодо нерозгляду рапорту від 16.10.2014 року про звільнення з органів внутрішніх справ за станом здоров`я та за вислугою років; - зобов`язати УМВС України в Кіровоградській області розглянути рапорт від 16.10.2014 року про звільнення з органів внутрішніх справ за станом здоров`я та за наявною вислугою років та вирішити питання про його звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до пункту 65 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114 (через хворобу, із зняттям з військового обліку); - зобов`язати МВС України та УМВС України в Кіровоградській області вжити заходів щодо направлення до Міністерства юстиції України інформації про виключення його персональних даних з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». В обґрунтування позовної заяви зазначено про те, що наказами Міністра внутрішніх справ України №2253о/с від 28.10.2014 року та начальника УМВС України в Кіровоградській області №388о/с від 28.10.2014 року Позивача звільнено з органів внутрішніх справ згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» №1682-VІІ від 16.09.2014 року та пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік). Позивач вважає ці накази протиправними, оскільки підстави звільнення не вмотивовані, застосована до нього люстрація не відповідає критеріям та принципам, що визначені стандартами Ради Європи, суперечить Конституції України щодо індивідуальної юридичної відповідальності та практиці Європейського суду з прав людини. Позивач стверджує, що сам факт роботи в період правління Президента Віктора Януковича не може стати правовою підставою для люстрації, та наполягає, що особисто він під час служби в органах внутрішніх справ не вчиняв будь-яких дій та не допускав бездіяльності, спрямованих на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Також зазначає, що звільнення відбулося без проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», та всупереч порядку проходження служби в міліції. Зокрема стверджує, що займана ним посада була віднесена до номенклатури посад, призначення та звільнення з яких здійснюється наказами начальників Управлінь МВС України в областях, тож Міністр внутрішніх справ України, видаючи спірний наказ №2253о/с від 28.10.2014 року, вийшов за межі своїх повноважень. Крім того, позивач вказує, що його звільнення відбулося без погодження із профспілковим органом, а звільнення на підставі пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) є неправомірним, оскільки він визнаний непридатним до військової служби за станом здоров`я, а відтак підлягає звільненню зі служби у відставку на підставі пункту 65 «а» цього Положення (через хворобу, із зняттям з військового обліку). З огляну на вказане Позивач просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до УМВС в Кіровоградській області в частині вимог про: - визнання неправомірною бездіяльності УМВС України в Кіровоградській області щодо нерозгляду рапорту від 16.10.2014 року про звільнення з органів внутрішніх справ за станом здоров`я та за вислугою років; - зобов`язання УМВС України в Кіровоградській області розглянути рапорт від 16.10.2014 року про звільнення з органів внутрішніх справ за станом здоров`я та за наявною вислугою років та вирішити питання про звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до пункту 65 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114 (через хворобу, із зняттям з військового обліку) (т. 3, а.с. 18-19). Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року по справі №П/811/4053/14 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, третя особа Міністерство юстиції України, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України №2253о/с від 28.10.2014 року «По особовому складу» в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника штабу Управління МВС України в Кіровоградські області. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області №388о/с від 28.10.2014 року «По особовому складу» в частині звільнення з органів МВС у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника штабу - начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС України в області. Поновлено ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника штабу начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області з 29.10.2014 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1375 грн. Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2750 грн. (т. 3, а.с. 21-28). Приймаючи рішення по суті спору суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що звільнення Позивача на підставі Закону №1682-VII було незаконним, оскільки Відповідачами не надано оцінки діяльності Позивача на посадах в органах внутрішніх справ та не надано доказів того, що Позивач своїми діями, рішенням чи бездіяльністю здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , чи які підривали основи національної безпеки і оборони України або порушували права і свободи демократичного суспільства. Відповідач-1 - Міністерство внутрішніх справ України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (т. 3, а.с. 65-72). В апеляційній скарзі Відповідач-2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та на невідповідність висновків суду першої фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог до МВС України та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до МВС України відмовити у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тим обставинам, що звільнення Позивача із займаної посади відбувалось на підставі норм Закону України «Про очищення влади», який набув чинності та підлягав виконанню, при цьому втручання у право Позивача здійснено з метою захисту прав і свобод інших осіб, а саме відновлення довіри громадян до влади, тобто з дотриманням положень ч. 2 ст. 8 Конвенції. Відповідач-2 - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (т. 3, а.с. 39-50). В апеляційній скарзі Відповідач-2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та на невідповідність висновків суду першої фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, здійснити перерозподіл судових витрат понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (судовий збір) на користь УМВС України в Кіровоградській області. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що висновки суду першої інстанції про невідповідність Закону №1682 положенням Конституції України є передчасними, оскільки на момент винесення оскаржуваного рішення судом першої інстанції Конституційний Суд України не визнавав норми Закону №1682 неконституційними. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу Відповідач-2 вказав і про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що відповідно до свідоцтва про хворобу №657 від 24.10.2014 року Позивача визнано непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час, що свідчить про те, що в іншому випадку Позивач був би звільнений з органів внутрішніх справ за п. 65 «б» (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС після надходження свідоцтва про хворобу до УМВС України в Кіровоградській області, тобто, фактично дата звільнення не змінилась би, а змінилась би лише підстава для звільнення. Третя особа - Міністерство юстиції України подало пояснення у справі №П/811/4053/14, відповідно до яких останній вважає, що апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області підлягають задоволенню у повному обсязі, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов ОСОБА_1 залишенню без задоволення (т. 3, а.с. 97-108). Мотивуючи пояснення Третя особа зазначила про те, що у період з серпня 2008 року по липень 2011 року Позивач обіймав посаду заступника начальника Управління начальника управління кадрового забезпечення УМВС у Кіровоградській області, яка відповідає критерію здійснення очищення влади, передбаченому п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону №1682-VІІ, при цьому наявність вищевказаних відомостей в особовій справі ОСОБА_1 є безумовною підставою для застосування до нього заборони, визначеної ч. 3 ст. 1 Закону №1682-VІІ, звільнення його та внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». Представник Позивача подав відзив на апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, в якому просить суд залишити без задоволення апеляційні скарги МВС України та УМВС України в Кіровоградській області, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, стягнути з МВС України та УМВС України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн. (т. 3, а.с. 109-138). 22 вересня 2020 року від Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. 23 вересня 2020 року в судовому засіданні колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відкласти розгляд справи на 01.10.2020 о 10:30 год. 29 вересня 2020 року від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання, в якому останній просив суд визнати причину неприбуття у судове засідання 01.10.2020 року поважною. Відповідач-1, який був належним чином сповіщений про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направив, про причини їх неявки суд не сповістив. За таких обставин, колегія суддів, з урахуванням думки представників Позивача, Відповідача-2 та Третьої особи, кожного окремо, ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи, які не з`явились. В судовому засіданні в режимі відеоконференції 01 жовтня 2020 року представник Відповідача-2 вимоги апеляційних скарг Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області та Міністерства внутрішніх справ України, кожної окремо, підтримав. Представник Позивача проти вимог апеляційних скарг Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області та Міністерства внутрішніх справ України, кожної окремо, заперечив. Представник Третьої особи вважав, що апеляційні скарги Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області та Міністерства внутрішніх справ України мають бути задоволені. Заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача-2 та Третьої особи, кожного окремо, проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з вересня 1994 року розпочав службу в органах внутрішніх справ. У період з 29.08.2008 року по 06.07.2011 року він займав посаду заступника начальника УМВС України в Кіровоградській області начальника управління кадрового забезпечення (т. 1, а.с. 44; т. 2, а.с. 121 зв. бік). Наказом начальника УМВС України в Кіровоградські області №110о/с від 18.04.2013 року Позивач призначений з 19.04.2013 року на посаду заступника начальника штабу - начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС України в Кіровоградській області (т. 2, а.с. 122). Міністром внутрішніх справ України видано наказ №2253о/с від 28.10.2014 року «По особовому складу», яким серед іншого, на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VII та пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника штабу УМВС України в Кіровоградські області, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) (т. 1, а.с. 25, 51). На виконання цього наказу начальником УМВС України в Кіровоградські області видано наказ №388о/с від 28.10.2014 року «По особовому складу», яким серед іншого, на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VII та пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції ОСОБА_1 заступника начальника штабу - начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС України в області, звільнено з органів МВС у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) з 28.10.2014 року (т. 1, а.с. 26). До Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», внесено відомості про застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», строком на 10 років. (т. 2, а.с. 257) Правомірність винесення наказів №2253о/с від 28.10.2014 року «По особовому складу» та №388о/с від 28.10.2014 року «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) з 28.10.2014 року є предметом судового розгляду у даній справі. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Приймаючи рішення по суті заявлених позовних і апеляційних вимог, колегія суддів виходить з наступного. Частиною 6 статті 43 Конституції України встановлено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Основні засади очищення влади встановлені в статті 1 Закону №1682-VII, відповідно до частини другої якої очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. Таким чином, з наведеного слідує, що метою встановлення передбачених цим законом заборон, є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини (частина друга статті 1 Закону). Як зазначено у пункті 50 Остаточного висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») від 19 червня 2015 року № 788/2014, частинами першою та другою статті 7 передбачено дискваліфікацію певних осіб на основі того, що вони обіймали посади під час президентства Віктора Януковича у 2010- 2014 роках або під час подій Майдану на рубежі 2013 - 2014 років. Дискваліфікація, заснована виключно на посаді, яку обіймала особа, не суперечить міжнародним стандартам за умови, що йдеться про посади в установах, відповідальних за серйозні порушення прав людини і винних у серйозних випадках халатності. В Остаточному висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 19 - 20 червня 2015 року Венеціанської комісії зазначено, що питання люстрації безпосередньо порушується в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1096 (1996) про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем. Резолюція наголошує, що люстраційні заходи «можуть бути сумісними з демократичною державою, заснованою на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв» (пункт 12). Цими критеріями є: - провина, саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; - повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості та право на судовий перегляд ухваленого рішення; - різні функції та цілі люстрації, а саме: захист новоствореної демократії, і кримінальне право, тобто покарання осіб, які вважаються винними, повинні дотримуватися; - люстрація повинна мати жорсткі обмеження у часі, як у період її застосування, так і в період, впродовж якого здійснюється перевірка. Більш детально критерії роз`яснені у доповіді, що додається до резолюції 1096 (1996), яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенстві права (далі - Керівні принципи 1996 року). Ці Керівні принципи були прийняті для формування політики, спрямованої на ліквідацію спадщини комуністичного періоду, який закінчився в 1991 році. Ці основоположні принципи можна застосовувати mutatis mutandis до спадщини режиму ОСОБА_4 . Однак, врахуванню підлягає і те, що у Проміжному висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 12 - 13 грудня 2014 року Венеціанська комісія вказала, що Керівні принципи передбачають, що люстрація «може бути використана тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб`єкт люстрації, створенню життєздатної вільної демократії шляхом використання суб`єктом службового становища з метою порушення прав людини або блокування процесу демократизації» (пункт 29). У пункті 65 остаточного висновку Венеціанська комісія вказала, що оскільки «метою люстрації є не покарання людей, які вважаються винними, … а захист нової демократії» (преамбула до Керівних принципів), зміни в особистій позиції є тим фактором, який слід ураховувати щодо всіх категорій осіб. Закон забороняє певним категоріям осіб обіймати певні державні посади. Венеціанська комісія наголошує на тому, що відповідно до концепції «демократії, здатної захистити себе», держава має право відстороняти від доступу до зайняття державних посад осіб, які можуть становити загрозу демократичній системі та/або показали себе негідними служити суспільству. Водночас, Європейський суд з прав людини зазначив у справі «Жданока», що «щоразу, коли держава має намір покладатися на принцип «демократії, здатної захистити себе» для виправдання втручання у права особистості, вона повинна ретельно оцінювати масштаби та наслідки цього заходу, щоб переконатися у тому, що / ... / рівновагу буде досягнуто». Таким чином, правова норма, яка накладає обмеження на доступ до державних посад, має бути чіткою й обґрунтованою за характером та повинна дотримуватися принципу пропорційності. Питання люстрації безпосередньо порушується в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1096 (1996) про заходи ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем. Зокрема у пунктах 11-14 зазначається наступне. «

11. Що стосується поводження з особами, які не вчинили жодних злочинів, за які осіб можна притягати до відповідальності відповідно до пункту 7, але які, проте, займали високі посади при колишніх тоталітарних комуністичних режимах і підтримували їх, Асамблея відзначає, що деякі держави визнали за необхідне вжити адміністративні заходи, такі як прийняття законів про люстрацію або декомунізацію. Метою цих заходів є відсторонення таких осіб від здійснення державної влади, якщо їм не можна довірити цього відповідно до демократичних принципів, тому що вони не продемонстрували свою прихильність демократичним принципам чи віру в них у минулому і не зацікавлені та не мають мотивів дотримуватися їх сьогодні.

12. Асамблея підкреслює, що загалом ці заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

13. Асамблея вважає за необхідне забезпечити, щоб закони про люстрацію й подібні адміністративні заходи відповідали вимогам держави, заснованої на верховенстві права, і зосереджувалися на загрозах основоположним правам людини й процесу демократизації. Дивіться «Керівні вказівки щодо забезпечення відповідності законів про люстрацію й подібних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на верховенстві права».

14. Крім того, Асамблея рекомендує, щоб службовці, яких звільнили з посади на основі законів про люстрацію, у принципі не втрачали раніше надбаних фінансових прав. У виняткових випадках, коли представники правлячої еліти колишнього режиму призначали собі пенсії вищі, ніж у пересічних громадян, їх пенсії повинні бути зменшені до звичайного рівня». Таким чином, у Резолюції 1096 Асамблея звертає увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. В Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи «Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» Doc. 7568 від 3 червня 1996 року зазначено, що щоб бути сумісними з державою, заснованою на верховенстві права, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед, увагу люстрації слід зосередити на загрозах основоположним правам людини і процесу демократизації. Помста не може бути метою таких законів; не повинно допускатися і політичне чи соціальне зловживання результатами процесу люстрації. Метою люстрації є не покарання людей, які вважаються винними, бо це завдання прокурорів, які застосовують кримінальне право, а захист нової демократії. Серед зазначених в Рекомендації керівних вказівок щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права, варто окремо наголосити на наступних: b) Люстрація може використовуватися тільки для ліквідації або суттєвого зменшення загрози, яку суб`єкт люстрації становить для формування життєздатної і вільної демократичної держави, використовуючи своє особливе становище, порушуючи права людини або блокуючи процес демократизації; d) Люстрація повинна обмежуватися посадами, щодо яких є всі підстави вважати, що суб`єкти, які їх обіймають, становитимуть значну небезпеку для прав людини і демократії, тобто призначуваними державними посадами, які передбачають значну відповідальність за формування або виконання державної політики та практику, пов`язану з внутрішньою безпекою, або призначуваними державними посадами, на яких можливе або здійснюється порушення прав людини, наприклад, посадами в правоохоронних органах, службі безпеки та розвідці, судовій системі та прокуратурі; k) Люстрація «свідомих співробітників» допускається тільки щодо осіб, які насправді були зайняті в державних установах (наприклад, спецслужбах) при серйозних порушеннях прав людини, від яких фактично постраждали інші особи, і які знали або повинні були знати, що їх поведінка може завдати шкоду. На необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує і Венеціанська комісія у висновку від 14-15 грудня 2012 року (2012) 028 щодо «Закону про люстрацію» колишньої Югославської Республіки Македонія (п. 7), а також у Проміжному (п. 64, 82, 104) та Остаточному (п. 18) висновках №788/2014 щодо Закону України «Про очищення влади». Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно з вимогами статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту першого частини другої Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про очищення влади» встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів. Оскаржувані рішення були прийняті Відповідачами, на виконання вищевказаної норми Закону «Про очищення влади» саме у зв`язку з фактом перебування Позивача на посадах публічної служби, щодо яких здійснювались заходи очищення влади, сукупно не менше одного року, в період встановлений Законом. Слід зазначити, що права людини, зокрема, право на доступ до публічної служби, не є абсолютними і, як, про це неодноразово зазначав Європейський Суд з прав людини, у разі, коли є конфлікт декількох прав, кожне з яких гарантоване Конвенцією, варто зважити всі інтереси, що поставлені на карту. У разі якщо держава зобов`язана рівною мірою забезпечувати права, гарантовані Конвенцією та між якими існує конфлікт, і якщо захист одного права призведе до втручання у інше право, саме держава покликана обрати адекватний засіб для того, щоб відповідне втручання у право було пропорційним і таким, що переслідує законну мету (Fernandez Martinez v. Spain, Рішення від 12 червня 2014 року, заява №56030/07, п.123). Втручання (у право) може вважатись «необхідним у демократичному суспільстві» для законної мети, якщо воно відповідає «невідкладній соціальній потребі», і здійснені національними органами засоби є «відповідними і достатніми» (Fernandez Martinez v. Spain , п.124). При визначенні питання «необхідності в демократичному суспільстві» держави користуються свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом. ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до свободи вираження поглядів, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти. Будь-яке непропорційне втручання не буде вважатись «необхідним у демократичному суспільстві». Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми. Таким чином, важливим є визначити, чи належним чином національні органи влади використали свою свободу повноважень, звинувативши заявника у наклепі чи зловживанні посадовим становищем. (Рішення у справі «Ляшко проти України» від 10 серпня 2006 р., Заява № 21040/02, п. 47). З огляду на вищезазначене, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що у даній справі обмежено право Позивача обіймати посаду публічної служби, що в контексті практики Європейського Суду з прав людини становить аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З аналізу матеріалів справи випливає те, що при прийнятті оскаржуваних наказів Відповідачі не проводили перевірку та не надавали оцінки діяльності Позивача на посадах на службі в органах внутрішніх справ, зокрема: в період з серпня 2008 року по липень 2011 року. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що матеріали даної справи не містять будь-яких відомостей про те, що Позивач своїми діями, рішеннями чи бездіяльністю здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , чи які підривали основи національної безпеки і оборони України або порушували права і свободи демократичного суспільства. Надаючи оцінку вказаним обставинам та спірним наказам Відповідачів, з урахуванням принципів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів дійшла висновку про порушення принципу пропорційності, оскільки, в даному випадку, втручання у права особистості шляхом звільнення Позивача на підставі Закону України «Про очищення влади» не виправдовують мету люстраційного процесу, а відтак «рівновагу не було досягнуто». Люстрація може бути використана тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб`єкт люстрації створенню життєздатної вільної демократії шляхом використання суб`єктом службового становища з метою порушення прав людини або блокування процесу демократизації. З огляду на відсутність будь-яких відомостей щодо причетності Позивача до антидемократичних процесів з використанням службового становища за посадою в митних органах, співвідносно до легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд апеляційної інстанції вважає їх непропорційними, невиправданими, такими, що не є необхідними у демократичному суспільстві. Згідно з правилами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, суд апеляційної інстанції бере до уваги те, що Відповідач-1 та Відповідач-2, не виконали свого процесуального обов`язку доказування та не довели правомірності оскаржуваних наказів в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) з 28.10.2014 року. При цьому колегія суддів зазначає про те, що право Позивача, за захистом якого він звернувся до суду, було порушене саме внаслідок прийняття Відповідачем-1 та Відповідачем-2 спірних наказів, що мало наслідком протиправне звільнення з публічної служби. А відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги про скасування наказів №2253о/с від 28.10.2014 року та №388о/с від 28.10.2014 року у відповідній частині підлягають задоволенню. Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Із зазначеного слідує те, що скасування спірних наказів в частині звільнення Позивача, в силу вимог ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме: на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника штабу начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області з 29.10.2014 року. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування наказів №2253о/с від 28.10.2014 року та №388о/с від 28.10.2014 року у відповідній частині та поновлення Позивача на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника штабу начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області з 29.10.2014 року. Поряд із зазначеним, суд апеляційної інстанції вважає невмотивованими доводи апеляційної скарги УМВС України в Кіровоградській області щодо неспівмірності розміру задоволених судом першої інстанції до відшкодування за рахунок Відповідачів судових витрат на правничу допомогу адвоката у даній справі, з огляду на те, що Відповідач-1 не навів жодного доводу та не надав жодного доказу в обґрунтування та на підтвердження того у чому саме, на думку останнього, полягає неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу та в якому розмірі такі витрати мають бути відшкодовані. Щодо вимог представника Позивача про стягнення з Відповідачів на корить Шепелєва О.В. витрат на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 3500 грн. колегія суддів зазначає таке. З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу під час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції Позивачем надано: - копію договору про надання професійної правничої допомоги від 09.03.2020 року; - додаткову угоду від 06.08.2020 року до договору про надання професійної правничої допомоги; - розрахунок від 06.08.2020 року до договору про надання професійної правничої допомоги від 09.03.2020 року; - акт приймання-передачі від 06.08.2020 року до договору про надання професійної правничої допомоги; - квитанцію до прибуткового касового ордера №102 від 06.08.2020 року на суму 3500 грн. Судом апеляційної інстанції встановлено, що між Адвокатським об`єднанням «Усатенко і Усатенко» та ОСОБА_1 укладено договір про надання професійної правничої допомоги від 09 березня 2020 року, відповідно до умов якого Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання в інтересах Клієнта надавати йому професійну правничу допомогу в обсязі та умовах, передбачених даним Договором, а Клієнт зобов`язується сплатити грошову винагороду (гонорар) Адвокатському об`єднанню за надання професійної правничої допомоги, а також фактичні витрати пов`язані з виконанням цього договору. Під час апеляційного розгляду справи №П/811/4053/14 представником Позивача підготовлено та подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області. Проаналізувавши доводи учасників справи та матеріали даної справи суд апеляційної інстанції, з урахуванням співмірності витрат на правову (правничу) допомогу із обсягом складених адвокатом в межах цієї адміністративної справи документів, часу, витраченого адвокатом на надання таких послуг, складністю справи, ціни позову та значення справи для сторони, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача-1 та Відповідача-2 на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в загальному розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) грн. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про часткове задоволення позовних вимог прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційних скарг Відповідача-1 та Відповідача-2 висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги Відповідача-1 та Відповідача-2, кожну окремо - без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року по справі №П/811/4053/14 залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684) витрати на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 1750 (одна тисяча сімсот п`ятдесят) гривень. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 08592224) витрати на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 1750 (одна тисяча сімсот п`ятдесят) гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. В повному обсязі постанова складена 07 жовтня 2020 року. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова