Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/2359/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 р. Справа № 440/2359/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, м. Полтава, по справі № 440/2359/20 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, третя особа, Полтавський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ 08 травня 2020 року ОСОБА_1 (далі за текстом позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі за текстом - відповідач), третя особа: Полтавський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 04.02.2020, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний №ФИ-10220840; - визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо невжиття відповідних заходів реагування по обставинам викладеним у зверненні ОСОБА_1 від 04.02.2020, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний №ФИ-10220840; - визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 28.02.2020 за вих. №ФИ-481/кц, ФИ-456/кц, згідно вимог ст. 15 Закону України "Про звернення громадян"; - визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо не надання відповіді за підписом голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області; - зобов`язати повторно розглянути звернення реєстраційний №ФИ-102208400 від 04.02.2020 та вжити заходів реагування з урахуванням обставин встановлених судом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при зверненні через Урядовий контактний центр від 04.02.2020 реєстраційний №ФИ-10220840 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області не отримав належну та вичерпну відповідь за підписом уповноваженої особи щодо ненарахування додаткового грошового забезпечення за службу у нічний час, у вихідні та святкові дні та за службу у понаднормовий час за час роботи період з 2011 по час повного розрахунку та виплати вказаних видів грошового забезпечення з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку з 2011 по теперішній час, чим порушено його права. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 по справі № 440/2359/20 позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, третя особа: Полтавський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 04.02.2020 реєстраційний номер ФИ-10220840 особисто головою Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області. Зобов`язано Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області розглянути звернення ОСОБА_1 від 04.02.2020 реєстраційний номер ФИ-10220840 і надати відповідь на це звернення за підписом голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 по справі № 440/2359/20 в цій частині та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не надано належну оцінку доводам позову, через що судом належним чином не розглянуті вимоги позивача щодо надання йому повної та вичерпної відповіді відповідачем. Представник відповідача в надісланому до суду письмовому відзиві просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову, доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 04 лютого 2020 року через ДП "Урядовий контактний центр" позивачем направлено звернення №ФИ-10220840, адресоване голові ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області, в якому ОСОБА_1 просив ініціювати йому виплату додаткового грошового забезпечення за службу у нічний час, у вихідні та святкові дні та за службу у понаднормовий час за час роботи період з 2011 по час повного розрахунку та надати компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати та сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з 2011 по теперішній час, згідно судової практики. Також, зазначено, що в разі відсутності повноважень, перенаправити звернення за належністю для вирішення питання по суті питання. Листом від 28.02.2020 №ФИ-481/КЦ, ФИ-456/Кц, ФИ-146/ПОКЦ, Ф-2867 л.к., ФИ-10220887, ФИ-10220928, ФИ-10221053 Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області надано відповідь наступного змісту: "Ваші звернення на Урядову гарячу лінію від 04.02.2020, що надійшли за дорученням до ліквідаційної комісії УМВС, розглянуті. За наслідками розгляду повідомляємо наступне. Виплата грошового забезпечення за період з 2011 по 06.11.2015 Вам проводилась Полтавським РВ УМВС України в Полтавській області, який припинив свою діяльність 08.11.2019. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що ліквідується, закінчився 19.01.2016. Відповідно до ліквідаційного балансу Полтавського РВ УМВС від 09.09.2019 кредиторської заборгованості щодо компенсації за службу в нічний час, вихідні та святкові дні та в понаднормовий час перед Вами не значиться.". Посилаючись на неналежний розгляд його звернення, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 04.02.2020 реєстраційний номер ФИ-10220840 особисто головою Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області суд першої інстанції зазначив, що в порушення вимог ч. 2 ст.15 Закону України "Про звернення гролмадян" відповідь Фісуну Д.Г. надана за підписом заступника голови ліквідаційної комісії УМВС в Полтавській області С.Носатенка, а не особисто головою комісії. З огляду на вказане, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та зобов`язав Ліквідаційну комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області розглянути звернення ОСОБА_1 від 04.02.2020 реєстраційний номер ФИ-10220840 і надати відповідь на це звернення за підписом голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області. Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги є похідними щодо зобов`язання розглянути звернення позивача та нерозривно пов`язані з фактом розгляду по суті звернення ОСОБА_1 від 04.02.2020 реєстраційний номер ФИ-10220840, а оскільки у ході розгляду справи встановлено, що таке звернення належним чином не розглянуто, задоволення похідних вимог буде передчасним та не призведе до відновлення порушеного права позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів зазначає, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які стосуються виключно неналежного розгляду відповідачем звернення позивача, а саме: визнання протиправною бездіяльності Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо: - неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 04.02.2020, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний №ФИ-10220840; - невжиття відповідних заходів реагування по обставинам викладеним у зверненні ОСОБА_1 від 04.02.2020 поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний №ФИ-10220840; - не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 28.02.2020 за вих. №ФИ-481/кц, ФИ-456/кц, згідно вимог ст. 15 Закону України "Про звернення громадян"; - ненадання відповіді за підписом голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області. При цьому, позивачем не заявлялися самостійні позовні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачеві додаткове грошове забезпечення за службу у нічний час, грошове забезпечення за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час з 2011 по час повного розрахунку, а також вимоги щодо компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати та сплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку з 2011 по теперішній час. Вказані питання лише ставилися позивачем у його зверненні від 04.02.2020, поданому через Урядовий контактний центр реєстраційний №ФИ-10220840, яке відповідачем не було розглянуто по суті, про що свідчить зміст відповіді заступника голови ліквідаційної комісії С. Носатенка від 28.02.2020. Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96 (далі - Закон № 393/96). Частиною 1 статті 1 Закону № 393/96 визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. За змістом статті 3 Закону № 393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Статтею 4 Закону № 393/96 передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. Згідно із положеннями статті 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення (частина 3 статті 7 Закону № 393/96) . Частиною 1 статті 15 Закону № 393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). В силу положень частин 1, 2 статті 16 Закону № 393/96 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто. Згідно із статтею 19 Закону № 393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Аналізуючи наведені норми Закону № 393/96 колегія суддів зазначає, що відповідач за результатами розгляду звернення позивача зобов`язаний прийняти рішення або про задоволення відповідного звернення позивача або відмову у задоволенні, з викладенням мотивів, з яких він виходить при цьому. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що переглядається, повноваження відповідача щодо задоволення скарги позивача чи наданні мотивованої відмови у її задоволенні, регламентовано Законом № 393/96. Умови, за яких орган відмовляє у наданні відповіді на письмовий запит, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен задовольнити відповідний запит заявника. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - задовольнити відповідне звернення або відмовити у його задоволенні. Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Надання відповіді на звернення позивача без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для отримання позитивної відповіді на порушене у його зверненні питання. У справі, що розглядається, судом не досліджувалось питання невиплати позивачеві додаткового грошового забезпечення за службу у нічний час, у вихідні та святкові дні та за службу у понаднормовий час за час роботи за період з 2011 по час повного розрахунку та наявності підстав для виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати, та сплатити середнього заробітку за час затримки розрахунку з 2011 по теперішній час. Також не встановлювалась наявність/відсутність інших підстав для відмови у наданні відповіді на звернення позивача, окрім тих, що вказані відповідачем у відповіді від 28.02.2020. Колегія суддів зауважує, що зобов`язання судом відповідача надати позитивну відповіді щодо ініціювання виплати позивачеві невиплачених сум додаткового грошового забезпечення та компенсаторних виплат за несвоєчасний розрахунок, може мати місце лише у випадку, якщо встановлено відсутність таких підстав для відмови у їх виплаті. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача надати відповідь та вжиттю відповідних заходів реагування, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у задоволенні його звернення, в даному випадку, є необґрунтованим та може призвести до вчиненні відповідачем відповідних дій з порушенням закону. Більш того, колегія суддів вважає, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суми, які позивач вважає невиплаченими. При цьому, позивач помилково посилається на порушення судом ст. 1, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, оскільки позивач заявив вимоги виключно щодо нерозгляду його заяви по суті звернення, отже належним захистом права позивача є саме зобов`язання відповідача розглянути звернення позивача по суті. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову не спростовують. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 по справі № 440/2359/20 в частині відмови в задоволенні позову - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова