Постанова 4801 № 126/90/20

Справа № 126/90/20 Провадження № 22-ц/801/1596/2021 Категорія: 47 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гринишина А. А. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2021 рокуСправа № 126/90/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О.В., суддів : Рибчинського В. П., Сала Т. Б., за участі секретаря Ліннік Я. С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, Державного казначейства України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями посадових осіб прокуратури і слідства, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Піщанського районного суду Вінницької області про закриття провадження у справі, постановлену у цій справі 10 червня 2021 року в смт. Піщанка суддею цього суду Гринишиною А. А., В С Т А Н О В И В: 14 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до слідчого Бершадського ВП ГУНП Черкеса В. П., прокурора Бершадської місцевої прокуратури Круковської Г. М., прокурора Бершадської місцевої прокуратури Гирби В. М., прокуратури Вінницької області, Державного казначейства України, про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями посадових осіб органів досудового слідства, прокуратури і суду. 15 січня 2020 року вказану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з недоліками змісту позовної заяви. На виконання вимог ухвали, позивачем 29 січня 2020 року подано позовну заяву нового змісту, проте ухвалою суду від 29 січня 2020 року її повернуто заявнику. Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 березня 2020 року ухвалу Бершадського суду Вінницької області від 29 січня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. 16 березня 2020 року у зв`язку з необхідністю визначення більшого кола відповідачів і сумою відшкодування позивачем подано уточнену позовну заяву (т. 1, а. с. 87), проте ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 15 квітня 2020 року її залишено без руху (т. 1, а. с.134-136). На виконання вимог вказаної ухвали суду позивачем 04 травня 2020 року подано уточнену позовну заяву (т.1 а.с.139-141). Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 14 травня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 суд вважав неподаною та повернув позивачу (т. 1, а.с.149-150). Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 вересня 2020 року ухвалу Піщанського районного суду Вінницької області від 14 травня 2020 року було скасовано, а справу направлено для продовження розгляду (т. 1, а. с. 188-191). Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 28 вересня 2020 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи на 27 жовтня 2020 року та зобов`язано позивача до початку судового засідання надати оригінал позовної заяви від 04 травня 2020 року (т. 1, а. с. 195-197). На виконання вимог вказаної ухвали суду позивач 13 жовтня 2020 року подав уточнену позовну заяву, зміст якої ідентичний змісту позовної заяви від 04 травня 2020 року (т. 2, а. с. 90-92). 21 грудня 2020 року ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано час для надання суду оригіналу позовної заяви від 04 травня 2020 року, а уточнену позовну заяву від 13 жовтня 2020 року повернуто позивачу (т. 2, а. с. 104-106). Постановою Вінницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року ухвалу Піщанського районного суду Вінницької області від 21 грудня 2020 року в частині повернення уточненої позовної заяви у даній справі скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 10 червня 2021 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, Державного казначейства України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями посадовими особами прокуратури і слідства, та роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції господарського суду. Не погодившись із вказаною ухвалою про закриття провадження у справі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить її скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористалися. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ч. 1 ст. 379 ЦПК України). Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що вказана справа по суті заявлених позовних вимог, з урахуванням уточненої позовної заяви від 12 жовтня 2020 року, поданої до суду 13 жовтня 2020 року, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивачем у справі є ОСОБА_1 , який діє як представник юридичної особи ПСП «Війтівське», а не як фізична особа. Із такими висновками суду не можна погодитись, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм процесуального права з огляду на таке. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04). Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Отже, поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Можна зробити висновок, що юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17; далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У зв`язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Таким чином, критеріями розмежування справи цивільного судочинства від справи іншого судочинства є одночасно: суб`єктивний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Положеннями ч. 1 ст. 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці (п. 1); справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (п. 3); справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах (п. 4); справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах (п. 12). Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є відшкодування ОСОБА_1 , як власнику ПСП «Війтівське», шкоди, заподіяної органами досудового слідства у зв`язку з несвоєчасним та довготривалим розглядом його заяви про злочин, внесеної до ЄРДР 18 червня 2013 року. Водночас, вимоги щодо стягнення шкоди не обґрунтовані порушенням прав ПСП «Війтівське», а спір не виник у зв`язку зі створенням, діяльністю, управлінням суб`єкта господарювання. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 , як власника ПСП «Війтівське», про відшкодування шкоди заявлені до Вінницької обласної прокуратури, Державного казначейства України як вимоги фізичної особи у зв`язку з бездіяльністю органів досудового слідства, отже мають цивільний характер, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції не звернув уваги на вказані норми та наведені обставини, у зв`язку з чим дійшов невірного висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Враховуючи, що порушення судом норм процесуального права призвели до постановлення помилкової ухвали про закриття провадження у справі, тому ця ухвала залишатись у законній силі не може та підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, з направленням матеріалів вказаної справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 379, 382 384, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Піщанського районного суду Вінницької області від 10 червня 2021 року скасувати, матеріали вказаної справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Головуючий О. В. Ковальчук Судді : В. П. Рибчинський Т. Б. Сало Повний текст постанови виготовлено 03 серпня 2021 року.