Постанова 4855 № 640/10081/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10081/20 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Беспалова О.О., Парінова А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2020 року (суддя Федорчук А.Б.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування актів, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, у якому просить: - визнати поточні перевірки Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 23 січня 2014 року до договорів купівлі-продажу державного майна №2-НБ-ЗД, №3-НБ-ЗД, №4-НБ-ЗД, №5-НБ-ЗД протиправними; - визнати поточні перевірки Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 25 листопада 2016 року до договорів купівлі-продажу державного майна №2-НБ-ЗД, №3-НБ-ЗД, №4-НБ-ЗД, №5-НБ-ЗД протиправними; - визнати незаконними та скасувати акти поточних перевірок Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 23 січня 2014 року до договорів купівлі-продажу державного майна №2-НБ-ЗД, №3-НБ-ЗД, №4-НБ-ЗД, №5-НБ-ЗД; - визнати незаконними та скасувати акти поточних перевірок Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 25 листопада 2016 року до договорів купівлі-продажу державного майна №2-НБ-ЗД, №3-НБ-ЗД, №4-НБ-ЗД, №5-НБ-ЗД. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2020 року закрито провадження в адміністративній справі; роз`яснено позивачу, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства місцевим судом. Не погоджуючись з такою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2020 і направити справу для розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що спір з яким він звернувся до суду є публічно-правовим спором, а тому на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів. Позивач в апеляційній скарзі вказує, що Фонд державного майна України у сфері своєї діяльності, зокрема, приймає рішення про приватизацію; здійснює контроль за виконанням умов договорів купівлі-продажу державного майна. Скаржник вважає, що в цій справі відповідач є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом та здійснює повноваження власника державного майна, який здійснив продаж об`єктів незавершеного будівництва, здійснив дії щодо контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу, саме як державний орган, що здійснює владні управлінські функції. Від відповідача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та громадянином України ОСОБА_1 08 січня 2003 року укладено ряд договорів, а саме: Договір купівлі-продажу №2-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва - "корпус 2-Б", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; Договір купівлі-продажу №3-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва - "корпус 2-В", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; Договір купівлі-продажу №4-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва - "площадка РБЦ", що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Привокзальна (фактично, вул. Завокзальна, 47); Договір купівлі-продажу №5-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва - "площадка РБЦ", що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Привокзальна (фактично, вул. Завокзальна, 17). 23 квітня 2010 року між сторонами були укладені додаткові договори, відповідно до яких, сторонами був змінений п. 5.1.6 договорів, та покупець був зобов`язаний в термін до 31 грудня 2011 року підготувати документи та здійснити відповідні дії щодо переоформлення права забудовника на об`єкти приватизації, добудувати та ввести об`єкти в експлуатацію до 31 грудня 2013 року з можливою зміною первісного призначення. Регіональним відділенням Фонду державного майна України проведено перевірки умов вказаних вище договорів, за результатами яких складено акти поточних перевірок від 23 січня 2014 року до договору №2-НБ-ЗД, №3-НБ-ЗД, №4-НБ-ЗД, №5-НБ-ЗД та від 25 листопада 2016 року до договору №2-НБ-ЗД, №3-НБ-ЗД, №4-НБ-ЗД, №5-НБ-ЗД. У висновках актів перевірки встановлено, що умови договорів купівлі-продажу: №2-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва - "корпус 2-Б", що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100, №3-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва - "корпус 2-В", що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100, №4-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва - "площадка РБЦ", що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Привокзальна (фактично, вул. Завокзальна, 47), №5-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва - "площадка РБЦ", що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Привокзальна (фактично, вул. Завокзальна, 17) не виконано в повному обсязі. Не погоджуючись із зазначеними актами поточних перевірок, позивач звернувся до суду з даним позовом. Постановляючи оскаржувану ухвалу про закриття провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі відносини між учасниками справи виникли на підставі укладених договорів купівлі-продажу об`єктів незавершеного будівництва, де відповідач, як власник цього майна, здійснював продаж об`єкта незавершеного будівництва, дії щодо контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу, а тому, спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства. Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Приписами підпунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Аналіз наведених вище норм процесуального закону дає підстави для висновку, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та охоронювані законом інтереси рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, проте, ці рішення, дії чи бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. В силу пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання колегії суддів, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право цивільне у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. З огляду на викладене, не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 оскаржує акти поточних перевірок виконання умов договорів купівлі-продажу об`єктів незавершеного будівництва, зокрема: - акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва "Корпус 2-Б", що розташований за адресою: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100 від 08.01.2003 р. № 2-НБ-ЗД; - акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва "Корпус 2-В", що розташований за адресою: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100. від 08.01.2003 р. № З-НБ-ЗД; - акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва - база КБУ-22, що розташована за адресою: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 47 від 08.01.2003 р. № 4-НБ-ЗД; - акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва "Площадка РБЦ", що розташований за адресою: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 17 від 08.01.2003 р. № 5-НБ-ЗД; - акт поточної перевірки виконання умов договору Купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва "Корпус 2-Б" від 08.01.2003 № 2-НБ-ЗД; - акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва "Корпус 2-В" від 08.01.2003 № 3-11Б-ЗД; - акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва "База КБУ-22" від 08.01.2003 №4-НБ-ЗД; - акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва "Площадка РБЦ" від 08.01.2003 №5-НБ-ЗД (а.с. 7-8, 10-11, 13-14, 16-17, 19-23, т.1). Положеннями частини 1 статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09 грудня 2011 року № 4107-VI передбачено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України: у сфері своєї діяльності, зокрема, здійснює повноваження власника державного майна у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; здійснює продаж державного майна в процесі його приватизації; підписує акти приймання-передачі державного майна, у тому числі акцій (часток, паїв), у процесі утворення господарських товариств; приймає рішення про приватизацію; здійснює контроль за виконанням умов договорів купівлі-продажу державного майна. Аналіз наведених норм свідчить про те, що Фонд державного майна України має не тільки владні управлінські функції, а й такі, що не містять владної складової та спрямовані на організаційні та майнові відносини. У даній справі відносини між учасниками справи виникли на підставі укладених договорів купівлі-продажу об`єктів незавершеного будівництва, де відповідач, як власник цього майна, здійснював продаж об`єкта незавершеного будівництва, дії щодо контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу (зокрема, в. п.6.2. Договорів передбачено, що обов`язком Продавця є контроль за виконанням умов цих Договорів), наслідком недотримання яких, є, згідно умов п. 11.3 Договорів купівлі-продажу зміна або розірвання договорів на вимогу другої сторони за рішенням суду або господарського суду, а тому, спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 815/5439/17. Згідно частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Приписами частин 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За приписами частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Оскільки правовідносини у даній справі виникли у зв`язку із здійсненням контролю щодо виконання договорів купівлі-продажу об`єктів незавершеного будівництва, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що цей спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів даної справи, з урахуванням суб`єктного складу сторін, предмету, та підстав позову, а також правових норм, якими регулюються спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність закриття провадження у даній справі, з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді А.Б. Парінов О.О. Беспалов