Постанова Київський апеляційний суд № 758/16488/18

справа № 758/16488/18 головуючий у суді І інстанції Корнілова Ж.О. провадження № 22-ц/824/7822/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Нежури В.А., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ПАТ «АВАНТ-БАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію - Кічука Олега Івановича про стягнення боргу за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ПАТ «АВАНТ-БАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію - Кічука Олега Івановича про стягнення боргу за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що між позивачем та ПАТ «АВАНТ-БАНК» укладено договір банківського вкладу № Д-Ф/14/1019-39 від 05.02.2014 року. Також 29.08.2014 року між позивачем ОСОБА_2 та ПАТ «АВАНТ-БАНК» укладено договір № З-Ф/14/073 застави майнових прав за договором банківського вкладу від 05.02.2014 року № Д-Ф/14/1019-39. Вказаний договір застави майнових прав за депозитом позивача укладено в якості забезпечення виконання зобов`язань відповідачем ФОП ОСОБА_1 перед ПАТ «АВАНТ-БАНК» за кредитним договором № К-Ф/13/034 від 24.09.2013 року. На підставі договору застави майнових прав ПАТ «АВАНТ-БАНК» 02.09.2014 року списано з депозитного рахунку заставодавця ОСОБА_2 суму грошових коштів в розмірі 2 999 998 грн. 63 коп. у рахунок погашення заборгованості ФОП ОСОБА_1 за кредитним договором № К-Ф/13/034 від 24.09.2013 року. Після погашення заборгованості відповідача по кредиту за рахунок застави позивач набув статусу нового кредитора за кредитним договором № К-Ф/13/034 від 24.09.2013 року відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України. ПАТ «АВАНТ-БАНК» у відповідь на звернення позивача ОСОБА_2 листами від 09.07.2018 року № 404, від 20.08.2018 року № 520, від 20.09.2018 року № 594 надав останньому всі документи та інформацію щодо набуття позивачем статусу нового кредитора за кредитним договором № К-Ф/13/034 від 24.09.2013 року, яка підтверджувала право вимоги до відповідача. Після отримання відповідних документів та інформації позивачем засобами поштового зв`язку 08.10.2018 року направлено на адресу відповідача вимогу про стягнення заборгованості за кредитом. З урахуванням того, що заборгованість за кредитом не погашена відповідачем позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 березня 2020 року позов ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог: Публічне акціонерне товариство «АВАНТ-БАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію - ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № К-Ф/13/034 від 24.09.2013 року у розмірі 2 999 998, 63 грн. та судовий збір у розмірі 8 810 грн. Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач, ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю. При цьому зазначає, що судом першої інстанції не встановлено обставин правомірності списання банком коштів. Судом не досліджувалося питання дотримання банком і позивачем вимог закону щодо суб`єктивного складу сторін в Договорі застави та передання в заставу майнових прав, які на думку апелянта, не можуть бути предметом такого договору. Вказує, що суду не надано доказі на підтвердження здійснення оплати позивачем кредитної заборгованості відповідача на підставі договору застави майнових прав від 29.08.2014 року. Погашення кредитного боргу відповідача було здійснено позивачем в позадоговірному полі, тому вважає, що позивачем було обрано невірний спосіб захисту своїх прав. Крім того, строк повернення кредиту на час перерахування коштів позивачем не настав, отже заборгованість не була прострочена, тому відсутні підстави для такого погашення та списання їх банком. Апелянт зазначив, що позивач не придбав права та обов'язки нового кредитора у зобов'язанні, оскільки саме зобов'язання станом на 02.09.2014 року вже не існувало, так як розірвано за згодою сторін. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження позивачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 04.06.2020 року до суду надійшов відзив позивача, поданий представником ОСОБА_4 , згідно якого представник просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що до апеляційної скарги додано документи в якості доказів, які не були предметом розгляду суду першої інстанції під час постановлення оскаржуваного рішення. Договір застави майнових прав від 29.08.2014 року є чиним, ніким не оспорений та не визнаний недійсним в судовому порядку, а положення договору відповідають вимогам законодавства. Вважає, що твердження апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції. Представник позивача, адвокат Коротюк М.Г. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ «АВАНТ-БАНК» та ФОП ОСОБА_1 24.03.2013 року укладено кредитний договір № К-Ф/13/0340 відповідно до умов вказаного договору банком надається позичальнику кредит на поточну діяльність в сумі 3 000 000 гривень з строком повернення до 22.09.2014 року з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 25% річних. У зв`язку з укладанням кредитного договору ФОП ОСОБА_1 відкрито рахунок позичальника № НОМЕР_1 у ПАТ «АВАНТ-БАНК». Відповідно до меморіального ордеру № 90015 від 24.09.2013 року суму кредиту в розмірі 3 000 000 грн. перераховано банком позичальнику ФОП ОСОБА_5 .. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № К-Ф/13/034 від 24.09.2013 року станом на 01.09.2014 року розмір заборгованості ФОП ОСОБА_1 за кредитом складав 3 064 696, 20 грн., що складається із суми заборгованості по основному боргу в розмірі 2 999 998 грн. 63 коп., суми строкової заборгованості по відсоткам в розмірі 63 698грн. 60 коп., суми пені за прострочення заборгованості в розмірі 998, 97 грн. Як вбачається з розрахунку заборгованості з сплати відсотків за користування кредитом, позичальником неодноразово допускались порушення графіку сплати щомісячних платежів по відсотках за користування кредитом, період прострочення сягав від 1 до 26 календарних днів. Відповідно до умов п. 9.2.8 кредитного договору кредитор вправі скористатись правами, зазначеними в п. 9.1 договору та пред`явити позичальнику відповідні вимоги при настанні будь-якої з обставин дефолту, зокрема, порушення позичальником строків виконання грошових зобов`язань, передбачених цим договором. Відповідно до п. 9.1 кредитного договору, у разі настання обставин дефолту, кредитор має право на власний розсуд без необхідності укладення будь-яких додаткових угод (договорів) вжити один або декілька заходів, зокрема, звернутися вимогою про дострокове виконання позичальником зобов`язань за цим договором, включаючи повернення суми кредиту, сплату процентів, пені, штрафів, неустойки та інших платежів відповідно до умов цього договору. Між ПАТ «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_2 05.02.2014 року укладено договір банківського вкладу № Д-Ф/14/1019-39 на суму 11 000 000 грн. строком на 93 дні. На підставі вказаного договору вкладнику ОСОБА_2 відкрито вкладний банківський рахунок № НОМЕР_2 у ПАТ «АВАНТ-БАНК». Відповідно до довідки від 20.08.2014 року № 26.20-17/180 залишок коштів на депозитному рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_3 639 станом на 20.08.2014 року складав 8 400 000 грн. Між ПАТ «АВАНТ-БАНК» (Заставодержатель) та ОСОБА_2 (Заставодавець) 29.08.2014 року укладено договір застави майнових прав № З-Ф/14/073, відповідно до умов якого заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов`язань Позичальника (ФОП ОСОБА_1 ) перед заставодержателем за кредитним договором № К-Ф/13/034 від 24.09.2013 року та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом зі сплатою фіксованої ставки в розмірі 25% річних, в межах максимального ліміту заборгованості 3 000 000 грн., кінцевий термін повернення заборгованості за кредитним договором встановлюється 22.09.2014 року (включно), відшкодування збитків, іншої заборгованості, передає в заставу заставодержателю майнові права на грошові кошти у сумі 3 000 000 (три мільйони) гривень, з суми вкладу 8 400 000 гривень, яка знаходиться на вкладному (депозитному) рахунку заставодавця № НОМЕР_2 , відкритому у ПАТ «АВАНТ-БАНК» і належить заставодавцю на праві власності відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) № Д-Ф/14/1019-39 «СТАБІЛЬНИЙ ПРИБУТОК» (зі щомісячною сплатою процентів) від 05.02.2014 року. Відповідно до п. 2.1.6 договору застави майнових прав від 29.08.2014 року підписанням договору заставодавець надає право заставодержателю здійснювати договірне списання з рахунків заставодавця, зокрема, з рахунків № НОМЕР_4 в ПАТ «АВАНТ-БАНК», а також з рахунків, що будуть відкриті заставодавцем у заставодержателя в майбутньому та реквізити яких заставодержатель визначить самостійно, будь-яких сум, належних до сплати позичальником за кредитним договором та договорами забезпечення з метою погашення заборгованості, таке договірне списання може здійснюватися заставодержателем протягом строку дії договору будь-яку кількість разів з дати настання строку виконання відповідного грошового зобов`язання (включно) до повного погашення заборгованості перед заставодержателем. Заставодержатель є отримувачем коштів по договірному списанню. Списання коштів з рахунків заставодавця здійснюється на підставі меморіального ордеру. В подальшому на підставі п. 2.1.6 договору застави майнових прав від 29.08.2014 року та заяви ОСОБА_2 від 01.09.2014 року, ПАТ «АВАНТ-БАНК» здійснено 02.09.2014 року договірне списання з депозитного рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_2 суми грошових коштів в розмірі 2 999 998,63 грн. у рахунок погашення кредиту за кредитним договором № К-Ф/13/034від 24.09.2013р. на рахунок позичальника ФОП ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в ПАТ «АВАНТ - БАНК». Вказані обставини підтверджуються дослідженою в судовому засіданні випискою з особового рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_2 за період з 05.02.2014 року по 09.07.2018 року. Після погашення 02.09.2014 року заборгованості ФОП ОСОБА_1 за кредитним договором за рахунок депозитних коштів ОСОБА_2 , відповідач жодних платежів за кредитом не здійснював та жодних листувань з банком не вів щодо виконання умов кредитного договору № К-Ф/13/034 від 24.09.2013 року. Позивачем направлено відповідні звернення на адресу ПАТ «АВАНТ-БАНК», зокрема, заяви від 02.07.2018 року, від 04.08.2018 року, від 10.09.2018 року, у зв`язку з невиконанням первісним кредитором обов`язку, визначеного в ч. 1 ст. 517 ЦК України у відповідь, на які банк листами за підписом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кічука О. І. від 09.07.2018 року № 404, від 20.08.2018 року № 520, від 20.09.2018 року № 594 надав позивачу документи та інформацію, визначену в ч. 1 ст. 517 ЦК України. Після отримання листа від ПАТ «АВАНТ-БАНК» № 594 від 20.09.2018 року відповідно до якого банком, як первісним кредитором, надано позивачу копію кредитного договору № К-Ф/13/034 від 24.09.2013 року, виписку по рахунку № НОМЕР_1 (980) за період 23.09.2013 року по 18.09.2018 року, детальний розрахунок заборгованості по кредитній угоді станом на 01.09.2014 року, детальний розрахунок заборгованості по кредитній угоді станом на 03.09.2014 року, роздруківку документу про видачу кредиту, у нового кредитора з`явились підстави для пред`явлення вимоги боржнику про виконання зобов`язання. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що виконання обов`язку боржника заставодавцем відповідно до положень ст. 512 ЦК України спричиняє не припинення зобов`язання, а заміну кредитора в ньому та не звільняє боржника від виконання зобов`язання, визначеного договором. При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Згідно ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виконання обов`язку боржника заставодавцем відповідно до положень ст. 512 ЦК України спричиняє не припинення зобов`язання, а заміну кредитора в ньому та не звільняє боржника від виконання зобов`язання, визначеного договором. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доданий апелянтом до апеляційної скарги новий доказ - договір про розірвання кредитного договору від 24.09.2013 р. (т.2, а.с.14) не був поданий до суду першої інстанції при ухваленні рішення, а відтак, з урахуванням положень ст. 367 ЦПК України, не приймається до уваги колегією суддів, так як жодні поважні причини щодо неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції в матеріалах справи відсутні і апелянтом не зазначені. Як видно з матеріалів справи, відповідач неодноразово, як особисто, так і через представників приймав участь у розгляді справи, подавав відзив на позовну заяву, надавав усні та письмові пояснення по справі, а отже, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що право відповідача на подачу доказів до суду першої інстанції було порушено. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано вимоги закону щодо суб`єктивного складу сторін в Договорі застави та передання в заставу майнових прав. Погашення кредитного боргу відповідача було здійснено позивачем у законний спосіб. Жодного належного та допустимого доказу на підтвердження відсутності порушень щодо виконання умов кредитного договору та заборгованості по договору з боку відповідача перед банком на час списання заставних коштів суду надано не було. Отже, доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі та обставини на які вказує відповідач, не спростовують висновки суду першої інстанції та не є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору, вірно встановив предмет спору та вид правовідносин, які склалися між сторонами, а також, законодавство, що їх регулює і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: С.В. Лівінський В.А. Нежура