Постанова Донецький апеляційний суд № 236/5336/19

Єдиний унікальний номер 236/5336/19 Номер провадження 22-ц/804/2115/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 вересня 2020 року м. Бахмут Донецька область Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Канурної О.Д., суддів: Корчистої О.І., Папоян В.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 квітня 2020 року у цивільній справі № 236/5336/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації при звільненні (суддя першої інстанції ОСОБА_2 ), - В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Краснолиманського міського суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації при звільненні. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 17 липня 2017 року вона була звільнена з займаної посади начальника дільниці II групи Виробничого підрозділу Ясинуватська дистанція захисних лісонасаджень» у зв`язку із скороченням штату на підставі наказу № 9349/ДН -ос від 10.07.2017 року. Проте, на даний час жодних виплат вона не отримала. У зв`язку з відсутністю погашення заборгованості, вважає дії відповідача щодо відмови у виплаті заборгованості по заробітній платі, заробітній платі за час вимушеного простою, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при скороченні штату протиправними та такими, що суттєво порушують її права. ОСОБА_1 просила суд першої інстанції стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за березень 2017 року 1351,43 грн.; заробітну плату за час вимушеного простою 7890,39 грн.; компенсацію за невикористану відпустку в сумі 12101,96 грн.; вихідну допомогу при звільненні в сумі 6865,60 грн., судові витрати покласти на відповідача. Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 квітня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації при звільненні, задоволені частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного простою в сумі 6694,69 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 6865,60 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 12101,96 грн. Зобов`язано Акціонерне товариство «Українська залізниця» при виплаті ОСОБА_1 доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. В іншій частини позовних вимог відмовлено за відсутністю підстав. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі ?699,01 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць. Із вказаним рішенням суду не погодився відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» та подав апеляційну скаргу, яка разом з матеріалами справи надійшла до Донецького апеляційного суду. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» посилається на те, що не погоджується з зазначеним рішенням, вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставини, що мають значення для справи. Акціонерне товариство «Українська залізниця» просить Донецький апеляційний суд рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 квітня 2020 року по справі № 236/5336/19 скасувати в частині стягнення 25662,25 грн. і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині. Стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати з сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1152,60 грн. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 29 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження у даній цивільній справі та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Копії ухвали про відкриття апеляційного провадження учасниками справи отримані (а.с. 151,152,170), копія апеляційної скарги відповідача позивачем по справі отримана (а.с. 152). До Донецького апеляційного суду надійшов відзив від представника позивача (а.с.153-160). Ухвалою Донецького апеляційного суду від 14 липня 2020 року справу призначено до розгляду в письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Як передбачено ч. 3 ст. 368 ЦПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2019 року встановлено в розмірі 1921,00 грн. Враховуючи, що ціна позову у цій справі складає 28209,38 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, сторони клопотання про розгляд справи у суді апеляційної інстанції з їх повідомленням не заявили, колегія суддів вважає, що справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815. Згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 , позивач з 19.12.2013 по 17.07.2017 працювала на посаді начальника дільниці 2 групи Криничанської виробничої дільниці ВП «Ясинуватська дистанція захисник лісонасаджень» СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Наказом начальника «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 17.03.2017 № 236/ДНД, було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20.03.2017. Пунктами 2 - 4 вказаного вище наказу, працівників зобов`язано на час простою виходити на свої робочі місця згідно початку роботи відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку та розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в «Журналі обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої». У разі неявки працівника у табелі обліку робочого часу проставляти код «НЗ». Оплату такої відсутності не проводити. Оплату за час простою не з вини працівника провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. На весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код «П». Згідно з Наказом (розпорядження) про припинення трудового договору № 9349/ДН-ОС від 10.07.2017 ОСОБА_1 з 17.07.2017 звільнена з посади начальника дільниці 2 групи Криничанської виробничої дільниці ВП «Ясинуватська дистанція захисник лісонасаджень», за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, про що також зроблений відповідний запис в її трудовій книжці. Зазначений наказ видано СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». В наказі про припинення трудового договору зазначено, що позивач ОСОБА_1 має право на компенсацію за 52 днів відпустки та з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Даних про оскарження вказаного наказу чи його скасування суду не надано. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати, є безпідставними, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Суд наголошує, що відповідно до норм ст. ст. 115,116 КЗпП України саме роботодавець повинен довести, що здійснив з працівником повний розрахунок у відповідності до норм законодавства. Як вбачається із частини 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 вказаної вище статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до частини 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Відповідно до частини 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. На підтвердження наявності заборгованості по заробітній платі та її розміру позивачем до позовної заяві надані: наказ (розпорядження) № 9349 ДН/ос від 10.07.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 17.07.2017 року за пунктом 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату з компенсацією за 52 днів відпустки та виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с. 16); розрахункові листи (табулеграми) за період з березеня- липень 2017 року, в яких зазначені суми: всього нараховано/до виплати: березень 2017 року- 4680,66/3721,98 грн., квітень 2017 року - 3330,42/2648,29грн., травень 2017 року - 3330,42/2648,29 грн., червень 2017 року 0,00/0,00 грн., липень 2017 року- 19479,59/15558,48 грн.(в тому числі вихідна допомога та компенсація за невикористані дні відпустки (а.с.17-21). З розрахунку заробітної плати за березень-травень, липень 2017 року за розрахунковими листами (табулеграмамми), входить оплата простоїв (код 340). Крім того, позивачем надані копії табелів обліку використання робочого часу, відповідно до яких позивачем відпрацьовано: за березень 2017 року-10 днів(79 год.), за квітень 2017 року, за травень 2017 року, за червень 2017 року, за липень 2017 року «0» годин (а.с. 28-32). Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) від 07.04.2020, наданих 09.04.2020 Бахмутсько-Лиманським об`єднаним Управлінням Пенсійного фонду України Донецької області на вимогу суду, розмір нарахованої заробітної плати позивачу за березень 2017 року (код ЄДРПОУ 40150216) 4680,66 грн., квітень- липень 2017 року відомості відсутні, всього за рік для пенсії 15726,67 грн. (а.с.110-111). Крім того, згідно висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 28.03.2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією. Апеляційний суд вважає, що позивач надав до суду належні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд помилково не застосував до вимоги про стягнення заборгованості з заробітної плати положення та висновки, викладені в Науково-правовому висновку Торгово-Промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року, є безпідставними, оскільки Науково-правовий висновок підтверджує події, які відбуваються в Україні в зоні проведення АТО (ООС), який в сукупності з іншими доказами, що маються в матеріалах справи, підтверджують відсутність вини відповідача в несвоєчасному розрахунку з робітниками внаслідок вказаних подій. Право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», а позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Що стосується виплати заробітної плати, то відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обґрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача. На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 квітня 2020 року і задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» немає. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 квітня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку, як така, що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: Повний текст постанови складений 28 вересня 2020 року Суддя: О.Д.Канурна