Постанова 4851 № 440/8725/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2025 р. Справа № 440/8725/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/8725/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність ГУНП щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.07.2024, поданої через Урядовий контактний центр (реєстраційний №ФИ-17519956), з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини від 04.07.2024 (справа Fysun v. Ukraine) та з урахуванням ст.ст. 3, 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини (справа Karnaushenko v. Ukraine, Muta v. Ukraine, Chernaya v. Ukraine) Державою Україна з урахуванням ухвали Полтавського апеляційного суду від 28.02.2024 у справі №552/5408/22, ухвали Київського районного суду м. Полтави від 19.08.2022 у справі №552/2541/19, ухвали Київського районного суду м. Полтави від 18.02.2022 у справі №552/2541/19, ухвали Київського районного суду м. Полтави від 08.09.2021 у справі №552/2541/19, ухвали Київського районного суду м. Полтави від 13.05.2021 у справі №552/2541/19, ухвали Київського районного суду м. Полтави від 15.07.2020 у справі №552/2541/19, постанови Верховного суду від 22.06.2023 у справі №552/5408/22, ухвали Київського районного суду м. Полтави від 23.05.2024 у справі №552/2541/19; - визнати протиправною бездіяльність ГУНП щодо невжиття відповідних заходів реагування на обставини, викладені у заяві ОСОБА_1 від 09.07.2024 поданої через Урядовий контактний центр (реєстраційний №ФИ-17519956), з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини від 04.07.2024 (справа Fysun v. Ukraine) та з урахуванням ст.ст. 3, 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини справа (Karnaushenko v. Ukraine, Muta v. Ukraine, Chernaya v. Ukraine) Державою Україна з урахуванням ухвали Полтавського апеляційного суду від 28.02.2024 у справі №552/5408/22, ухвали Київського районного суду м. Полтави від 19.08.2022 у справі №552/2541/19, ухвали Київського районного суду м. Полтави від 18.02.2022 у справі №552/2541/19, ухвали Київського районного суду м. Полтави від 08.09.2021 у справі №552/2541/19, ухвали Київського районного суду м. Полтави від 13.05.2021 у справі №552/2541/19, ухвали Київського районного суду м. Полтави від 15.07.2020 у справі №552/2541/19, постанови Верховного суду від 22.06.2023 у справі №552/5408/22, ухвали Київського районного суду м. Полтави від 23.05.2024 у справі №552/2541/19; - зобов`язати ГУНП повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (реєстраційний № ФИ-17519956 від 09.07.2024) та вжити заходів реагування. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 позов залишено без задоволення. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 та ухвалити нове судове рішення, щодо заявлених позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги вимоги ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ряд інших обставин, які мають суттєве значення для ОСОБА_1 , як апелянта та суб`єкта звернення при встановленні істини та з`ясуванні всіх обставин справи, викладених у позові, з посиланням на ст.55 Конституції України, норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та сталу практику Європейського суду з прав людини. Стверджує, що викладені факти під час розгляду заяви апелянта від 09.07.2024р. реєстраційний номер ФИ-17519956, Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області - взагалі проігноровані та залишились поза увагою про, що свідчить незаконна та протиправна, формальна відповідь від 12.07.2024, а зазначених обставим, судом першої інстанції взято до уваги не було, що суперечить сталій практиці Європейського суду з прав людини та є пряме порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - відсутність будь-якого ефективного захисту в національному праві. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 09.07.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Рунівшина Полтавського району Полтавської області, через Урядовий контактний центр надіслала заяву (реєстраційний №ФИ-17519956), адресовану начальникові ГУНП, в якій повідомила наступне: "Керуючись ст. 40 Конституції України направляю Вам листа та повідомляю, що 04.07.2024 року Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) винесено рішення по справі Fysun v. Ukraine, (Application Number 34046/20) та присуджено на мою користь 3 000 євро (докази у додатках). Європейським судом з прав людини встановлено, порушення норм ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушення практики Європейського суду з прав людини (докази у додатках). В наслідок незаконних дій та бездіяльності, органу досудового розслідування, Державі давдано матеріальних збитків на суму понад 120 тис. євро та підірвано авторитет Держави на Міжнародному рівні, що є неприпустимим фактом. Згідно позиції ЄСПЛ - Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків «Лелас проти Хорватії», п.

74. У зв`язку викладеним вимагаю, ініціювати проведення службової перевірки по факту, допущення порушень встановлених рішенням Європейського суду з прав людини по справі Fysun v. Ukraine, (Application Number 34046/20) від 04.07.2024 року під час здійснення досудового розслідування КП № 12019170020001086 від 03.05.2019 з притягненням винних працівників поліції до відповідальності та їх керівників за відсутність відомчого контролю за діями підлеглих з наданням мені копій матеріалів перевірок, лише на електронну адресу flaradim@i.ua. Окремо вимагаю вирішити питання про відшкодування, винними працівниками поліції, завданих збитків Державі в розмірі еквіваленту 3 000 євро на час проведення розрахунків. Стан досудового розслідування КП № 12019170020001086, вимагаю заслухати на нараді з притягненням до відповідальності винних працівників поліції у зв`язку з допущенням порушень, встановлених в рішенні ЄСПЛ Application Number 34046/20. Відповідь чекаю змістовну та грунтовну по кожному факту окремо, а в разі відсутності повноважень Заяву перенаправити за належністю, а копію окремо направити до Генеральної прокуратури України для реагування. За наслідками розгляду цього звернення листом від 12.07.2024 №3625-2024 за підписом начальника відділу дізнання ГУНП А.Приходченка заявницю поінформовано про те, що сектором дізнання відділу поліції №1 Полтавського РУП ГУНП здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019170001086 від 03.05.2019 за ч. 2 ст. 125 КК України, в ході якого проведено ряд слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення. Однак на даний час зібраних доказів недостатньо для повідомлення про підозру конкретній особі. Поінформовано, що за викладеними у зверненнях ОСОБА_1 обставинами проведено перевірку, за результатами якої підстав для притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності не встановлено. Також повідомлено, що за фактами бездіяльності посадових осіб відділу поліції №1 Полтавського РУП ГУНП, визнаної ухвалою Київського районного суду від 08.09.2021, згідно з наказом ГУНП проводилося службове розслідування, за результатами якого дізнавач сектору дізнання відділу поліції №1 Полтавського РУП ГУНП ОСОБА_2 притягувалася до дисциплінарної відповідальності. Роз`яснено, що відповідно до ст. 56 КПК України заявниця має право звертатися з клопотанням про проведення необхідних додаткових слідчих дій та отримати детальну інформацію стосовно ходу досудового розслідування у кримінальному провадженні безпосередньо до старшого дізнавача сектору дізнання відділу поліції №1 Полтавського РУП ГУНП ОСОБА_3 . Повідомлено, що наразі досудове розслідування триває, його стан перебуває на контролі керівництва відділу дізнання ГУНП. Водночас, повідомлено про відсутність підстав для направлення копії звернення та матеріалів розгляду до Офісу Генерального прокурора, оскільки згідно зі ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" звернення пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади зверненні, не входять до їх повноважень. Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність в частині належного розгляду звернення від 09.07.2024 та не вжив відповідних заходів реагування, позивач звернулася до суду з позовом. Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірному випадку звернення від 09.07.2024 розглянуто у термін не більше одного місяця від дня його надходження, надано відповідь по суті звернення за підписом повноважної особи, що узгоджується з вимогами статей 15, 20 Закону №393/96-ВР. При цьому незгода позивача зі змістом наданої відповіді не може бути підставою для звинувачень у неналежному розгляді звернення, а тим більше у бездіяльності з приводу його розгляду. Разом з тим, перевіркою звернення не встановлено підстав для притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, про що поінформовано заявницю. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96 (далі - Закон № 393/96). Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 393/96, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Положеннями ст. 3 Закону № 393/96 визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Відповідно до ст. 4 Закону № 393/96, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. Згідно зі ст. 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Відповідно до ст. 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. Згідно зі ст. 15 Закону № 393/96, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону № 393/96 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто. Статтею 18 Закону № 393/96-ВР передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги. За приписами ст. 19 Закону № 393/96, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті. Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. З аналізу положень Закону №393/96 випливає, що в разі надходження до органу звернення такий орган повинен об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в ньому обставини, за результатом проведеної перевірки прийняти відповідне рішення, яке забезпечить поновлення порушених прав заявника, та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення. Судовим розглядом встановлено, що предметом спору у цій справі є питання обґрунтованості звинувачень позивача у бездіяльності відповідача в частині неналежного розгляду звернення від 09.07.2024 (реєстраційний номер ФИ-17519956). Як встановлено судом, у заяві від 09.07.2024, реєстраційний номер ФИ-17519956, адресованій начальникові ГУНП ОСОБА_1. порушила питання щодо проведення службових перевірок за фактом неналежного здійснення досудового розслідування КП №12019170020001086 від 03.05.2019 з метою притягнення керівника та усіх винних працівників поліції до відповідальності. Встановленими обставинами справи, які підтверджуються дослідженими письмовими доказами, підтверджується факт того, що звернення ОСОБА_1 від 09.07.2024 розглянуто по суті, за наслідками чого заявнику надано відповідь листом від 12.07.2024 №3625-2024 за підписом начальника відділу дізнання А.Приходченка (а.с. 66). Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що у спірному випадку звернення від 09.07.2024 було розглянуто у термін не більше одного місяця від дня його надходження, надано відповідь по суті звернення за підписом повноважної особи, що узгоджується з вимогами статей 15, 20 Закону №393/96-ВР. Судова колегія наголошує, що у спірних правовідносинах незгода позивача зі змістом відповіді не є підставою для визнання неналежним розгляд такого звернення. З урахуванням вказаного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача щодо визнання протиправною бездіяльності ГУНП в частині неналежного розгляду заяви від 09.07.2024, реєстраційний номер ФИ-17519956 та невжиття відповідних заходів реагування є необґрунтованою, а за відсутності підстав для задоволення основної вимоги відсутні й підстави для задоволення усіх похідних вимог, які зводяться до вимог про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 09.07.2024, реєстраційний номер ФИ-17519956, та вжити заходів реагування. Доводи апелянта з посиланням на те, що судом першої інстанції не взято до уваги вимоги статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини щодо ефективного засобу захисту, колегія суддів відхиляє, оскільки ним не наведено жодних фактичних обставин справи на підтвердження вказаного факту. Крім того, положення вказаних статей ґарантують кожному право подати до суду будь-який позов щодо його прав і обов`язків та на їх ефективний захист, якими апелянт скористався. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 по справі №440/8725/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк