Постанова 4821 № 705/5580/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року м. Черкаси Справа № 705/5580/19 Провадження № 22-ц/821/1230/20 категорія: 304010000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 квітня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Коваля А. Б., в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт від 19 березня 2013 року відповідач отримав кредит у розмірі 10587,95 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом із запропонованими АТ КБ «ПриватБанк» Умовами та Правилами, Тарифами складають між ним та Банком Кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні Договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України. Банк свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. В зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань станом на 25 вересня 2019 року заборгованість складає 35684,24 грн, яка складається з: 7535,74 грн - заборгованості за кредитом, 7673,26 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 17777,79 грн - заборгованість за пенею; 2697,45 грн - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди. Банк просив суд стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 35684,24 грн за Кредитним договором № б/н від 19 березня 2013 року та судові витрати. Зазначено, що АТ КБ «ПриватБанк» не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника Банку та винесення заочного рішення судом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 квітня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні докази укладання Кредитного договору, саме на тих умовах, які заявлені позивачем, зокрема, ПАТ КБ «Приватбанк», не надав суду належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу згідно Генеральної угоди б/н від 25 вересня 2019 року та встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кредитні кошти. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, поданій 16 червня 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права та матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити. Судові витрати покласти на відповідача. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем надані належні та допустимі докази по справі. Крім іншого, наданий також розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до Кредитного договору. Відповідачем ці докази не спростовані. Вважає, що відсутність підпису відповідача на Тарифах, Умовах та Правилах не свідчить про не укладеність Договору, позаяк суть Договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Доказів того, що відповідача не було ознайомлено з Умовами та Правилами, Тарифами Банку або ж було ознайомлено з іншими Умовами та Правилами, відповідач не надав. Крім того, відповідач зобов`язався самостійно знайомитися зі всіма змінами на сайті ПриватБанку. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до Статуту АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та зобов`язань ЗАТ КБ «Приватбанк», яке в свою чергу є правонаступником всіх прав та зобов`язань ЗАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 38-39). Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14 червня 2018 року АТ КБ «Приватбанк» зареєстроване як юридична особа 19 березня 1992 року, основний вид економічної діяльності, 64.19 - інші види грошового посередництва (а.с. 37). У відповідності до Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, АТ КБ «Приватбанк» має право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (а.с. 36). Згідно відомостей з ЄДРПОУ від 01 березня 2018 АТ КБ «Приватбанк» має організаційну правову форму акціонерного товариства, правовий статус суб`єкта - юридична особа, види діяльності за КВЕД - 2010: 64.19. Інші види грошового посередництва; 64.92. Інші види кредитування; 64.99. Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення); 66.11 Управління фінансовими ринками; 66.12. Посередництво за договорами по цінних паперах або товарах; 66.19 Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (а.с. 37). 27 грудня 2005 року ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було підписано заяву по рахунку/карті № SAMDN23000005175730, згідно якої ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 1790 грн під 3 процента в місяць із розрахунку 360 днів у році, термін дії кредитного ліміту відповідає терміну дії картки. Погашення заборгованості здійснюється щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості, але не менше 50 грн (а.с. 7). 19 березня 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, згідно якої ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10587,95 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 8). В преамбулі Генеральної угоди вказано, що Генеральна угода укладена з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № SAMDN23000005175730 від 27 грудня 2005 року. Відповідно до п. 1.1.1, п. 1.1.2 Генеральної угоди сторони домовилися про зменшення поточної заборгованості позичальника по Кредитному договору № SAMDN23000005175730 від 27 грудня 2005 року, а саме: проценти на 2247,45 грн, комісію на 0,00 грн, пеню на 0,00 грн, штраф на 450 грн, а також сторонами було визначено розмір заборгованості позичальника за Кредитним договором на дату підписання Генеральної угоди - 11287,99 грн. Пунктом 1.1.3 Угоди визначено, що дата остаточного погашення заборгованості за Договором є 31 березня 2016 року (а.с. 8). У пункті 1.5 Генеральної угоди сторони обумовили, що підписання вказаної Угоди не являється анулюванням заборгованості позичальника. Пунктом 2.1 Генеральної угоди сторони визначили, що Банк надає позичальнику строковий кредит у розмірі 10587,99 грн на строк 36 місяців, з 19 березня 2013 року по 31 березня 2016 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в сумі 10587,99 грн в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати процентів у розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості з кредиту у вказаному в заяві, Умовах та Правилах строки. Погашення заборгованості відбувається у наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник надає Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 384,13 грн для погашення заборгованості з кредиту, яка складається із заборгованості з кредиту, процентів, а також інших витрат відповідно до Умов та правил. Дата останнього погашення заборгованості має бути не пізніше 31 березня 2016 року. Згідно з пунктом 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що строком повернення кредиту рахується 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість з кредиту, починаючи з 32-го дня порушень, вважається простроченою. Позичальник сплачує Банку штраф в розмірі 2697,45 грн. Для надання послуг Банк видає позичальнику платіжну карту згідно з пунктом 2.1 Генеральної угоди (пункт 2.3 Генеральної угоди). Відповідно до п. 2.8 Генеральної угоди, при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, позичальник виплачує Банку пеню, розмір який вказаний в Умовах та Правилах за кожен день прострочки. До позовної заяви Банк також додав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.9-32). Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 19 березня 2013 року станом на 25 вересня 2019 року, сума боргу становить 35684,24 грн, яка складається з: 7535,74 грн - заборгованості за кредитом, 7673,26 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 17777,79 грн - заборгованість за пенею; 2697,45 грн - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди (а.с. 5-6).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. До позовної зави Банком додані клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, де зазначено, що Банк позовні вимоги підтримує у повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання з боку Банку відсутні, також Банк не заперечує проти винесення заочного рішення та клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.40, 42). Згідно відповіді на запит суду від 12 грудня 2019 року, станом на 11 грудня 2019 року наявна інформація про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 46). Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 лютого 2020 року відкрито провадження у даній справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін (а.с. 49). Черкаським апеляційним судом, згідно до вимог п. 2) ч. 7 ст. 128 ЦПК України, вся судова кореспонденція надсилалась сторонам на вказані ними поштові адреси. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, трек-номер 1800210062920, АТ КБ «ПриватБанк» отримало ухвалу про відкриття апеляційного провадження у даній справі 07 липня 2020 року, а надіслана кореспонденція ОСОБА_1 повернулася до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». У відповідності до ч. 11 та ч. 12 ст. 128 ЦПК України ОСОБА_1 було повідомлено про апеляційний розгляд справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення, в частині вимог щодо стягнення кредитної заборгованості, заборгованості по відсотках та штрафу, приведеним вимогам процесуального законодавства не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в приведеній частині, суд першої інстанції виходив з недоведеності вказаних вимог з чим апеляційний суд не погоджується у повній мірі, виходячи з наступного. Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 1054 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України). У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , досягнувши згоди щодо реструктуризації заборгованості за Кредитним договором № SAMDN23000005175730 від 27 грудня 2005 року, уклали 19 березня 2013 року Генеральну угоду, згідно пункту 2.1 якої Банк надав ОСОБА_1 строковий кредит в розмірі 10587,99 грн зі сплатою 1,5% на місяць на суму заборгованості з кінцевим строком повернення 31 березня 2016 року. Генеральною угодою визначено також порядок погашення кредиту, штраф за порушення строку погашення кредиту в розмірі 2697,45 грн та зазначено, що при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, позичальник виплачує Банку пеню, розмір який вказаний в Умовах та правилах за кожен день прострочки. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення боргу, його розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за Генеральною угодою від 19 березня 2013 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які діяли на підставі ліцензії НБУ № 22 від 29 липня 2009 року, як невід`ємні частини спірного Договору. Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме долучені Банком Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку при укладанні сторонами Генеральної угоди 13 березня 2013 року, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил, а також те, що вказаний документ на момент підписання відповідачем анкети-заяви взагалі містив умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, а в даному випадку банку, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року №6-16цс15. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (19 березня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (28 листопада 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем Кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тому надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою Кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19). Окрім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тобто відсутні підстави вважати, що при укладені Генеральної угоди з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк. Отже, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який містяться в матеріалах даної справи не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину Кредитного договору, укладеного між сторонами 19 березня 2013 року шляхом підписання Генеральної угоди (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 332/1810/16-ц, провадження №61-19765 св18). Тому, відсутні правові підстави для задоволення позову в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за пенею та комісією, оскільки у Генеральній угоді, підписаній сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді пені за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Разом з тим, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, процентам за користування кредитом та штрафу, оскільки такі вимоги відповідають положенням, укладеної між сторонами, Генеральної угоди. При цьому, дослідивши наданий Банком розрахунок, апеляційним судом встановлено, що заборгованість за кредитом становить 7535,74 грн, штраф у розмірі 2697,45 грн, що відповідає п. 2.2 Генеральної угоди та відсотки станом на 25 вересня 2019 року, тоді як строк дії договору завершився 31 березня 2016 року (п. 2.1 Генеральної угоди). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, після спливу визначеного договором строку кредитування, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, тому стягненню із відповідача на користь Банку підлягають відсотки нараховані до 31 березня 2016 року в сумі 2876,75 грн. Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому, апеляційний суд враховує, що Банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Щодо доданих до апеляційної скарги доказів, а саме виписки по рахунку, довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 , довідку про видачу кредитних карток, апеляційний суд зазначає наступне. Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем не було надано вищевказаних доказів, крім того, Банк подаючи позов зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку АТ КБ «ПриватБанк» відсутні та просив розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 40, 42). Тобто, подаючи позов Банк не лише не вказував на неможливість надання тих чи інших доказів, а й наголошував на тому, щоб суд першої інстанції розглядав справу за наявними у ній матеріалами. За викладеного апеляційний суд не може прийняти докази, які додані до апеляційної скарги, оскільки скаржником не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції, у строки та спосіб визначені ст. 83 ЦПК України, з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Крім того, на момент подачі позовної заяви вказані докази були наявними у позивача, однак, він не подав їх до суду першої інстанції. Наведена Банком у апеляційній скарзі практика Верховного Суду України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується конкретних судових справ і сформована раніше ніж правова позиція Великої Палати, яка має узагальнююче значення та сформована пізніше. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин слід дійти висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні з відповідача пені та комісії за недоведеністю, проте неповно з`ясувавши обставини, безпідставно відмовив у стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості по кредиту, процентів за користування наданим кредитом та штрафу розмір яких був визначений сторонами у підписаній ними Генеральній угоді від 19 березня 2013 року. Загальний розмір заборгованості, розмір якої підтверджено доказами і який підлягає стягненню з позичальника на користь кредитора становить 13109,94 грн (7535,74 грн + 2876,75 грн + 2697,45 грн) з вищезазначених підстав. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи викладене, часткове задоволення вимог апеляційної скарги та часткове задоволення позовних вимог Банку, із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню сплачений Банком судовий збір: за подачу позову - 705,78 грн, за подачу апеляційної скарги - 1058,66 грн, а всього 1764,44 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 квітня 2020 року в частині відмови у стягненні із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за кредитом, заборгованості по відсоткам, штрафу та судових витрат скасувати. Винести в цій частині нову постанову, якою стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості від 19 березня 2013 року в розмірі 13109,94 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 7535,74 грн, заборгованості за відсоткам - 2876,75 грн, штраф - 2697,45 грн. В іншій частині рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 квітня 2020 року залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1764,44 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 29 вересня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук Л. В. Нерушак