Постанова 4801 № 126/90/20

Справа № 126/90/20 Провадження № 22-ц/801/1232/2020 Категорія: 47 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гринишина А. А. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2020 рокуСправа № 126/90/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: слідчий Бершадського ВП ГУНП Черкес В.П., прокурор Бершадської місцевої прокуратури Круковська Г.М., прокурор Бершадської місцевої прокуратури Гирба В.М., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , до слідчого Бершадського ВП ГУНП Черкеса Віталія Петровича, прокурора Бершадської місцевої прокуратури Круковської Галини Миколаївни, прокурора Бершадської місцевої прокуратури Гирби Володимира Михайловича про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями посадових осіб органів досудового слідства, прокуратури і суду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Піщанського районного суду Вінницької області від 14 травня 2020 року про повернення позовної заяви, постановлену місцевим судом під головуванням судді Гринишеної А.А., дата виготовлення повного тексту ухвали невідома, встановив: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування. В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до слідчого Бершадського ВП ГУНП Черкеса Віталія Петровича, прокурора Бершадської місцевої прокуратури Круковської Галини Миколаївни, прокурора Бершадської місцевої прокуратури Гирби Володимира Михайловича про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями посадових осіб органів досудового слідства, прокуратури і суду. Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 15 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України. Ухвалою цього ж суду від 29 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачеві з підстав, передбачених ч. 3 ст. 185 ЦПК України. Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив суд скасувати ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 29 січня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до іншого суду першої інстанції. Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 29 січня 2020 року скасовано, а справу за позовом ОСОБА_1 до слідчого Бершадського ВП ГУНП Черкеса Віталія Петровича, прокурора Бершадської місцевої прокуратури Круковської Галини Миколаївни, керівника Бершадської місцевої прокуратури Гирби Володимира Михайловича про відшкодування шкоди завданої незаконними діями посадових осіб - направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 13 березня 2020 року задоволено самовідвід судді Бершадського районного суду Вінницької області Хмель Р.В. та передано цивільну справу № 126/90/20 до канцелярії суду для проведення повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями. Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 16 березня 2020 року задоволено самовідвід судді Бершадського районного суду Вінницької області Гуцола В.І. та передано цивільну справу № 126/90/20 до канцелярії суду для проведення повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями. Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 18 березня 2020 року задоволено самовідвід судді Бершадського районного суду Вінницької області Губко В.І. та передано цивільну справу № 126/90/20 до канцелярії суду для проведення повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями. Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 20 березня 2020 року задоволено самовідвід судді Бершадського районного суду Вінницької області Рудя О.Г. та передано цивільну справу № 126/90/20 до канцелярії суду для проведення повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями. 20 березня 2020 року, у зв`язку із неможливістю проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями в Бершадському районному суді Вінницької області, за розпорядженням голови вказаного суду, цивільну справу за №126/90/20 передано до Чечельницького районного суду Вінницької області, як найбільш територіально наближеного суду. Ухвалою Чечельницького районного суду Вінницької області від 03 квітня 2020 року задоволено самовідвід судді Чечельницького районного суду Вінницької області Моцного В.С. та передано цивільну справу № 126/90/20 до канцелярії суду для проведення повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями. 07 квітня 2020 року, у зв`язку із неможливістю проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями в Чечельницькому районному суді Вінницької області, за розпорядженням в.о. голови вказаного суду, цивільну справу за №126/90/20 передано до Піщанського районного суду Вінницької області, як найбільш територіально наближеного суду. Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення. Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 15 квітня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України. Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 14 травня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачеві з підстав, передбачених ч. 3 ст. 185 ЦПК України. Ухвала суду мотивована тим, що вимоги ухвали суду про залишення позову без руху від 15 квітня 2020 року позивачем не виконані та недоліки, на які вказано в ухвалі у встановлений судом строк не усунуто і з заявою про продовження строку для усунення недоліків до суду позивач не звертався. Провадження в суді апеляційної інстанції. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив суд скасувати ухвалу Піщанського районного суду Вінницької області від 14 травня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що зазначені недоліки в ухвалі суду від 15 квітня 2020 року ним усунуто в повному обсязі. Вважає, що заявником надано всі необхідні та наявні у нього докази, які підтверджують порушення його законних прав та інтересів. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Позиція суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивач, не виконав у повному обсязі вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. Проте погодитись з висновком суду першої інстанції не можна з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом до слідчого Бершадського ВП ГУНП Черкеса В.П., прокурора Бершадської місцевої прокуратури Круковської Г.М., керівника Бершадської місцевої прокуратури Гирби В.М. про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями посадових осіб органів досудового слідства, прокуратури і суду, додавши до позовної заяви наявні у нього докази, які вважав за потрібне (а.с. 1-2). Свій позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 18 червня 2013 року подану ним заяву про злочин внесено до ЄРДР і порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_2 . Однак, на думку позивача, з вини прокуратури і поліції слідство затягувалось. Йому, як власнику ПСП «Війтівське» та потерпілому, через протиправну бездіяльність відповідачів нанесено матеріальну та моральну шкоду, яку він просив стягнути з усіх відповідачів, зазначивши при цьому суми відшкодування. В ухвалі Піщанського районного суду Вінницької області від 15 квітня 2020 року про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, суд вказав позивачу на недоліки позову, які полягали у наступному: позивачем в даній позовній заяві не визначено спосіб захисту цивільних прав та інтересів, не зазначено ціну позову, оскільки позивач просить стягнути на його користь з відповідачів кошти, проте не зазначає у відшкодування моральної чи майнової шкоди, як і не визначає розмір кожної з них, не надає суду обґрунтованого розрахунку сум, які просить стягнути, а також будь-яких доказів на підтвердження понесених ним матеріальних збитків та моральних страждань, в позовній заяві відсутній перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; не зазначено про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); а також не вказано щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. Крім того, позовна заява не містить попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Також всупереч, вимогам ч. 3 ст. 175 ЦПК України в позовній заяві не зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача. Будь-якого документа про сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, до позовної заяви позивачем не долучено, а лише зазначено, що заявник в даній справі звільнений від сплати судового збору, проте підстави, передбачені Законом України «Про судовий збір» для такого звільнення не вказано. На підтвердження позовних вимог в матеріалах справи наявні лише ксерокопії копій ухвал різних судів, які не засвідчені належним чином відповідно до вимог Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20.08.2019 року N 814, оскільки на частині з них відсутні відомості про набрання ними законної сили, а частина з них не засвідчена відповідною печаткою суду, решта письмових документів, які містяться в справі як то: копії листів, скарг постанов, актів, пам`яток, виписок, заяв, накладних також належним чином не посвідчені, оскільки на них відсутня відмітка про відповідність оригіналу, підпис особи, яка посвідчує таку копію, а також дата такого посвідчення. 29 квітня 2020 року через канцелярію суду позивачем подано уточнену позовну заяву для усунення недоліків позовної заяви. В уточненій позовній заяві, зокрема, зазначено про усіх учасників справи та вказано про наявність в матеріалах справи необхідних доказів для відкриття провадження у справі та її розгляду. Крім того, позивач, вказав що у даній справі він звільнений від сплати судового збору. Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що на виконання вимог ухвали суду від 15 квітня 2020 року позивач вказані недоліки не усунув, а тому згідно зі ст. 185 ЦПК України позовна заява ОСОБА_1 визнана неподаною і повернена позивачу. Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм процесуального права, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутій проти Хорватії»). Крім того, ЄСПЛ у пункті 35 рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії», пункті 32 рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» зазначив, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Посилання суду першої інстанції щодо невиконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, не є достатньою підставою для повернення позовної заяви заявнику, з огляду на таке. ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»). Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що не зазначення позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не є достатньою підставою для повернення позовної заяви, оскільки згідно з частиною другою статті 134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Поряд з цим, відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви, зокрема про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування, їх посадовою особою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Таким чином, зважаючи на зміст позову, ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання вказаної позовної заяви, однак на зазначене суд першої інстанції уваги не звернув. Щодо інших вимог ухвали, то слід звернути увагу, що відповідно до вимог частини 3 статті 177 ЦПК України позивач зазначив свої анкетні дані - прізвище, ім`я та по-батькові, адресу, а не обґрунтування підстав звернення до суду з позовом в розумінні зазначення правових норм; не зазначення переліку документів, що додаються до заяви; не зазначення інформації щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; не надання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, не зазначення позивачем ціни позову, є формальними підставами для повернення позивачеві позовної заяви та такими, що порушують його права на доступ до суду. Перевірку обґрунтованості заявлених вимог суд має здійснювати в ході розгляду справи після вирішення питання про відкриття провадження у справі. Зазначені судом першої інстанції вимоги до змісту позовної заяви зводяться до покладення на позивача обов`язку доводити на стадії пред`явлення позову наявність спору між сторонами, належність відповідачів, обов`язку дати детальну інформацію щодо різних аспектів та характеристик предмету спору, що законом не передбачено, оскільки ці питання можливо з`ясувати на відповідних стадіях розгляду справи після відкриття провадження у справі. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу. Всі питання щодо наявності доказів, їх оцінка, належність і допустимість здійснюється судом за результатами розгляду справи. Суд також безпідставно не взяв до уваги зміст уточненої позовної заяви позивача, поданої на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, у якій він додатково обґрунтував заявлені ним вимоги. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Піщанського районного суду Вінницької області від 14 травня 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (Піщанського районного суду Вінницької області - вул. Вишнева, 5, смт.Піщанка, Вінницька область, 24700). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.С. Панасюк Т.М. Шемета