Постанова 4857 № 308/3302/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 308/3302/20 пров. № А/857/9138/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В., за участю секретаря судового засідання: Гнідець Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 липня 2020 року, головуючий суддя - Крегул М.М., ухвалене у м. Ужгород, повний текст якого складено 06.07.2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Закарпатській області ДПП про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до УПП в Закарпатській області ДПП, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ДП018 №757340 від 12.12.2019 року про притягнення його до відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 126 КУпАП. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 12.12.2019 року у не вказаний час інспектор взводу № 1 роти 4 батальйону УПП в Закарпатській області ДПП лейтенант Коба Ганна Іванівна винесла постанову серії ДПО18 № 757340 про адмінправопорушення про те, що 12.12.2019 року о 02 год. 29 хв. на 406, Київ-Чоп смт. Середнє, вул. Закарпатська, 1а водій керував т/з, в якого у темну пору доби не горіли задні габаритні ліхтарі та не мав поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності вл. наземних т/з, чим порушив пп. 31.6 «б» та 2.1 «г» ПДР, чим скоїв адмінправопорушення, передбачене ч. 1 ст.

126. Крім того, під графою зазначено ч. 1 ст. 121 та ст.

36. Вказує, що до постанови не додавалися жодні документи (п. 8 постанови). Цією постановою на позивача накладене адміністративне стягнення штраф в розмірі 425 грн. Оскаржена постанова була складена на бланку в редакції Додатку 5 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року № 1395, який вже не був чинним станом на 12.12.2019 року, а тому інспектор застосував при винесенні рішення не чинний нормативний акт. Інспектором не заповнено праву частину постанови квитанцію про сплату штрафу, на звороті постанови не має роз`яснення прав позивача, як це передбачено Додатком 5 до Інструкції. Також позивач зазначав, що в одній постанові не передбачено вказувати більше одного правопорушення, а також в оскарженій постанові суть правопорушення сформульовано не у точній відповідності до ПДР, тобто об`єктивна сторона правопорушень не відповідає стверджуваним у постанові фактам. Зокрема те, що у постанові вказано про те, що не горіли задні габаритні «ліхтарі», а згідно п. 31.6 «б» ПДР України забороняється подальший рух транспортних засобів, у яких у темну пору доби не горять «лампи» задніх габаритних ліхтарів. Зазначав, що лампи задніх габаритних ліхтарів були справні, тобто вони горіли, а сам автомобіль у час, вказаний в постанові, не рухався. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 липня 2020 року адміністративний позов залишено без задоволення. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд попередньої інстанції безпідставно допустив до участі у справі Котубея О.В. як представника відповідача за довіреністю, незаконно врахував підписаний ним відзив на позов та подані ним документи. Судом безпідставно взято до уваги документ про те, що поліс на ТЗ НОМЕР_1 не знайдено та постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.03.2020 року. А також інші порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12 грудня 2020 року щодо гр. ОСОБА_1 , інспектором взводу №1 роти №4 батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 № 757340, в якій зазначено, що 12 грудня 2019 року о 02 год. 29 хв. на М06, Київ-Чоп, смт. Середнє, вул. Закарпатська, 1а, водій керував т/з (транспортним засобом) в якого в темну пору доби не горіли задні габаритні ліхтарі та не мав поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.п. 31.6 «б» та 2.1 «ґ» ПДР України, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 121 КУпАП та на підставі ст. 36 КУпАП застосовано до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень. Залишаючи без задоволення адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що інспектор взводу № 1 роти 4 батальйону УПП в Закарпатській області ДПП лейтенант Коба Г.І. діяла правомірно та винесла постанову у справі про адміністративне правопорушення у відповідності до норм чинного законодавства. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими що відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи з огляду на наступне. Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Як встановлено ч. 1 ст. 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів. Згідно із п.п. 31.6 «б» ПДР забороняється подальший рух транспортних засобів, у яких у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості не горять лампи фар чи задніх габаритних ліхтарів. Також відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»). Частиною 2 ст. 36 КУпАП якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Як встановлено ст. 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника. Статтею 57 КАС України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. Також, частиною 2 цієї статті визначено, що у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність. Частиною 6 статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо, зокрема, оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що даний спір відноситься до справ незначної складності, а відтак представляти інтереси суб`єкта владних повноважень має право фізична особа, зокрема, на підставі довіреності. В матеріалах справи знаходиться довіреність Департаменту патрульної поліції, яка надає право представляти його інтереси в суді Котубею О.В. , відтак суд першої інстанції правомірно допустив його до участі у справі та взяв до уваги відзив на позовну заяву підписаний ним, а тому такі докази підлягають дослідженню в рамках даного спору. Судом встановлено, відповідно до інформації з єдиної центральної бази даних (https://policy-web.mtsbu.ua/), оператором якого є Моторне (транспортне) страхове бюро України, станом на 12.12.2019 року поліс на транспортний засіб з номерним знаком НОМЕР_1 не знайдено, протилежного позивачем не доведено. Відповідно до копії постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.03.2020 року у справі № 308/14507/19 ОСОБА_1 12.12.2019 року о 02 год. 29 хв. керував транспортним засобом по автодорозі М-06 «Київ-Чоп» смт. Середнє, вул. Закарпатська, неподалік будинку № 1, в стані алкогольного сп`яніння. Його було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, яка передбачає відповідальність саме за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Відтак, твердження позивача, що він не рухався на транспортному засобі спростовано належними доказами. Колегія суддів також зазначає, що покликання апелянта на формулювання суті правопорушення не у точній відповідності до ПДР жодним чином не впливає на суть такого правопорушення та правомірність притягнення його до адміністративної відповідальності. Також не знайшло свого підтвердження покликання апелянта про неправомірність зазначення в постанові більше одного правопорушення, оскільки прямої заборони норми чинного законодавства не містять. Навпаки, ст. 36 КУпАП передбачає накладення адміністративних стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень Також, норми чинного законодавства та рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 № 5-рп/2015 передбачають, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення Правил дорожнього руху (ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення) на місці вчинення такого правопорушення за спеціальною, спрощеною процедурою притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення та без складання протоколу. З урахуванням наведеного, позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, відтак вірним є висновок суду першої інстанції про те, що оскаржена постанова по справі про адміністративне правопорушення є правомірною. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96). Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України"№ 20372/11). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. ">Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 липня 2020 року у справі №308/3302/20 - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький Повний текст постанови складено 18.09.2020 року.