Постанова 4824 № 755/3691/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03680 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи 755/3691/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9559/2024Головуючий у суді першої інстанції - Катющенко В.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 травня 2024 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року про повернення заявипро забезпечення доказів до подання позовної заяви по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , особи, які можуть отримати статус учасника справи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про забезпечення доказів до подання позовної заяви, В С Т А Н О В И В: Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04.03.2024 заяву ОСОБА_1 повернуто заявнику (а.с.21-22). В апеляційній скарзі, яка подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції 17.03.2024 та зареєстрована 19.03.2024, позивач просить ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, вказуючи, що суд безпідставно повернув позовну заяву з підстав не сплати ним судового збору, визнавши, при цьому, наведені підстави для звільнення від сплати судового збору необґрунтованими, адже суд при вирішенні питання звільнення від сплати судового збору не взяв до уваги рішення Європейського суду з прав людини та практику Верховного Суду, у відповідності до якої відомості із Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за попередній календарний рік є належним доказом скрутного матеріального стану заявника та ці відомості є самодостатнім доказом для звільнення заявника від сплати судового збору (а.с.18-20). 21.03.2024 матеріали справи витребувано з Дніпровського районного суду м. Києва (а.с.39,40). 27.03.2024 справа надійшла до Київського апеляційного суду (а.с.41). Ухвалами Київського апеляційного суду від 29.03.2024 звільнено заявника від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (а.с.42-44). 02.04.2024 заявнику та особам, які можуть отримати статус учасника справи, направлені копії електронних примірників ухвал, які, згідно звітів, доставлені адресатам (а.с.45-54). Відзиви та/або пояснення на апеляційну скаргу у встановлений судом строк до суду апеляційної інстанції не подані. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення (ухвали) суду першої інстанції. У відповідності до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Частиною 2 ст. 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 28.02.2024 до Дніпровського районного суду м. Києва через систему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , особи, які можуть отримати статус учасника справи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус КМНО Шевченко І.Л., Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про забезпечення доказів до подання позовної заяви (а.с.1,2). Разом з заявою про забезпечення доказів заявником подано заяву про звільнення від сплати судового збору до якої додано відомості із Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за попередній календарний рік, з яких вбачається відсутність у ОСОБА_1 будь-яких доходів за 2023 рік, та свідоцтво про народження доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6-10). Повертаючи заяву суд першої інстанції виходив з того, що надані заявником відомості про відсутність у нього доходу не зумовлюють у повній мірі звільнення його від сплати судового збору, оскільки такі відомості не свідчать про його скрутне матеріальне становище. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України). Стаття 4 ЦПК України закріплює, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (стаття 12 ЦПК України). Згідно із частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Указані норми процесуального закону надають право кожному звернення до суду і встановлюють обов`язок позивача довести заявлені ним вимоги. Суд же зобов`язаний надати правову оцінку пред`явленим вимогам та встановити факт їх доведеності належними, достатніми і допустимими доказами. Формальний підхід при вирішенні питання прийняття до розгляду позову (заяви) та відкриття провадження у справі є неприпустимим. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд. Питання щодо забезпечення доказів урегульовано статтями 116-119 ЦПК України. Частиною 3 ст. 117 ЦПК України визначено, що за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначені Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, з відповідними змінами та доповненнями. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 частини 2 статті 4 указаного Закону за подання заяви про забезпечення доказів фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Разом з цим статтею 8 згаданого Закону урегульовано питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Так, указаною нормою спеціального Закону передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Отже, з огляду на викладене, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору з підстав не доведення скрутного матеріального становища, залишив поза увагою та не надав відповідної правової оцінки наявності іншої підстави, визначеної законом, яка передбачає можливість звільнення заявника від сплати судового збору, зокрема звернення заявника до суду в інтересах неповнолітньої дитини у зв`язку з порушенням, на думку заявника, її житлових прав. Також, необхідно зазначити, що вирішуючи питання звільнення від сплати судового збору слід враховувати й практику Європейського суду, який зазначав, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою. Згідно з частинами 1, 3 статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Отже, враховуючи положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі», слід дійти висновку, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. Аналогічної практики дотримується й Верховний Суд при вирішенні питань щодо наявності підстав для звільнення заявників від сплати судового збору. Відтак суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви з підстав не сплати заявником судового збору, оскільки такий висновок є передчасним і зроблений без врахування усіх обставин, які впливають на вирішення питання щодо звільнення заявника від сплати судового збору. Під час застосування процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Підставами для скасування ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 379 ЦПК України). З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 - задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року про повернення заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , особи, які можуть отримати статус учасника справи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про забезпечення доказів до подання позовної заяви - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва О.В. Кафідова