Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 308/6092/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 308/6092/20 пров. № А/857/10743/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І., з участю секретаря Ратушної М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора УПП в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Маркулинець Ярослави Романівни, Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,- суддя в 1-й інстанції - Іванов А.П., час ухвалення рішення - 12.08.2020 року, 14:46 год., місце ухвалення рішення - м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення - 04.06.2020 року, в с т а н о в и в : У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Інспектора УПП в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Маркулинець Ярослави Романівни (далі - відповідач 1), Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач 2) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії НК № 301395 від 24.06.2020 року про накладення штрафу в розмірі 425 грн. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2020 року позовну заяву залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в оскаржуваній постанові не міститься відомостей про здійснення відеозапису правопорушення та на такий немає посилань, а тому винесена постанова є незаконною. Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися. При цьому, колегія суддів відхиляє клопотання позивача про відкладення розгляду справи, оскільки його явка в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою, дана категорія справ має бути розглянута в скорочені строки, визначені КАС України. Крім того, покликаючись на неможливість розгляду справи у відсутності захисника, позивач не надає будь - якого договору про надання правової допомоги та доказів зайнятості захисника. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у водія транспортного засобу є обов`язок мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені в п. 2.1 ПДР України документи. Інші доводи позивача не спростовують факту вчинення ним адміністративного правопорушення, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне. Судом встановлено, що з постанови серії НК № 301395 від 24.06.2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі вбачається, що 20.06.2020 року о 21 год. 30 хв. на вул. Головна, 144 в с. Оноківці Ужгородського р-ну позивач, керуючи транспортним засобом, на вимогу поліцейських не пред`явив для перевірки документи, які зазначені в п. 2.1 ПДР України, а саме водійське посвідчення, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс ОСЦПВ, чим порушив п. 2.4 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП. За вказаною постановою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн. Зазначена постанова складена відповідачем

1. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затв. постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР). Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Пунктом 2.1 ПДР передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ч.1 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Як вбачається, зі змісту ст. 251 КУпАП та ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в зазначеній справі є будь - які фактичні дані, на основі яких компетентним органом (посадовою особою)/судом встановлюється наявність чи відсутність обставин, що мають значення для справи, в тому числі винність особи, обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зі змісту ч. 1 ст. 73 КАС України слідує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до ч. 1 ст. 40 вищевказаного Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. З матеріалів справи та поданого поліцейським Повханом М. рапорту судом встановлено, що 20.06.2020 року о 21 год. 30 хв. під час несення служби в складі екіпажу 151 ( Повхан та Панкулич ), поліцейські отримали повідомлення, що на автомобілі Мітсубіші Аутлендер д/з НОМЕР_1 рухається водій, ймовірно, у стані алкогольного сп`яніння. Вказаний автомобіль було зупинено на території Ужгородського РВП, водій на вимогу пред`явити посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також поліс ОСЦПВ не відреагував, різко побіг до виходу з відділку. Екіпажу поліції наздогнати такого не вдалося. У рапорті відповідача 1 від 24.06.2020 року зазначено, що при винесенні постанови серії НК № 301395 від 24.06.2020 року після перегляду відеодоказів з нагрудних камер працівників патрульної поліції, нею у графі до постанови додається, помилково не зазначено відеодокази з нагрудних відео реєстраторів поліцейський 3860 та 3836. З переглянутих судом відеозаписів з нагрудних камер поліцейських зафіксована подія, яка мала місце 20.06.2020 року. З відеозапису вбачається, що поліцейські, отримавши інформацію про перебування водія автомобіля Мітсубіші Аутлендер д/з НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння, звернулись до позивача з вимогою надати для перевірки документи водія. Однак останній зазначав, що транспортним засобом не керував та таку вимогу не виконав, документи не надав, з місця втік. Незважаючи на те, що з записів нагрудних камер поліцейських можна чітко встановити, що позивач перебував за кермом зупиненого транспортного засобу, останній такий факт заперечував. Таким чином, з матеріалів справи судом чітко встановлено, що позивач, керуючи транспортним засобом Мітсубіші Аутлендер д/з НОМЕР_1 , на вимогу поліцейського документи, визначені п. 2.1 ПДР України не надав, з місця події втік. Твердження позивача про те, що оскільки поліцейським не доведено належними доказами факт порушення ним як водієм ПДР, то вимога інспектора до водія про пред`явлення документів, передбачених п. 2.1 ПДР є неправомірною, не береться до уваги судом, оскільки чинним законодавством визначено право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, що кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції. Реагуючи на звернення громадян про перебування водія транспортного засобу у стані алкогольного сп`яніння, поліцейські, в даній ситуації, з метою виявлення та припинення правопорушення, мали повне, встановлене законом право, вимагати від позивача передати для перевірки документи водія. Відповідно, невиконання законних вимог поліцейських, що супроводжувалось втечею з місця події, тягне за собою адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 126 КУпАП. В апеляційній скарзі позивач тільки вказує, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм законодавства, оскільки в ній не зазначено посилання на технічний запис, яким здійснено відеофіксацію правопорушення. Проте, апеляційний суд, враховуючи всі обставини справи, а також втечу позивача з місця події, що є грубим порушенням норм законодавства, вважає за можливе прийняти до уваги запис з нагрудних камер працівників патрульної поліції, де чітко зафіксовано факт вчинення правопорушення позивачем. Верховний Суд неодноразово зазначав, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення». Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Таким чином, колегія суддів зазначає, що помилкове не зазначення в оскаржуваній постанові про наявність відеодоказів вчиненого позивачем правопорушення з врахуванням всіх обставин справи, дозволяє дійти висновку, що скасування постанови з однієї лиш формальної підстави не забезпечить дотримання принципу справедливості та не спростує вчиненого позивачем правопорушення. Враховуючи викладене, стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн., яке накладено на позивача, відповідає санкції ч.1 ст. 126 КУпАП, винесено з врахуванням всіх обставин справи, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови немає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 272,286,308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2020 року у справі № 308/6092/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді М. П. Кушнерик О. І. Мікула Повне судове рішення складено 30 вересня 2020 року