Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/24525/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24525/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Карпушової О.В., Ключковича В.Ю., при секретарі судового засідання Гужві К.М., за участю учасників судового процесу: від позивача (апелянта): ОСОБА_1 , Кожушко В.Г. від відповідача: Анісімов Д.Д. від третьої особи 1: не з`явились, від третьої особи 2: не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Львівобленерго", товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просила суд: - відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 000 грн; - зобов`язати відповідача забезпечити право громади села Старе Село на компенсацію за недотримання стандартів якості надання послуг з електропостачання відповідно до постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18 жовтня 2016 року № 1841 та від 12 червня 2016 року №

375. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2020 року позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов`язання Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг забезпечити право громади села Старе Село на компенсацію за недотримання стандартів якості надання послуг з електропостачання відповідно до постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18 жовтня 2016 року № 1841 та від 12 червня 2016 року № 375 залишено без розгляду. В частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. та зобов`язання Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг забезпечити право ОСОБА_1 на компенсацію за недотримання стандартів якості надання послуг з електропостачання відповідно до постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18 жовтня 2016 року № 1841 та від 12 червня 2016 року № 375 розгляд справи продовжено. В подальшому, позивачем було подано до суду заяву про забезпечення позову в якій заявник просила суд: - визнати дії посадових осіб НКРЕКП щодо припинення обов`язку виконання повноважень в частині захисту прав споживачів, забезпечення контролю за виконанням зобов`язань ПрАТ "Львівобленерго", ТОВ "Львівенергозбут" з постачання і розподілу електричної енергії відповідно до ПРРЕЕ та укладених договорів; забезпечення контролю за виконанням рішення НКРЕКП за зверненням Львівської ОДА Пустомитівської РДА - протиправними; - заборони НКРЕКП вчиняти дії щодо припинення обов`язку здійснювати гарантування повноважень відповідно до Конституції України, статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг". Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на необґрунтованість рішення суду першої інстанції, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду про забезпечення позову, проголошену 17 вересня 2020 року. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує обставини аналогічні тим, що викладені у заяві про забезпечення позову та разом з цим, зауважує, що на її думку оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням вимог ч. 1 ст. 248 КАС України та неправильними застосуванням положень п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України. Разом з цим, позивач звертає увагу, що судом першої інстанції не було виконано завдання адміністративного судочинства відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України. Відповідачем та третьою особою ПрАТ «Львівенергозбут» було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого останній зазначає, що доводи апеляційної скарги вважає безпідставними та необґрунтованими, у той час як судом першої інстанції при вирішенні питання про наявність підстав для забезпечення позову у даній справі було повно встановлено обставини справи, яким надано правову оцінку з дотриманням норм матеріального права та у відповідності до норм процесуального права у зв`язку з чим з ухвалено законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні заяви позивача. За наведених у відзиві обставин, відповідач та третя особа ПрАТ «Львівенергозбут» просять суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. У судовому засіданні учасники судового процесу підтримали доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу відповідно. Треті особи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, явку уповноважених представників до суду не забезпечили та про причини їх неявки суду не повідомили. Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України судом ухвалено рішення про здійснення апеляційного розгляду справи за даною явкою. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову позивач обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову у вказаний в заяві спосіб вказує про те, що неправомірні дії посадових осіб НКРЕКП стали підставою втрати нею здоров`я, що засвідчено медичними довідками. Відтак, на думку позивача, є необхідність забезпечення позову шляхом визнання дій відповідача протиправними та заборони останньому вчиняти певні дії. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист її прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Окрім того, судом першої інстанції зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі. При цьому, суд наголошує, що забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, а саме шляхом визнання дій відповідача протиправними не відповідає видам забезпечення позову, визначеним ч. 1 ст. 151 КАС України, та матиме правовим наслідок фактично задоволення позову без розгляду справи по суті, що є неприпустимим. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; 2) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 3) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Отже, приписами ч. 2 ст. 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. У свою чергу, відповідно до вимог пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Згідно Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятий Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. З наведеного вбачається, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні. Отже, згідно з вимогами чинного законодавства, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що приписами ст. 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно - правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Відповідно до вимог ч. 2 наведеної норми заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. При цьому, положеннями ч. 3 ст. 151 КАС України регламентовано, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення. Водночас, як встановлено судом, предметом даного спору є, зокрема, зобов`язання відповідача забезпечити право позивача на компенсацію за недотримання стандартів якості надання послуг з електропостачання відповідно до постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18 жовтня 2016 року № 1841 та від 12 червня 2016 року №

375. Разом з тим, в заяві про забезпечення позову позивач просить суд визнати дії посадових осіб НКРЕКП щодо припинення обов`язку виконання повноважень в частині захисту прав споживачів, забезпечення контролю за виконанням зобов`язань ПрАТ "Львівобленерго", ТОВ "Львівенергозбут" з постачання і розподілу електричної енергії відповідно до ПРРЕЕ та укладених договорів; забезпечення контролю за виконанням рішення НКРЕКП за зверненням Львівської ОДА Пустомитівської РДА - протиправними та заборони НКРЕКП вчиняти дії щодо припинення обов`язку здійснювати гарантування повноважень відповідно до Конституції України, статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг". Отже, за наведених обставин, судом першої інстанції було правильно вказано про те, що запропонований позивачем спосіб, а саме шляхом визнання протиправними дій посадових осіб відповідача щодо припинення виконання певних повноважень не відповідає видам забезпечення позову, визначеним частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України та при цьому, колегія суддів зазначає, що вказаний позивачем спосіб захисту є фактично новими позовними вимогами. Крім того, щодо визначеного позивачем способу забезпечення позову шляхом заборони НКРЕКП вчиняти дії щодо припинення обов`язку здійснювати гарантування повноважень відповідно до Конституції України, статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", то колегія суддів зазначає, що вказаний спосіб захисту є також недопустимим, оскільки рішення відповідача про припинення обов`язку здійснювати гарантування повноважень відповідно до Конституції України, статті 5 КАС України та ЗУ "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" не є предметом даного спору. Отже, з огляду на зазначене та враховуючи, що позивачем обрано неналежний спосіб вжиття заходів забезпечення даного позову, а також враховуючи те, що останньою не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до невідворотних наслідків та у разі встановлення судом порушення її прав, для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем. Таким чином, колегією суддів встановлено, що ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін. Керуючись статтями ст.ст. 150-154, 310, 312, 315-316, 321-322, 325, 328 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.В. Карпушова В.Ю. Ключкович